Сажа лісових пожеж може досягати стратосфери, закриваючи сонячне світло і представляючи природну модель змін клімату після ядерного конфлікту.

Статтю науковців з Університету штату Колорадо про «ядерну зиму» опублікував журнал Science, пише Укрінформ.

Уявлення про «ядерну зиму» виникло у 1980-х, коли моделювання показало, що повномасштабне застосування атомної зброї матиме і непрямі наслідки, призводячи до серйозних і небезпечних змін клімату. За такого катастрофічного сценарію дим і підняті в повітря частки пилу послаблять надходження сонячної енергії до поверхні Землі, спровокувавши різке похолодання, багаторічний неврожай і голод, здатний поставити під загрозу існування залишків людства, передає Naked Sciencе.

Наступні розрахунки з використанням більш сучасних і точних кліматичних моделей дещо знизили початкову драматичність цієї гіпотези. Нині вчені частіше говорять про «ядерну осінь» з порівняно помірним зниженням температури – не на сім і більше, а лише на один-два градуси. Проте і такий варіант обіцяє людству дуже тяжкі випробування, більше того, вважається, що він може реалізуватися навіть у випадку обмеженого застосування ядерної зброї в одному з регіональних конфліктів.

Моделювання передбачає, що частинки пилу, які піднімаються вгору, повинні швидко нагріватися Сонцем, посилюючи висхідні потоки і дозволяючи їм досягати стратосфери. Розріджене повітря на цій висоті практично позбавлене вологи, і частинки здатні надовго залишатися тут, екрануючи сонячне світло. Саме цей процес американські кліматологи досліджували у своїй новій роботі. Він розвивається і за умови масштабних лісових пожеж, і, змоделювавши його розвиток, автори порівняли результати з даними реальних спостережень, зроблених у ході сильних пожеж на заході Канади в серпні 2017 року.

Як і очікували науковці, передбачення і спостереження збіглися. Супутники, що стежили за канадськими пожежами, дозволили помітити п’ять масштабних «вогняних хмар» (Cumulonimbus Flammagenitus), які здійняли близько 300 тисяч тонн пилу. Внаслідок цього нагрівання близько шести тисяч тонн досягли стратосфери: через пару місяців численні частинки були зафіксовані на висоті близько 23 кілометрів. Тут вони поступово розсіялися над усією Північною півкулею і залишалися у нижніх шарах стратосфери ще довгі місяці.