Я ридав. І це були не скупі чоловічі сльози - це були ридання, викликані тим особливим, щемливим відчуттям обурення людською жорстокістю, до якого було домішане щире почуття любові і безмежної вдячності тому, хто у боротьбі за наше щастя не шкодує себе, а у відповідь отримує стусани і незбагненну людську черствість.

Любий читачу! Ти, напевно, запитаєш: що викликало в мене цей буревій емоцій? Чому серце моє палає ненавистю до ворогів, а очі світяться вогнем Любові і Вдячності?

А все тому, що на "Волинській правді" я почитав ОСЬ ЦЕ!

Міському голові оголосили війну збанкрутілі політики?

Шановна редакціє «Волинської правди»! Читаю ваше інтернет-видання з перших днів його заснування. Не все мені, скажу відверто, тут подобається. Але ви маєте власну позицію – чесно розповідаєте про те, що відбувається в Луцьку, в нашій області, в Україні. Тому маю надію, що опублікуєте і мої роздуми про те, що наболіло на душі. Бо не можна вже мовчати, коли не просто ображають міського голову, а топчуться по всіх нас, плюють у душу всім нам, жителям обласного центру.

Напевне, і на Волині вистачає тих, кому дуже вже хочеться, щоб «у Луцьку було все не по-людськи». Навряд чи це елементарна хвороблива патологія, вияв найпримітивнішої заздрісності. Швидше за все – це спроби скористатися будь-яким приводом, щоб «вставити палки у колеса» команді міського голови, якому довірили владу лучани.

Коли спочатку подібні акції здавалися випадковостями, спонтанним реагуванням тих, хто програв виборчу кампанію, то вже зараз можна говорити про певну систему з залученням відповідних ресурсів, у тому числі – й інформаційних. Війну проти Миколи Романюка фактично розпочали тоді, коли він навіть не встиг зробити очікуваних помилок (не помиляється хіба той, хто не працює).

Один із тих ударів, які не могли не бути сплановами (очевидно, й відповідно оплаченими?), спробували завдати й минулого тижня. Коли в Луцьку замайоріли державні прапори з нагоди визволення міста, жителі обласного центру побачили і групку молодиків із плакатами. Учасників пікету, виявляється, обурило те, що міський голова у своїх діях намагається «бути добрим для всіх». За такою логікою він мусив би добрим тільки для декого або ж чинити зло для всіх?

Оскільки ж мер хоче добра для міста і лучан, то за це «віддячили» образливими ярликами, обізвавши його Іудою, «луцьким Льонею-космонавтом». А пояснення цих «плювків» – начебто образа за те, що міський голова, як і більшість депутатів міськради, висловив свою позицію щодо рішень судів про позбавлення Степана Бандери звання Героя України. Тому й на двох інших транспарантах вправною рукою художника виведено навряд чи відредаговане юними «авангардівцями» одкровення: «Романюк + Бандера = однодумці» та «Романюк – не наш мер». Невже принципова позиція міського голови так згуртувала кількох молодиків з абсолютно різних політичних структур? Невже їх так ображає, коли в Луцьку не відрікаються від тих, хто віддав своє життя за Україну? Їм так щиро захотілося, аби торжествували водночас «анархія» та «справедливість»?

Ряд подібних запитань можна продовжити. Однак суть у тому, що коли б Микола Романюк проголосував інакше, його б теж обізвали бойові безбожники Іудою чи ще якось. Точніше, вони б тільки озвучили те, що вирішили господарі, де навряд чи пошановуються принциповість і порядність. Адже ж, як у військовому підрозділі під час стрільб, на команду «Огонь», наввипередки відповідають: «Цель вижу, понял».

Інше питання, що рано чи пізно принаймні частина «стрілків» зрозуміє, що стріляє і в себе, виконуючи чиюсь волю. Хай, можливо, навіть непогано профінансовану, за тридцять або скількись там срібняків (чи то зелених)

Під час виборчої кампанії нинішньому міському голові «допомагали», запрограмовуючи поразку, кривобарвними каракулями на загорожах та будинках «Коммунисты с Романюком». І чого домоглися? Виборці, люди з різними ідеологічними і політичними поглядами, не піймалися на наживку провокаторів. Вони сказали «так» людині, яка вміє поєднувати надзвичайну працездатність, непідробну людяність, відданість громаді, яка володіє здатністю тримати удар, не ховатися за спину і гуртувати навіть опонентів, не вибачаючи хіба підлості.

Тому й ця війна проти Миколи Романюка вже стала фактично війною проти лучан, які обрали його міським головою. А перемогти всю громаду, навіть використовуючи весь арсенал підступів і підлості, неможливо. Тим паче тим банкрутам, які не можуть змиритися зі своєю поразкою під час виборів міського голови та «кидають на амбразури» ще не втрачену молодь.
Іван Макарук, лучанин