Ось уже кілька місяців поспіль громадськість Луцька живе скандальними історіями з творчо архітектурним присмаком. Суперечливі події, неоднозначні висновки, контраверсійні постаті гравців нерухомого майбутнього міста: тут тобі й «Буратіно», тут тобі й «Історично-архітектурний заповідник «Старий Луцьк», міський голова Микола Романюк з родиною, директор заповідника Тарас Рабан з когортою приватних комерційних структур, голосування депутатів у міськраді, яку журналісти обізвали «курником» і усе це «вариво» підігріває, знаний у області телеканал «Аверс», а підкладає хмизу «чесний і непідкупний» друкований орган, який в народі називають «Божевільна думка», та й інтернет змі, як завжди, - на вістрі "екшину".
Скидається на інформаційну війну, чи не так? Але війну кого проти кого? Ось питання! Якщо на носі вибори – це добре, але не лише виборами живуть лучани.
Днями завітав до старого міста, з тим, аби скласти власну думку про те, що ж відбвуається насправді, і прийшов до цікавого висновку: старе місто досить суттєво оновилося, не був там довгенько, але бачу усюди сучасні фасадні матеріали, нові офісно-торгові приміщення, життя – вирує.
Стало трішки сумно за зниклою минувщиною, але чи можемо ми зберегти те, що об’єктивно зникає? Чи захоче хтось вкладати кошти у відновлення дранок і мазанок автентичною волинською глиною та крейдою? – Навряд. То хто ж ми – культурні манкурти чи практичні прагматики у забудові?
Зазвичай з подібними проблемами зустрічалися практично усі міста у Європі на початку 20ст. Населення зростало, старші покоління не могли вкладати у реконструкцію коштів, яких у них просто небуло. Збільшення міської території і темпи житлового будівництва відставали від темпів зростання населення, що й призводило до ущільнення забудови, збільшення її поверховості, знищення зелених насаджень. Промислові приміщення виникали серед житлових кварталів, що погіршувало санітарно-гігієнологічні умови життя населення. Функціональна і часто естетична структура міст руйнувалася зсередини, забудовувалися сквери. Далі ще цікавіше: комерційні структури підпорядковують собі будівництво у містах, зробивши майже неможливим його регулювання з боку державних і муніципальних органів. Серйозні реконструктивні роботи наштовхуються на перешкоду у вигляді приватної власності на землю. – Що це? Та кожне слово ніби про нас – нарешті ми – «Європейське місто»!
Але які ж варіанти знайшли європейці для узгодження таких схожих з нашими громадських інтересів? Ще на прикінці 19ст. віденський архітектор К.Зітте запропонував використовувати прийоми середньовічного міського мистецтва для відновлення будівель з каменю (не дранок і мазанок, - такі будівлі у них залишилися в одиничних випадках в музеях народної творчості).
Перед першою світовою війною ідеї децентралізованої забудови були використані в Канаді за технологією чикагського архитектора У. Гріффіна. У плануванні і відновленні старих кварталів використовувалося комбінування сучасних внутрішніх робіт з стилізацією фасадів під «дух» старої вулиці.
То проти чого протестуємо? Виявляється, у світі завжди будувалися і реконструювалися об’єкти капітального будівництва, завжди знаходилися незадоволені будівництвом (одна Ейфелева вежа чого варта – її дехто вважав найбільшою потворною спорудою в Парижі) при цьому незадоволені нічого не будували, тобто були інертною масою, яку все влаштовує як є.
Звичайно Луцьк – не Париж, і стільки концентрації кам’яних будівель не мав, – відтак наша автентичність – мазанки і бараки? Саме таким має бути старе місто? Як бачимо, - питання суперечливе.
І тепер про політику. Зазвичай вихований у дусі соцреалізму лучанин вкрай негативно ставиться до людей з влади, зі статусом, грошима і прагненням щось змінити і перебудувати. Натомість, подібні настрої дозволяють здобувати популярності політичній опозиції у міськраді, і поборотись за владу на боці замовника (що нишком претендує на власне місце під сонцем).
Не вникатиму в морально-етичний феномен редакції згаданого мною телеканалу, але обзивати політиків «неграми» у прямому ефірі, чіпляти прізвиська та ярлики, як на мене, - річ примітивна, в у випадку з неграми – ще й расистська.
І нарешті, опозиція у міськраді. Здається мені, не тими методами і не такою тактикою варто здобувати голоси лучан, вони – лучани, чекають від вас конструктиву, мудрості, неупередженості, а не дешевого піару для продовження власного статусу депутата в наступній каденції.
Поставте додаткові умови для забудовників, попрацюйте над проектами будівель, що плануються до зведення та реконструкції, зберіть нарешті круглий стіл, конференцію з проблеми але не будьте популістами, не несіть словесного шламу. Тим більше, що опозицією ви можете називатись лише умовно, бо у разі знакових голосувань, зазвичай, голосуєте «як треба» міському голові, та усе тим же «сильним світу» цього.