50 років тому – 21 червня 1971 року – археолог Борис Мозолевський під час дослідження скіфського кургану Товста могила знайшов золоту пектораль. Це чи не найвідоміша археологічна знахідка в Україні, яка зробила відомим Мозолевського за межами професійного кола й сама потроху почала обростати міфами.

hromadske зустрілося з одним із найавторитетніших сучасних дослідників скіфської доби, кандидатом історичних наук Юрієм Болтриком, щоб дізнатися про історію знахідки, її значення та зблизька роздивитися позолочену копію пекторалі з Товстої могили.

Скіфи та їхні "піраміди«

Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, де саме розташована батьківщина скіфів. Але точно знаємо, що у VII столітті до нашої ери вони приходять на територію сучасної України зі сходу. І саме тут, у її степах цей народ досягає найбільшого розквіту.

Скіфи населяли територію від Дунаю на заході й до Дону на сході. У III столітті вони зникають з історичної арени, а на їхнє місце приходять сармати. Скіфи залишили після себе численні поховання у формі курганів. Вони є неоціненним джерелом інформації для дослідників скіфської доби. Але впродовж століть кургани приваблюють і грабіжників, які полюють на золото.

Мозолевський і Товста могила

Курган Товста могила, розташований біля міста Покров на Дніпропетровщині, який також грабували в давнину. Невідомо, що саме забрали злодії. Але всього їм знайти і забрати не вдалося.

У 1971 році Товсту могилу почала досліджувати археологічна експедиція на чолі з Борисом Мозолевським. Тоді ще не відомий широкому загалу науковець вважався ідеологічно неблагонадійним через своє критичне ставлення до радянської влади, яке висловлював зокрема у своїх поезіях.

Саме через Мозолевського з Комуністичної партії свого часу виключили його керівника в Інституті археології НАН України Олексія Тереножкіна. А також завдяки науковцеві проблеми у відносинах із партією виникли в дружини Тереножкіна, археологині Варвари Іллінської. Натомість сам Мозолевський тоді був лише позаштатним співробітником Інституту археології – очевидно, через свою неблагонадійність.

Гірничодобувна промисловість на службі археології

Той період був, напевно, золотою порою для дослідників скіфських курганів. Тоді у степовій зоні України відбувалося масштабне меліоративне будівництво, якому перешкоджали численні поховальні насипи, зокрема і скіфські кургани. Тому попередньо їх повинні були дослідити археологи. Водночас держава добре фінансувала такі роботи.

Але Товстій могилі та іншим курганам із того регіону загрожували не меліоративні роботи, а будівництво кар’єрів для видобутку марганцевої руди та пов’язана з ними інфраструктура. А втім, саме завдяки цьому Мозолевський та його колеги мали все необхідне, зокрема й техніку, без якої розкопати курган не вийде.

Не царський курган

Юрій Болтрик розповідає, що Товсту могилу часто називають царським курганом – мовляв, там був похований хтось зі скіфських правителів. Але це не так. У скіфів розмір поховального кургану зазвичай залежав від соціального статусу небіжчика.

Товста могила – не надто великий курган, хоча й сягає 8 метрів заввишки. За об’ємом він приблизно у 15 разів менший за власне царський курган того періоду. Похований тут чоловік, безумовно, мав високий соціальний статус, але не був очільником скіфської держави.

Разом із ним була похована жінка, кілька коней і слуги – для догляду за ними. А також мала дитина, що згідно з уявленнями скіфів була провідником у потойбічний світ і мала полегшити покійникові перехід до нього.

Пектораль, що мала захистити

Мозолевський знайшов пектораль у дромосі – коридорі, який веде до поховальної камери. Поруч із нею був залізний меч у золотих піхвах. Грабіжники не дісталися до цих скарбів тому, що в дромосі стався обвал і вони знайшли інший шлях.

Це означає, що пектораль орієнтовно 2,4 тисячі років пролежала на тому місці, де її поклали люди, які здійснювали обряд поховання. Чому саме там – невідомо. Ймовірно, охороняла від непроханих гостей.

