Третього травня у до нас звернувся настоятель храму св. Архістратига Михаїла о. Віктор Возняк. Виявляється в цей день на нього, як на представника УПЦ КП, спробували вчинити тиск очільники місцевої адміністрації. Метою їхнього «наїзду» було заборонити вірянам Української Православної церкви відслужити поминальну панахиду за загиблими у Другій Світовій під час проведення урочистостей 9 травня.
Ось уже кілька років підряд 9 травня в Любомлі почергово правлять поминальну службу над померлими під час найбільшої війни ХХ століття представники як Московського так і Київського патріархатів. Чотири роки тому за участю тодішнього голови держадміністрації Василя Веремчука, його першого заступника Володимира Склянчука та завідувач сектором з питань внутрішньої політики, зв’язків зі ЗМІ та громадськістю Ростислава Міщука (в минулому головний ідеолог комунізму в районі), а також священиків найбільших церковних приходів Любомля відбувся круглий стіл, на якому було врегульовано це питання. І суперечок більше не виникало. За всі ці роки жодного конфлікту між прихожанами обох церков.
«Непорядок!» - подумала влада. – «Бо треба поділяти, щоб легше було керувати». Тому цього року вірні служаки ось вже котрого за рахунком режиму вирішили показати своєму народу, що то значить влада. Слухняно виконуючи команду «фас!!!», дану Табачніковим, вони кинулися розбудовувати «руській мір». І нищення УПЦ КП для них неодмінна складова цього процесу. Втілили у життя це завдання найбільш притаманним комуністам-кегебістам-кучмістам способом - через погрозами та адміністративний тиск. Викликали о. Віктора до держадміністрації, де все ті ж (о, іронія долі!) Ростислав Міщук, Володимир Склянчук , але замість Василя Веремчука нинішній глава райдержадміністрації Олександр Дзядук заспівали зовсім іншої пісеньки. Як розповів нам отець Віктор, чиновники на підвищених тонах погрожували йому чиненням перешкод у церковному житті району та міста, обіцяли не давати землі під забудівлю нових церков КП у Любомльському районі.
«Слуги народу» відверто нехтують права, гарантовані Конституцією України, відповідно до якої громадяни мають свободу віросповідання. Сьогодні вони вирішують де, коли, і кому молитися, а завтра (чом би й ні!) будуть вказувати нам якою мовою розмовляти і політика якої партії є єдино правильною. От вам і «покращення життя»!