Знахідка «Городницького скарбу» – срібників, викарбуваних тисячу років тому в часи Русі – стала справжньою історичною сенсацією.

Нічого схожого в Україні не знаходили понад сто років, повідомляє News Україна.

Утім, на цьому відкриття у невеличкому селищі Городниця не обмежилися. Тепер вчені мають всі підстави припускати, що на цьому місці існувало раніше невідоме давньоруське городище Х століття.

Перед українськими археологами та істориками постає завдання дослідити, яким було це поселення та чому про нього не було нічого відомо тисячу років.

Відро знахідок з пізнього Середньовіччя

Городниця на річці Случ – звичайне містечко, яких сотні на Поліссі та тисячі в Україні.

На центральній вулиці два магазини та сільрада у колишньому будинку синагоги – до Другої світової війни це було єврейське містечко.

Обабіч дороги рухаються двоє місцевих – чоловік та жінка. На питання, де тут археологи працюють, жінка відповідає: «А у вас пискалки добре роблять?» Перепитуємо, що означає «пискалки», і пані каже: «Ну, ці приспособи, щоб золото шукати». Вона вочевидь подумала, що ми «чорні археологи», які приїхали з металошукачами, щоб шукати скарби.

Пояснивши, що шукаємо справжніх науковців, які вивчають старі вали, запитуємо, як часто тут шукають дорогоцінні метали. Жінка знизує плечима: «Буває, приїжджають. Тут раніше і німці були».

В історичній довідці про Городницю радянських часів справді згадується, що біля неї у ХІХ ст. існували німецькі колонії Гофманівка та Нова Мечиславівка.

«До того і татари були. Раніше розказували, що після бою увесь пагорб був вкритий їхніми шапками», – продовжує городничанка.

Утім, де зараз працюють археологи, вона не знає. Подякувавши, рухаємось далі. На дверях селищної ради нас зустрічає табличка «Карантин». Але самі двері відчинені.

Співробітниця каже: «Вам дуже пощастило, бо я зайшла на 15 хвилин всього. Голова ради контактував з хворим на коронавірус і зараз на самоізоляції».

Запитуємо про «Городницький скарб». Жінка каже: в новинах чула, але не певна, що такі речі можуть бути цікавими комусь, окрім істориків. Поки говоримо, приєднується ще один співробітник селищної ради – Віктор Семенюк. Почувши, що шукаємо археологів, охоче веде нас до них.

Дорогою розповідає, що насправді селище має дуже багату історію: за часів Російської імперії тут селились вихідці з Німеччини, були переселенці з Польщі, Литви. При згадці про «чорних археологів» каже: особисто нічого такого не помічав, але додає: «Жили різні люди, може, хтось і приїжджає щось шукати».

За 10 хвилин підходимо до братської могили радянських партизанів часів Другої світової війни. Поруч позашляховик, біля якого нас зустрічає співробітник Інституту археології НАН України Андрій Петраускас.

Він одразу ж починає розповідати про знахідки. «Ґрунт просто всіяний матеріалом. У нас вже, мабуть, відро знахідок: пізнє Середньовіччя, давньоруські. Це і кахлі, і посуд, і частинки скляних посудин, і віконниці. Місце дуже насичене. Якщо будуть розкопки, то для музейних фондів буде шикарна експозиція», – з захопленням прогнозує історик.

Городниця знайшла своє городище

Городище Возвягеля - іншого міста часів Русі на річці Случ. Ймовірно, в Городнці було щось подібне

Найперше, що можна побачити – два ступінчасті пагорби. Недосвідчене око може прийняти їх за природні. Втім, Андрій Петраускас пояснює: тут чітко видно систему штучних укріплень, які, на думку істориків, зведені близько тисячі років тому, в часи Русі. Зараз схили пагорба вкриті деревами та чагарниками, тому на дослідження ділянки потрібен час та значні зусилля.

«Ми зробили розвідкові дослідження. А для закладки розкопок потрібні дозволи. Ще треба буде технічне обладнання, щоб зробити фотограмметрію (Спеціальну карту розкопу. – Ред.). Але, напевно, це може бути складно через кількість дерев, які ростуть на пагорбах», – розповідає археолог.

Водночас він припускає, що вже зараз можна говорити про велике поселення, яке цілком могло бути рівнозначним літописному Звягелю (нинішній Новоград-Волинський), який розташований за 50 кілометрів звідси. Це далеко не перша археологічна розвідка, яка працює у цьому районі за останні 30 років.

У 1988 році, наприклад, у сусідньому селі Ходурки експедиція археолога Богдана Звіздецького виявила на березі Случі давній курганний могильник кінця XI – початку XII ст., що, як припускають, міг належати племені ятвягів.

Але у самій Городниці великих знахідок не було до серпня цього року – коли тут випадково виявили срібники Володимира Великого та Святополка Окаянного.

«Житомирська експедиція працює у Новоград-Волинському районі з 1988 року. Я сам в 2007-2008 році приїжджав сюди з групою, лазили по схилах і шукали якийсь матеріал», – пригадує Андрій Петраускас.

«А матеріал знайшли зараз – дуже багато матеріалу. До того ж збереглись вали, насипи, внизу рів. Та ще й скарб знайшли», – дивується історик.

Прогулюючись схилами, науковець раз по раз зупиняється, підбирає з землі черепки і одразу ж пояснює, що він бачить.

«Тут настільки насичений шар, що він буквально хрустить під ногами. Ви йдете просто по кістах, по кахлях, по склу. Тут і давньоруський матеріал, і пізньосередньовічний, XVII-XVIII сторіччя», – пояснює археолог.

«Сподіваюсь, нам вдасться зробити точніше обстеження цього поселення, охарактеризувати його розміри. У городища має бути посад, що зазвичай багатократно перевищує його площу», – додає він.

«Посад» – частина руських міст, де жили ремісники і торговці – часто розташовувався за межами укріплених «градів».

«У цього укріплення мало бути потужне поселення навколо, яке годувало. Бо переважна більшість давньоруських городищ замикають на собі якусь територію, що їх годує, на якій вони виконують якісь адміністративні функції. Це, по суті, центр поселенської округи», – пояснює Андрій Петраускас.

«Тобто можна сказати, що Городниця нарешті знайшла своє городище. Це просто чудо, що укріплення збереглись», – апелює до назви містечка історик.

На побутовому рівні назву «Городниця» часто виводили від слова «город» та польського «ніц» – «немає» (тривалий час Городниця, як і все Полісся, була частиною Речі Посполитої). Мовляв, було тут колись велике місто, але потім його зруйнували і стало – «город ніц».

Утім, історики, наприклад, Леонід Коган, до такої етимології одразу поставилися скептично. Хоча б через те, що «місто» польською мовою буде «miasto». Тепер назва Городниці отримала новий сенс – якщо справді доведуть, що тисячу років тому тут був руський «город».