Юрій Болтрик розповідає, що приблизно в такому ж місці в іншому кургані – Жовтокам’янка – Мозолевський знайшов срібне веретено. Щодо його призначення висувалися різні припущення. Наприклад, у Румунії аж до середини XX століття веретено встромляли в могилу «небезпечного небіжчика», щоб він не міг повернутися до світу живих і наробити шкоди. Можливо, у скіфів була така сама традиція.

Інтерпретатори пекторалі

Пектораль виготовлена із золота високої проби й важить приблизно 1 кілограм 150 грамів. Подекуди на ній залишилися сліди емалі.

Американський дослідник Вольф Рудольф підрахував: загалом пектораль містить скульптурні зображення 160 предметів, зокрема людей, різних тварин і рослин. Деякі з них були втрачені ще до того, як прикрасу поклали в могилу. Найімовірніше це свідчить про те, що нею користувалися за призначенням – носили на грудях.

Пектораль складається з трьох фризів, або рівнів, які розділені джутами й чітко відрізняються між собою за композицією. Українські та закордонні дослідники витратили роки праці для інтерпретації зображення на пекторалі.

Золоте руно, карта чи бойовий панцир

Поряд з обґрунтованими версіями існує низка тлумачень, що ж зображено на пекторалі, не підкріплених достатньою науковою базою – та попри це вони мають популярність.

За однією з таких версій, двоє чоловіків у верхньому фризі, що становлять смисловий центр композиції, тримають овече руно, за допомогою якого в золотоносних річках у давнину добували золотий пісок. Існує навіть ідея про те, що це руно (чи інший предмет одягу) за своїми контурами відповідає обрисам Скіфії – країни, яка в майбутньому стала Україною.

Проте Юрій Болтрик стверджує: скіфологи майже одностайно вважають, що в центр композиції її автор помістив не руно, а панцир – предмет військового одягу скіфів, схожий на шкіряну сорочку, вкриту залізними пластинками. На пекторалі вона зображена вивернутою назовні, а двоє чоловіків шиють або лагодять її. Можливо, це два царі, що в такий спосіб скріплюють між собою якийсь договір.

На цьому ж фризі можна бачити інших людей і свійських тварин.

Дерево життя та сцени шматування

Середній фриз дуже відрізняється – тут зображені лише рослини та птахи. Дослідники вважають, що це – символічне зображення дерева життя. Це модель світобудови, поширена в багатьох міфологіях та релігіях індоєвропейських народів.

На нижньому фризі зображені різні тварини: собаки, кабани й навіть комахи, про яких трохи згодом. Тут також можна побачити традиційну для скіфів сцену шматування: міфічні хижаки нападають на коня. Якщо в правій частині фриза тварина ще пручається, то в лівій уже змирилася. Це може бути символічне відбиття чергування дня та ночі, яка його «поїдає». Але можливі й інші пояснення.

Вважається, що три фризи, три рівні – це відображення трьох міфологічних світів: верхнього, середнього та нижнього.

Коник чи сарана?

А ось один із прикладів, наскільки по-різному можна не те що інтерпретувати зображення на пекторалі, а й навіть ідентифікувати його. Якщо поглянути на нижній фриз, то на його краях – праворуч і ліворуч – «заховалися» по дві комахи. Існує думка, що це – коники.

Проте ентомолог Тарас Пушкар з Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, до якого ми звернулися під час підготовки матеріалу, зауважив: комаха радше схожа на сарану, яка мала важливий уплив на життя скіфів. Коники ж такого значення не мали, тому їх зображати, на його думку, не було сенсу.

«Моделлю для зображення міг бути той вид прямокрилого (ряд комах, до якого серед інших входять коники та сарана – ред.), що був доступний майстрам, а не сам оригінал. Оскільки «сараною» в народі й зараз помилково називають великих коників, я б не очікував від майстрів безпомильного вибору моделі для зображення важливої у житті скіфів комахи», – пояснює Тарас Пушкар.

Основних характерних ознак, за якими можна відрізнити сарану від коників – коротких вусиків чи тимпанального отвору (орган слуху в комах – ред.) біля основи черевця – на скульптурі нема, щоб сказати остаточно. Проте неочевидні ознаки – опукла форма, великий розмір голови та передніх щелеп і деякі інші можуть свідчити про намагання зобразити саме сарану.

