Цієї ночі 7 лютого SpaceX провела перший запуск ракети-носія Falcon Heavy з мису Канаверал у Флориді, два з трьох прискорювачів першого ступеня успішно одночасно приземлилися на посадочні майданчики. Falcon Heavy вивела в космос випробувальний вантаж - автомобіль Tesla Roadster.

До слова, до підготовки запуску ракети залучили український літак Ан-124-100 "Руслан".

Працівник НАСА розповів про запуск ракети Falcon Heavy у Фейсбуці та розмістив унікальні фото.

Публікуємо захоплюючу розповідь без змін і правок.

Чесно. Ми самого кінця не знали, чи відбудеться запланований старт Falcon Heavy. За пару годин до призначеного часу, на висоті 2,5 – 4 миль сила вітру з напрямком SE зросла до 21mph, що для ракети з такою конструкцією являється критичною межею. Найстрашніше було те, що повітряна маса була різної щільності і пориви були досить сильні.

Було багато проблем. Як на етапі розробок і креслень, так на етапі виробництва і стендових випробувань. Зокрема датчики, котрі робили ми, на етапі збирання спочатку показували різні показники при –30, 0 і +130 градусах, а мали б показувати один і той самий.

Потім, після лазерного зварювання їх забирало вгору, або вони взагалі не відповідали. Потім треба було добитись, аби вони показували питомий показник у вакуумі, і щоб цей показник був у рамках. Більше – брак. Менше – брак. Навіть ті, що коливались близько до граничної межі, я відбраковував. Перфекціонізм, звісно, і мудохатись треба було більше, розрізаючі юніт знову і знову, але я про це не шкодую.

Головне, ми знали, що ракета злетить. Злетить у будь-якому разі, за будь-яких обставин. Бо десять тисяч інженерів, проектувальників, випробувачів, десять тисяч по усій країні протягом п'яти років працювали над цією ракетою. В нас була мета. Не факт, що ми на етапі виробництва її усвідомлювали. Можу сказати за себе – я просто робив свою роботу, не особливо задумуючись над тим, наскільки глобальною вона може бути. Я просто приходив вранці у лабораторію, вбирав захисний халат, захисні окуляри, і антистатичний браслет, і фігачив зранку до вечора, або з дня до ночі, у залежності від зміни. Те, у що цю роботу буде вкладено, побачив і усвідомив вже набагато пізніше.

Напевно, по справжньому я це усвідомив рівно за півхвилини до старту.

У нашому маленькому Командному центрі, всупереч усім строгим правилам, понапхалось з п'ятдесят чоловік. Сиділи за своїми місцями тільки я, Франческа, професор Рассел, і у своїх кабінках Трейсі і старший офіцер Баррел. І навіть до них у кабінки напхалось стільки народу, що там стало нічим дихати.

Ну ми сиділи, бо ми мали там сидіти за протоколом. Решта стояли. Народу було так багато, що усі стояли як оселедці у бочці. Сара МакКарті майже висіла в мене на шиї. Поряд, на моєму правому плечі "сидів" заступник командувача, полковник Уолтон. У коридорі стояли ті, кому не вистачило місця всередині.

В нас було одинадцять технічних каналів – п'ять зі стартового майданчика, два з ЦУПа у Флориді, два з ЦУПа у Ґоторні, один з Г'юстону, плюс трансляція. Ми бачили, як все розгорталось на наших очах. Стурбовані переговори метеорологічного посту і FCR на Флориді, перемовини майданчика LC39A з Ґоторном і гомін центрального зала, де зібрались працівники SpaceX.

А потім був старт.

Чесно, мені важко передати те, що відбувалось з нами. Ми були тільки спостерігачами, але ми сиділи за своїми станціями і було таке враження, що ми також беремо участь у керуванні стартом.

А коли зазвучала музика Боуї, ми заплакали. Я, Франческа і Сара, котру придавили так, що незрозуміло було, від чого вона плаче – чи то від незручної пози, чи то від того, що її любий сержант Маковскі був у цей час на посту, а не поряд з нею. Навіть вусатий еротоман, любитель журналу Playboy, старший офіцер Баррел, змахнув сльозу на полковника Ґвінна, який стояв поруч. Словом, це був якийсь масовий психоз – по технічному каналу ми бачили ЦУП у Ґоторні, де не тільки плакали, але й стрибали, несамовито розмахуючи руками, як на рок-концерті. Джоеля і Маріелу, операторів Dragon не було видно, бо їхній сектор нам не показували, але підозрюю, що вони також у той момент не у носі колупались.

Поки на Землі вирували пристрасті, чувак сидів собі спокійно у червоному родстері Tesla, праву руку тримаючи на кермі, а ліву поклавши на борт. Зовсім так, як робив це попередній хазяїн автівки у спекотній Каліфорнії.

На той момент було неважливо, чи вдало сів на баржу у Атлантиці центральний блок, і чому перед самою посадкою зник сигнал з бустера і з самого дрону. Чи втратили ми центральний блок, чи ні.

Навіть тоді, коли ми дізнались, що центральний блок загинув, для нас це було вже неважливо. Те, чому не спрацювали хімічні ігнітори в двох двигунах гальмування, комісія розбиратиметься пізніше.

На той момент важливо було те, що на екрані ми споглядали сюрреалістичну картинку – червона автівка на фоні блакитної планети.

Запуск відбувся успішно. З чим вас і вітаю! Дякую, що були з нами!

Тепер треба працювати далі.

Автор: Facebook Dorje Batuu