Як правило, Паска случаїцця в неділю. Але в цьому році, стараннями нашого православного лідєра, для нєкоторих Великдень грянув ще в страсну суботу. Запомніть цю дату – 14 квітня 2012 року. Вона одним копитом вже стоїть в історії національної культури, а другим – одкриває двері в нову еру процвітання духовності. По поводу ще двох копит ми пока гадать не будем, но я не дуже і здивуюсь, єслі їхнє бодре цокотіння возвістить про справедливу кару для всіх безбожних брехунів, каторі йменують себе українськими писателями і видавцями, збирають занепадницькі форуми й лепечуть про дипресію, стагнацію та пласкостопіє вкраїнського книгопечатання. А ще гірше – паскудять на власть, постійно жалуюцця на неї, а самі – просто лінтяї та склочніки, невдахи, шо не уміють працювати і добиватись в жизні поставлених задач. Але про них – окремий разговор, пока жи просто давайте дружно возлікуєм, шо справедливість єзть – і вона вже тут.

Протягом року (і не одного) наш Президент чимало натерпівся від писак разної масті. Таке, знаїте, враження, шо розвелось їх више всякої мєри. Й усім є діло до того, шо вєжліві люди обично не замічають. То з Межигір’ям шото не так, то чіпляюцця до всяких оговорок, то ще якато мєлоч вспливає вроді політичних переслідувань. Шо би плохого не случилось на місцях – писуча саранча все валить на Главного. І достаєцця ж, зверніть увагу, не тіки Президенту, чиє золочене терпіння іконописне по своїй суті. Напрімєр, варто діжурним депутатам заступить на вахту за основним місцем роботи, від імені й по порученію колєг нажать на кнопки, – і вже якато сволоч на балконі щолкає фатапаратом, виложує це в інторнет, мовляв, дивіцця, який стид: обранці нарушають закон. Тожи ще, велике діло. Єслі б закон ніхто не нарушав – кому би він понадобився, такий закон? А самі шо? Самі не можуть без ашипки написати простєйше слово “голосуй”, – і всьо равно жи пнуцця, як кошиня ригать, до порочного буквоскладання.

Понятно, шо в страні єзть окремі недостатки, і з ними йде жистока, безпощадна боротьба. Насамперед – з карупциєю, бо ця гангрєна, як проніцатільно каже одна свідєтільніца ригіонів, почалась іше при комуністах, і за послєдні десятиліття достігла такої стадії, шо єслі дажи дєлать операцію і шото отрізать, то вже нічого не останецця. Журналюги, када чують про карупцию, вобше тіряють страх і совість: тіки й пишуть, скіки стоє одьожа, автомобілі й нерухомість слуг народу, вроді це комуто інтірєсно. Вчепились, як кліщі, у люстри, шо освіщають трудове життя нашого лідєра, мовляв, ось де окопи тьми і непрозрачності доходів. Усім мерещацця офшори, мажори, довірені особи й унічтожений Андріївський узвіз, хотя у мирне врем’я всі кияни і так харкались на цю матрьошечну артерію столиці.

Я, канєшно, ізвіняюсь за цей общий зріз буття, но в світлі епохальної дати – 14 квітня 2012 року – важно розуміть палітру смислів і перспектив, які по-новому одкрив один офіциальний документ, повішений на сайті Президента цього дня, в 9.00 утра. У ньому Президент розказує про всі свої доходи за прошлий год. Цей глибоко символічний акт, када влада обнажаєцця перед народом, і демонструє йому істинне своє благосостояніє – наріжний кірпіч борьби з карупциєю. І будем надіяцця, шо Великодній празник прозрачності здере усі покрови, й ми узрієм стройну правду сотень благочестивих декларацій із захватом і благоговінням, но це – окрема ода радості. Щаз мова йде про інше.

