П’ятниця. Бреду з роботи. Колега щось без упину тараторить, і я теж не замовкаю. Як і решта люду товчемо чоботами руду кашу снігу й, як і всі, згадуємо добрим словом… А, ну їх. Все одно на «Лексусах» їздять.
– Твоя маршрутка, – гукає колега, коли світлофор на переході біля центрального універмагу зареготав червоним. Ну, це ж треба. Така халепа! Ледь діждавшись характерного цокання світлофору, мчу на всіх парах. Пакет із хлібом і кефіром – на витягнутій руці, аби втримати. Словом, корова на катку відпочиває.
Люди збігаються до жовтого «Богдана», наче кури на пшеницю. І не дарма, бо наступний «екземпляр» громадського транспорту, що прямує до нашої окраїни, може бути й через годину. Влітку – ще півбіди, а взимку, коли поскачеш коло ЦУМу хвилин 40, то пішов би й фари «Лексусам» бити… Дрібочу і я. Коло дверей маршрутки – купа люду. Всі пруться і лізуть, наче в цю ж хвилину трапиться армагедон чи ще якась неприємність. Школярі із наплічниками заскакують, гризучи на хочу чипси, тітки у типових для них шкіряних дамських кашкетах високо закидають ноги на сходинку маршрутки, дядечко в хутряній шапці, певно, колись був пижик, встигає все: заповзято розштурхувати ліктями, тримаючи під рукою пластмасовий дипломат, і балакати по мобільному. Мене заносить хвилею. Вмощуюся. Хвала Всевишньому, рушили.
– Передаємо гроші, – волає водій. – Ще хтось один не передав за проїзд!
– А ти вже всіх порахував, наче курчат, – гукає у відповідь хтось із задньої площадки. – Ліпше б задні двері відчиняв, а то запускаєш людей, наче худобу.
– Зараз висаджу, розумнику, – відповідає водій, але його голос губиться у шквалі реклами з радіоприймача.
– Ну, почему к концу зарплати, остается так много месяца? – запитує з радіоприймача супер-блондинка Оля Полякова. Народ не реагує.
– Лєна, я уже к тебе єду, – на весь салон кричить у трубку старої чорно-білої «Нокії» чоловік у пижику. – Слиш, єду. Жді. Скажи маме і папе, шо женіх едет с цветамі і шампанськім. Всьо, давай.
– А мій гад ніколи доброго слова не скаже, – журиться тітка у шкіряному кашкетику, балакаючи із колєжанкою. – Тіко в телевізор очі втупить, наче там медом намазано…
– Слиш, Лєна, – перекрикує її пижик, вкотре набравши до своєї дами серця, про існування якої знає вся маршрутка. – А ти комнату приготовила? А причандали?..
Хтось давиться сміхом. Водій різко гальмує на зупинці біля «Променя».
– Гей, начальнік, – у дверях з’являється чоловік у шкірянці «на розпашку» років сорока (язик злегка заплітається). – Почекай, ща любіма сяде. Харе? Л-ю-б-і-м-а-я!!!!! Сідай.
Любімая – дамочка бальзаківського віку і триденною нетверезістю – заповзає в маршрутку зі щасливою посмішкою Джульєти на яскраво червоних вустах. Туш розмазана аж на щоках, волосся скуйовджене, але вибілене… колись.
– Спасіба, начальнік, – репетує чолов’яга в шкірянці, тримаючи за руку свою даму. – Ти – свій челавєк. Баш, то – моя любімая (сідає прямо до шофера на підвищення, куди всі кидають гроші). Любімая, дай цьом!!!
– Лєна, слиш, я уже єду, – чутно голос пижика. – Єду с премієй в діпломате. Далі четире сотні. Прікінь. А все пріготовіла?
– А Янукович, бач, яка сволота, шо робить? – перейшли до політики жінки в кепках. – Буде революція. Точно буде.
– Любімая, давай до мене на колінце, га!
Дама серця із репетом падає кавалеру на руки. Водій зупиняється. Перша партія люду виходить. До маршрутки заходить дівчина років 22-х у вільному пальтечку. Рушаємо.
– Гей, ви що робите, – волають в один голос тітки в кашкетах, побачивши, що Любімая і її супутник цілуються.
– Здуріли чи що? – нервує водій і тисне на гальма. – Висаджу до бісової матері…
Маршрутка різко зупиняється. Колеса пищать тонко й пронизливо. Дівчина у вільному пальтечку падає прямо на спину.
– Та, що ви, іроди, робите, – репетує хтось із пасажирів. Дівчина піднімається, тримаючи руку на животі. Плаче.
– Я вагітна, а ви…
– То казати тра, як заходиш, шо беременна, – гарчить та тітка в кашкеті, що сидить ближче до проходу. Дівчина ридає, із пальця тече кров, зламаний ніготь стирчить гостряком. Всі чоловіки сидять. Кавалер смачно обіймає Любімую, дядько в пижику вкотре згадує про причандали, шофер видає на гора всю ненормативну лексику, яку лишень знав…
Виходжу. Вітер у лице. Ух! Оце так кайф за дві гривні. Ще й тендер у міськраді проводять, хто ліпше над людьми… познущається.