«Океан Ельзи»: «Обійми мене, Луцьк»….
Три рази найпопулярніша група України (та одна з найособливіших серед сучасних гуртів на просторі від Владивостоку до Бресту) виходила на «біс» під час концерту у Луцьку. Нехай навіть ці виходи були частиною режисури, і «Вакарчук сотовариші» все прорахував - наприкінці таки не міг піти без тонко-ліричної «Обійми- мене…». На тих паузах, коли гурт лишав публіку наодинці з порожньою сценою – глядачі правдиво-вибагливо аплодували та скандували, вимагаючи продовження концерту. Кумири вкотре повертались, і були чесними з публікою, яка на початку дещо засмутилась затягнутим початком (неповну годину усі, хто зібрався в середині стадіону – чекали на вихід «Океанів»). Зрештою дочекались концерту, що тривав більше 2-х годин. Океан важко осягнути. І «Океан Ельзи» не переслухаєш за один концерт. Вже стільки вони натворили-наспівали за свою кар’єру, що під час концерту, слухаючи одну улюблену – чекаєш пісню іншу, улюблену не менш. Але можеш і не дочекатись – адже таких пісень – вже на декілька альбомів. На концерті ж, крім прем’єр з нового диску «Земля» звучало найкраще з літ минулих.

Музиканти подарували публіці «репертуарний екскурс»: почули ми і «Там, де нас нема» з фрагментами «кліпу в холодильнику», декілька композицій з альбому «Модель», і «….я налию тобі вина, а хочеш – із медом…», і «Все буде добре», фрагменти альбомів «Брюссель» і «Глорія».
В підсумку – «Океани» таки «напували собою» вдосталь усіх, хто чекав тієї зустрічі, купив квиток, й прийшов на стадіон (спало на думку – музичних перемог останнім часом на тому стадіоні більше, ніж спортивних).

Якісно, сучасно, в якихось моментах – лаконічно, а в якихось – дуже «драйвово»! (виносило ж В’ячеслава навіть наверх нагромадження акустичних систем).

Публіка багато співала – дружньо, в унісон із солістом, стадіон буквально скандував «Я НЕ ЗДАМСЯ БЕЗ БОЮ!!!», продовжуючи навіть, коли концерт закінчився.

«З малка до велика» – такий віковий «зріз» відвідувачів. «Старші» за «своє» сприймають схожість звучання «ОЕ» з легендами світової рок-сцени (направду, вгадуються музичні штрихи, навіяні «Лед Зеппеліном» чи «Куїн») - але при цьому – це на усі 100% НАША група, яку «своєю» вважає чимала кількість молоді, та слухачі віком «ближче до 30-ти», і ті, кому «за…..». Особисто я бачу «Океанів» вчетверте. Позаду - «Таврійські ігри», концерт у луцькому «Промені», «Старе місто» у Львові 2011-го («Дольче віта-тур»), і ось – «стадіонний тур» Україною. Ризикну оцінити – а вони й не змінились за цей час. Все так само: насамперед, якісно – і в звуці, і в манері грати, та й в текстах немає «халтури». Святослав Вакарчук – чесний, і відвертий в музичному сенсі. В своїх музичних, поетичних проявах він такий, як є. Не думаю, що він «прораховує» успіх. Швидше, він той успіх будує за власним переконанням, що з музикою не можна гратись, що справжнє мистецтво вимагає бути реальним і чесним самому.

Все ж в комерційно-музичному контексті «Океан Ельзи» - «просвітницький» гурт, що показує публіці «країни-України» наближений до світового рівня якісний «шоу-бізнесовий імпорт». У «закордонному» ж світі вже більше півстоліття (а то й більше) як різні «роллінг-стунзи» та «10 СС» «курсують» із заходу на схід Європи з заїздом на північ заокеанського континету, продають диски та за життя перетворюються на стовпів «Залу слави рок-н-роллу». Ми ж порівняно нещодавно почали звикати до потужних шоу, знатися на сприйнятті «живих» рок-концертів. Забери від нас «Океанів» - і залишаться (без образ для інших) – «акційні» музичні герої, на окремий повний концерт до яких не дуже й то підеш (якщо за гроші). Тому - хочеться побажати нам усім побільше команд з рівнем «музичної відповідальності», такої, як у Вакарчука та його колег, бо, здається «Океан» сьогодні – це водночас – острів якісної музики та «непорожньої» поезії, народженої натхненням.