Згадувані вище злобні пасквілянти зі світу мас-медіа, яким постоянно кажицця, шо Президент живе не на одну лише зарплату, нарешті получили по заслугам - і повинні типер лібо згоріти од стида, лібо покаятись за всякі свої прєступні домисли. Оказалось, шо основний доход нашого лідєра – це результат його копіткої многолітньої творчої праці на ниві красного письменства. Так, у 2011 году – цитірую – “ТОВ «Друкарня «Новий світ» (місто Донецьк) виплатило Президентові України авторську винагороду в сумі 16,4 млн. грн за передані цьому видавництву майнові права. Зокрема, видавництво отримало права на створені у 2005-2010 роках Віктором Януковичем книги «Рік в опозиції. У політиці не буває остаточних перемог і поразок», «…І рік при владі. Від кризи – до економічного зростання», «Здолати шлях», «Як Україні далі жити», а також на літературні твори, які у майбутньому будуть створені автором”.

Нада зазначить, шо поява етої правдивої інформациї (а сумнівацця у її правдивості нима причин) визвала в інтерентах шквал ницих шуток і всяких цинічних підгигикувань. Єдина причина такої реакції – чорна задрість, патаму шо факт такого грандіозного писательского успєха Віктора Федоровича знаменує собою нєсколько важнєйших, знаменних і вікопомних зрушень.

Я ж не зря вначалі написав, шо це повідомлення – настоящий Великдень для усенької нашої культури, катора до цього дня зайшла в такий упадок, аж страшно було жить. Ви тіки вдумайтесь: до 14 квітня 2012 года у нас протягом года видавалось менше однієї книжки на душу населення (по цьому показатілю Україна упевнено занімала останнє місце серед країн Європи). Але настали радікальні зміни – й уже сьогодні!

Єслі іздатільство (яке взагалі-то дажи не іздатільство, а тіпографія, яка раньше здебільшого печатала каробочки, етікєтки та калєндарики) платить більш як 16 мільйонів гривень вітчизняному автору, це значить, шо у нас нарешті появився мощнєйший кніжний ринок, поруч з яким шо Польша, шо Росія – то книжні карліки. По-друге, у нашій країні, після десятиліть напруженого ожиданія, таки появився автор №1, чиї бестселери найближчим часом будуть напечатані й, канєшно жи, продані мільйонними тиражами.

От і біснуюцця, корчацця від власного безсилля всі інші вітчзняні горе-видавці і недолугі бумагомараки, які всі скопом тужацця й рожають миш уже третє десятиліття підряд, позбавлені народної любові, читацької підтримки й, по большому щоту, права на існування. Типер од них не стане і сліда – нова епоха настає!

Варто було б, канєшно, задуматись сирйозно: які ж причини зумовили цей історичний перелом? І як так получилось, шо ніхто не замітив революційні митаморфози в українському книгобізнесі? Отвєт, як це часто буває, лежить на поверхні. Все діло – в мощності таланта, перед яким нима ні перепон, ні жалюгідних обмежень. Єслі би Янукович тіки захотів – ми б уже в 2004-му мали літературу світового уровня. А то ше й раньше. Проте, як мудрий вождь, він дав усім нам шанс – ростіть і прагніть, старайтесь і добивайтесь! Проявіть талант! А ми шо? У нас нічого не получилось. Ми всі, убогі, облажались, бо тіки вмієм гадить і жаліцця, критикувати тих, хто шото робе – і добиваєцця, і ставить планку, і переставляє її каждий день все вище й вище! І так – у всьому. А ті, хто шкрябають всяке бридке про власть... Типер їх дажи читать не варто: хто вони такі? Бездарні хробаки, які вобше писать не вміють, які на цьому поприщі нездатні досягнути дажи малого, і каторим одне ім’я – заздрість.

П.С. для тих, хто нічого не поняв:

Той факт, шо наш Президент не заздрить усім вітчизняним писакам, – загальновідомий. Але тіки типер стало понятно, по якій причині. Оказалось, це чисто професійна снісходітєльность Майстра до натовпу недовчених подєнщиків.
Автор: Доктор Падлюччо

Джерело:http://infocorn.org.ua