«Отже, це радше зображення сарани, але «очима» майстрів того часу. Десь вони зобразили комаху точно (не помилились у кількості ніг), а десь спростили до стилізації», – вважає Тарас Пушкар.

Робітня «чортомлицького майстра»

Невідомо хто й де створив пектораль, але щодо цього також є кілька теорій. Серед дослідників досі немає згоди, чи скіфи взагалі виготовляли вироби із золота. Та навіть якщо так, вони були незрівнянно простішими за пектораль із Товстої могили. Вона — точно витвір античних майстрів.

Науковцям відомо кілька скіфських артефактів, які за смисловим навантаженням і стилістикою перегукуються з пектораллю. Найвідоміша з них — так звана чортомлицька ваза-амфора. Її знайшли в кургані Чортомлик на території сучасної Дніпропетровщини ще в XIX століття. Зберігається вона в Ермітажі.

Дослідники говорять, що ці речі виготовив «чортомлицький майстер». Ідеться не про одну людину, а різних митців, які належали до однієї школи.

«Схоже, це була одна майстерня, де мінялися покоління, але зберігалися певні канони», — розповідає Юрій Болтрик.

За різними припущеннями, така майстерня могла бути розташована в Афінах, поруч із сучасними Салоніками, або ж у Пантікапеї (нині — Керч).

Оригінал та його копії

Пектораль із Товстої могили зберігається в Музеї історичних коштовностей на території Києво-Печерської лаври. Іноді в експозиції відвідувачі бачать саме її, а інколи — її копію, яку нефахівцеві складно відрізнити від оригіналу.

Існують і інші копії. Одну з них можна побачити в Археологічному музеї Інституту археології НАН України, а ще одну, яка зберігається безпосередньо в Інституті археології НАН України, нам показав Юрій Болтрик.

Попри те, що такі копії мають дуже високу якість і є цінними самі собою, деякі надзвичайно дрібні деталі, важливі для дослідників, можна добре роздивитися лише на оригіналі. Наприклад, в одного з бичків на лобі між рогами можна бачити зображення, яке деякі вчені трактують як солярний (сонячний) символ. Але Юрій Болтрик каже: якщо подивитися на справжніх бичків, у багатьох із них шерсть між рогами справді закручується у своєрідний «вихор».

«Майстер, який створював пектораль, був ще й надзвичайно спостережливим і точно зобразив зовнішній вигляд тварини», — пояснює археолог.

У пошуках нових ключів до пекторалі

Знахідка пекторалі з Товстої могили була не тільки надзвичайною науковою подією, а й отримала широкий розголос і зробила Бориса Мозолевського відомим за межами професійного кола. Для нього вона стала певним захистом від органів держбезпеки: хоча вони продовжували стежити за ним, однак заподіяти шкоду відомому вченому й народному героєві було вже не так просто.

За словами Юрія Болтрика, на сьогодні всі основні можливості для інтерпретації пекторалі вичерпані. Щоб з’явилися нові ідеї, потрібні нові знахідки — можливо, пощастить відшукати ще один шедевр «чортомлицького майстра».

«Нова знахідка може багато чого прояснити», — каже Юрій Болтрик. І одразу додає напівжартома: «Або навпаки — заплутати».

Такими пошуками зараз і займається Юрій Болтрик та його колеги — інші скіфологи. Але для того, щоб досліджувати кургани, потрібні кошти й техніка. У Мозолевського був свій добрий геній — директор гігантських кар’єрів із видобутку марганцю Георгій Лукич Середа. Якби не він, невідомо, як би склалася доля Товстої могили й самої пекторалі. Але в сучасних археологів таких покровителів немає.

Натомість кургани та інші археологічні об’єкти активно розкопують грабіжники. Їм не бракує ні техніки, ні сучасного обладнання, ні покровителів, які дозволяють виходити сухими з води.

Торік на Миколаївщині за допомогою екскаваторів грабіжники розкопали справжній царський курган — заввишки як п’ятиповерховий будинок. Залишається тільки здогадуватися, які саме скарби потрапили до їхніх рук, і припускати, що вони майже точно назавжди втрачені для нас.