Ви тіки подивіцця, шо з людьми весною робицця. Злоба, жистокість, паркування у неположених місцях, запровадження податку на багацтво, упереджене суддівство в пользу “Шахтьора”, акордіонно-педофільський скандал – все це обичні миттєвості весни, каторі ми наблюдаїм каждий рік. Людей ковбасить, ніхто не успіває міняти шифер на доміку душі своєї, й тому капєль, холодна дрож і вірусне чуство дискомфорта пронзає кажде тіло; тіки вийдеш на вулицю – а там сплошні конвульсії гріха, порочні будівництва й безкінечна укладка та ремонт комунікацій; воздух насичений мислями про знищення зелених насаджень; у вагонах метро всі пасажири думають про високу вірогідність теракту та пожарів внаслідок халатності й похмілля.

Один мій друг завжди пояснював цей всенародний весняний тремор тим, шо перед Великоднем активізуються різнокаліберні бєси: лізуть і лізуть із усіх шпарин, і кругом їх повно. Їм дуже не нравицця сам факт, шо скоро – Паска, й навіть безвольні, релігійно неграмотні обжори будуть згадувать усюди ім’я їхнього главного врага. Того вони й паскудять повсємєсно, просовують свої крохотні рила в найінтимніші сфери народного буття.

Людям неприятно усвідомлювати, шо більшість весняних катаклізмів – це наслідок якогото інфернального втручання, тому вони охоче придумують собі різні атмазки: авітаміноз, перепади погоди, магнітні бурі, грип – шо попало. Але світ так влаштований, шо када людину ковбасить – їй до лампочки любі пояснення, їй пердусім хочецця, шоб і всіх навколо ковбасило з такою ж силою, – таке в нашому общістві уявлення про справедливість.

Тут би могли прийти на поміч священики-екзорцисти, тіки ж бєси не сплять, і окремо дбають про те, шоб церковну публіку тожи ковбасило прилічно. Наприклад, одному сєвєрному патріарху нашиптали, шоб він сначала пофоткався з дорогущими часами на десниці, а потім сказав, шо такого не було. Мєлоч, казалось би, а для всього інтернета – ржака. Іншому святому отцю з мальовничого вкраїнського села Серники ті ж таки потвори нахрюкали у ліве вухо, шоб він не хоронив людину, катора при житті не платила взноси на храм. А ви кажите – авітаміноз.

Нєкоторі наївні громадяни, надивившись пірацьких фільмів, у послєдні годи питаюцця рішити проблєму чисто в голівуцькому стилі. Ледве зачувши скрегіт рогів усередині власного черепа, вони тут таки дістають заначку – й біжать до псіхоаналітіків, лягають на койку, й начинають жалувацця. Ці заблудші й околпачені бєсами люди думають, що жалувацця за гроші – це набагато целєбніша процедура, ніж жалувацця на шару родичам і сотруднікам.

Псіхоаналіз, як відомо, це така спіциальна мидицина для тих, у кого вроді нічого не болить, но жизні – нима. На перший погляд, сімптоми дуже нагадують бєсовську шалость. І в цьому криєцця найбільший, архідємонський подвох. Патаму шо люди дуже рідко жалуюцця самі на себе – все більше на ближніх, каторі портять їм кров, паскудять восьме марта й не дають нормально посидіть на дієті.

А втім, жизнінний опит мені підказує, шо побутове визволення людини від тих, хто її нібито напрягає та донімає, ше нікада й нікому не приносило полегшення – особливо навесні.

От лише два характєрних приклади. Один мужичок, колишній мій сусід по часному сєктору, одноногий інвалід і лапочка, перед Паскою всігда преображався: каждий день ругався зі своєю жінкою, од побоїв і матюків тріщали забори і голови на всьому кутку. Й так продолжалось багато років, аж поки хтось із граждан, одержимий бєсовською спокусою, не наважився позвонить куда нада. Й када дід, у всій красі свого псіхічного заскока, ганявся по городу за жінкою, катора привично горлопанила на весь куток, приїхала спеціальна бригада. Дєда забрали – й більше ніхто нікада його не бачив. Жінка його від горя захиріла, і кажду наступну весну куток покривала влажна простиня мороку й зловєщого мовчання, шо розривало усім душі й мозги набагато більше, ніж крики та погрози інваліда.

Ще я пригадую одного старічка, в якого навесні обострялась дуже странна й нехарактерна перверзія. Во-пєрвих, він замість туалєтної бумаги пользувався газєтами. Тіки от не нада снісходітільно улибацця, мовляв, шо жи тут такого, обичне діло. Бо навесні, і це по-друге, у старічка маштабно розвивались проблєми травлення, і газєтами вместо туалєтної бумаги він пользувався кажді півчаса. Ця його лічна трагедія не вартувала б згадки в обраному мною діскурсі, якби не вступала в конфлікт з інтересами суспільства. Патаму шо іспользувані вмєсто туалєтної бумаги обривки газєт старічок викидав зі свого балкона. І попри народну ненавсить – особінно ярко виражену в особі дворнічихи та його сусідів із нижніх етажів, у кого були незастікльонні балкони, – дідок нічо не міг вдіяти з цією своєю бісовською спокусою. Йому угрожали, на нього кричали, один раз навіть побили. Але приходила весна, і що ближче було до Паски, то більше загажених газєток розліталось вокруг.

Бєси не могли нарадуватись із тих колізій, які вирували довкола лічності странного старічка, аж поки це їм надоїло – і вони придумали ще кращу штуку. Напосіли на обурену громацькість, яка рішила, шо так далі жить не можна, й після умопомрачитільних кульбітів случилось так, шо дєд пропав куда-то. Казали, шо його забрав до себе хтось із родичів, із сусіднього дома. Але недовго люди радувались. Бо родич, якому явно хто-то підказав цю остроумну ідею, пристроїв діда работать у будку на автобусній остановці, талончики продавать. До людей довго не доходило, шо іменно з талончиками не так. І вони вначалі думали, шо то не від будки так воняє, а від каналізації. Карочі, коли одкрилась правда, пізно було мить руки.

А ви кажете – авітаміноз.

П.С. для тих, хто нічого не поняв:

Ніякі психоаналітіки, ніяка боротьба з чужими гріхами не поможуть вам зцілитись у ці трудні й переповнені бісовськими розвагами дні. Тіки смиренність, піст і молитва можуть провітрити душу й зішкребти кіптяву порока з ваших душ.
Автор: Доктор Падлюччо
ДЖерело:http://infocorn.org.ua/materials/author_column/Besovska_muzika_vesni/49998