В останній час на іконах почали з'являтися і лики живих політиків, як, приміром, попереднього президента з сім'єю і нинішнього, Луцьк перед виборами рясно зацвів портретами кандидатів. Рекорд тут належить Миколі Романюку. Його іміджмейкери, видно вважають, що масовість є основою успіху. Романюк дивиться з біг-бордів, з газет, з екранів, листівок, «стукає» в квартири. Один виборець казав, що йому навіть наснився цей кандидат у червоноармійській шинелі, зразка 1918 року з гвинтівкою і питанням: «Ти проголосував за мера Романюка?».
А що робити? Не бідний чоловік, директор ГРУ „Приватбанк», недавно був головою ОДА, скуштував влади, вона сподобалась. Мер - посада хоч і нижча, але хлібна. Та не за хлібом святим, як заявляє кандидат у своєму звернені до лучан, він іде на цю посаду. Хліб і до хліба у нього є, дай Боже усім те мати, він іде на страдницьку Голгофу, добровільно. Після тяжких роздумів і безсонних ночей вирішив взяти „на себе цю важку ношу». Правда, чомусь вчинити таке „самоспалення» взялося аж 18 чоловік.
Та серед них все луцький іконостас з портретами Романюка поза конкурсом. Додайте ще словесні дифірамби на його адресу з боку ЗМІ. Пальму першості тут тримає „Віче- інформ». Не знаю як не потонув у цій патоці Микола Ярославович, як витримав цей вал славослів'я на свою персону. Здається, він тверезомисляча, аналітична людина і знає польське прислів'я: «Цо задужо - то не здорово». Пам'ятає сумний приклад одного депутата України, який масованою і настирною агітацією передав куті меду і пролетів мов фанера над Парижем.
Особливо славословлять кандидата колишні мери: П. Афанас'єв, А. Кривицький, К. Литвиненко, а найпаче - В. Блаженчук, колега по комсомолу, який «буде захоплений можливістю привітати його з перемогою». Ось так. Яке щастя! Головна, мовляв, перевага Романюка перед іншими кандидатами в тому, що той, як і Блаженчук, теж пройшов комсомольську «кузню державних кадрів», тож і заміни їм нема. То таки так, але це була кузня КПРСівських кадрів: „партія сказала - комсомол відповів: «єсть»!» Мабуть, не дарма і золото партії в основному перейшло до комсомольців.
Володимир Іванович переконує, що і при всіх чотирьох українських президентах потужний резерв кадрів був з колишніх комсомольців. І це великий позитив. А, може, якраз в тому наша біда? Є і в нинішньому уряді представники тої «кузні». Чого варт один лише Діма Табачник! Україножер, якого світ не бачив, ощасливив ним Президент Україну. А Тигіпко, Колісниченко, Чечетов, Симоненко, Шуфрич, Литвин та іже з ними - вони теж з тої кузні. Але які „патріоти»!
Є у зверненні М. Романюка два нещирих постулати, Нині головне зло суспільства і держави - корупція і злодійство. Тому він резонно запевняє: „Красти я не дозволю нікому!». Як казав російський класик: «свєжо прєданіє, но вєрітся з трудом». Та це ж при губернаторстві п. Романюка з державних засіків зникло на КХП №2 70 тис. зерна - півторарічний хлібний запас Волині. Якось цього він «не побачив».
«Я не є членом жодної політичної партії». Формально ніби так. Але, коли «Наша Україна» була президентською силою М. Романюк став її членом, згодом головою ОДА. Потім спішно покинув тонучий корабель. Нині йде від „Сильної України». Лише наївний виборець повірить що це не те ж саме, що і партія Регіонів, програму якої депутат облради Романюк підтримував при голосуванні: харківські угоди, дії Табачника, осуд указу про С. Бандеру тощо. В уряді Азарова Тигіпко якраз і здійснює економічну і соціальну програму. Невипадково регіонами навіть не висувають свого кандидата в мери, вони безперечно будуть сприяти п. Романюку. А хлібний злочин, очевидно, спустять на гальмах, але він був і буде тим гачком на якому вони надійно будуть водити ніби-то безпартійного мера у випадку його перемоги. Бо хлібна справа розслідується мляво (це тоді, коли посадовців колишнього уряду Тимошенко один за одним садять за грати) а позивача у цій справі лучанина Андрія Сажнева, якого, було за станом здоров'я звільнено в запас, військомат терміново мобілізує в .... лави армії. Цікаві нюанси.
Юрій Пасальській.