Український парламентаризм досягнув апогею нахабності та абсурдності – ще й сонце п'ятниці,13 не зійшло, як кілька десятків депутатів-піаністів прийняли один з основних законодавчих актів країни. Японські владні мужі померли би від сорому.

В Європі косо дивляться на українські депутатські та урядові забави, але поблажливо, наче на голопузих африканців – дікій народ-с. Було ж відео про наших кнопкодавів, спеціально змонтоване для іноземців, англомовної аудиторії, але ніякого бажаного міжнародного скандалу це не спричинило.

Можливо, в усьому винні масони, але це вже не наша справа. Наша справа – не слухатися Миколу Янича і скігліти, скігліти, скігліти.

Сьогодні Інтернет наповнений гнівними публікаціями і коментарями щодо процесу прийняття KПК. Так само на днях лились віртуальні сльози через «покращення» Андріївського узвозу – а от на реальний мітинг прийшло небагато людей.

Час минає, «Вітька при власті», але народ за вила масово не хапається. Парадокс?

Висновок один – нас це влаштовує. Більше того – нам подобаються наші клоуни-політики, які доводять, що кожна кухарка може керувати країною. Філософія мазохізму непереможна. Як писав народжений і культурно сформований в Україні Леопольд фон Захер-Мазох - «хто дозволяє, щоб його шмагали, той на це заслуговує».

Досить вестися на провокації опозиціонерів, оні ж наколотиє! Прислухаймося до свого серця – ми любимо нашого президента, він така няшечка, так мило посміхається, і теж страждає від вселенської несправедливості у межигірських палатах.

Згадаймо, що садист і мазохіст обов'язково невідривні один від одного і взаємозалежні, тому що самотні і невпевнені в собі.

Це такий собі стокгольмський синдром, саме тому немає ні революцій, ні масових мітингів. Не тому, що ми начебто лінуємося і обираємо форму інтернет-протесту; не тому, що ми терплячі (поки рак на горі свисне), - а тому, що нам подобається усе те, що відбувається в Україні.

Не отримували би патологічного кайфу – не виконували би безглузді закони, не дивилися би вечорами шустерів, не давали би хабарі і т.д., і т.п.

Чим більше наші ніжні садисти переконуються, що сили у народу ще достатньо, тим товстішими батогами шмагають, тим більш збочено експериментують над нами – добре, що Кама Сутра (вона ж Конституція) дозволяє фантазії розгулятися.

Давайте будемо чесними і визнаємо нашу дивну любов до власть імущих овочів, і пробачимо собі, що так довго забороняли собі чіпляти на стіни квартир портрети сучасних вождів. Давайте розслабимось нарешті, приймемо єдину партію, будемо жити довго і щасливо, а коли ВФЯ відійде в мір іной, будемо дуже-дуже щиро плакати.

Навіть у популярних закликах «убити під...сів» не відчувається справжньої святої ненависті, лише стьоб у стилі «комуняку на гілляку». І справді, чого ото серйозно ставитися до серйозних проблем, краще їх сприймати із завзятим хохляцьким гумором.

Живемо в гармонійному світі садо-мазо, і потішаємося над владою та над собою. Але ж недарма кажуть, що сміх – найперший ворог хорошого сексу. Отакі і виходять хворобливі любощі по-українськи - миші плакали, кололись, але продовжували жерти кактус.
Джерело :http://infocorn.org.ua