Камені в сухому грунтовому руслі іподрому Плайя в Національному парку Долини Смерті спантеличували вчених починаючи з 1940-го року. Здавалося, ніби якась невидима сила штовхала ці валуни на відстань в сотні метрів, залишаючи за собою слід.

Навіть величезні камені, які важать до двох сотень кілограм, таємниче ковзали по поверхні і залишали сліди. До недавнього часу ніхто не бачив і не документував рух каменів, і причина була невідома. Звичайно, це призвело до деяких диких спекуляцій. Проте, у вчених тепер є наукове уявлення про причини цього інтригуючого явища, повідомляє інформаційне джерело Діалоги.

Іподром Плая отримав свою назву від відповідного розташування в пустелі. Сліди від каменів часто помічають разом, але не завжди. Цікаво, що валуни Долини Смерті не завжди дотримуються передбачуваного шляху відповідно до потоків вітру.

Деякі валуни, перебуваючи фізично поруч один з одним, можуть почати рухатися в паралельному напрямку, але потім один може зупинитися, а інший продовжить шлях. І навпаки, може повернути ліворуч або праворуч і продовжити рух у цьому напрямку.

Інші камені змінили напрямок, в той час як сусідні валуни продовжували йти по прямій. Ще більш інтригуючим є те, що деякі камені повністю перекинулися, продовжуючи плисти по пересохлому дну озера.

Теорії про камені, що рухаються

Багато додаткових теорій розвивалися під час дослідження таємниці Парусних Каменів. Пропозиції про паранормальні явища або магнітні поля також мали місце. Звичайно, коли все інше зазнає невдачі, приходить на думку НЛО, і цей випадок не став винятком. Скептики підозрювали великий обман.

Однак у вчених з’являлися й інші ідеї, які були, в крайньому випадку, науково обгрунтовані. Деякі дослідники вважали, що комбінація природних факторів викликала рух каменів. Зрештою, район Долини Смерті може ставати дуже холодним в зимові ночі, і іноді на гладкому сухому грунті утворюється шар льоду. Одна теорія полягала в тому, що дуже сильний вітер штовхав валуни по слизькому льоду. Вітри дійсно можуть розганятися до 140 кілометрів на годину в зимові місяці. Інші вчені припустили, що це відбувалося через рух води або товстих крижаних щитів, які штовхали камені.

Дослідники зрозуміли, що умови повинні бути ідеально відповідними для руху, оскільки камені можуть лежати до 10 років без зміни положення. Тому вони вважали, що в грі повинна бути якась унікальна комбінація факторів. Як з’ясувалося, вчені були близькі в своїх припущеннях, однак ніхто насправді не задокументував умови і рух в дії.

Потім команда Норріса реалізувала Ініціативу по дослідженню рухомих каменів в Долині Смерті.

Експеримент Норріса

Річард Норріс, Джеймс Норріс і їхня команда в 2012 році створили метеостанцію з камерами покадрової зйомки і валунами з підтримкою GPS. Їх проект Slithering Stones став першим науковим дослідженням, яке остаточно доведе причину появи рухомих каменів.

Хоча в 2012 році нічого не сталося, в 2013 році снігові і дощові умови перетворили частину басейну в невеликий ставок. Камені зрушили з місця 4, 20, 21 і 9 січня, і дослідники записали події на свої камери і GPS.



Вони помітили, що вночі вершина ставка замерзла і утворила тонкий крижаний покрив. Потім вранці вони побачили, що деякі ділянки розтанули. Тала вода текла на сухі ділянки, і «тягнула» (сила зчеплення води) крижані щити, що залишилися, змушуючи їх рухатися і в кінцевому підсумку руйнуватися. Був також легкий вітерець, який ще більш сприяв руху.

Хоча лід розколовся на окремі листи, деякі з пластів льоду сягали сотні метрів в ширину. Крім того, листи плавали на декількох дюймах води. Камені, що потрапили всередину крижаних пластів, рухалися разом з льодом з дуже низькою швидкістю, приблизно 1-2 метра в хвилину. 20 грудня перемістилося більше 60 каменів. Крім того, один з каменів, оснащених GPS, зрушився приблизно на 200 метрів під час численних подій в грудні і січні. Таким чином, таємниця рухомих каменів Долини Смерті була розкрита.

Команда Норріса помітила рідкісне поєднання умов, яке призвело до процесу руху каменів:

– Формування водної гладі, викликане дощем і снігом
– Вечірні заморозки і лід
– Тонкі 3-6 мм плаваючі крижані щити
– Легкий вітерець
– Сонячне світло і лід, що тане

Оскільки крижані щити руйнуються при правильних умовах – камінці, що потрапили в різні шари, можуть рухатися ізольовано один від одного. Це може бути причиною того, що стежки не завжди залишаються паралельними. Камені залишили свої сліди в землі тільки після висихання льоду і води. Так що, невидимі феї пустелі і магнітні збурення не мають нічого спільного з камінням в Долині Смерті.

Ніщо, навіть настільки захоплююче, як вітри ураганної сили, також не винні. Хоча справжня причина набагато банальніша, ніж думали вчені, цікаво думати, що дуже тонкі крижані щити можуть переміщувати величезні валуни на сотні метрів при дуже слабкому вітрі. Це свідчить про надзвичайну силу природи. Тож не дивно, що Долина Смерті входить в топ-10 пам’яток Каліфорнії, які найбільш популярні серед туристів.