Одного разу мене біс поплутав подивитися у п'ятницю ввечері Шустера. Обговорювали інтерв'ю Яника “провідним журналістам” і заяву одного із керівників ВО “Свобода” Юрія Сиротюка щодо права Гайтани представляти Україну на Євробаченні. Проте поза увагою політичного ток-шоу залишилася вкрай важлива для багатьох тема — введення податку на бездітність. Порожніми розмовами про ксенофобію і толерантність майстерно перевели дискусію від реальних проблем до “вічних цінностей”.

Ми вирішили скласти список популістських тем, які з подачі влади та інших політичних гравців отримають життя перед виборами. Мета — попередити кожного не піддаватися на провокації та ініціювати обговорення з життєво важливих тем (податки, керування комунальною власністю, рейдерські захоплення, вирішення проблеми бідності, якісна і доступна освіта тощо).

Ми розділили усі популістські теми на дві групи — з високим конфліктним потенціалом, і неактуальні. Перші постійно публікуються на перших шпальтах і виходять у прайм-тайм, а другі — усім уже остогидли, проте їх можна реанімувати або наповнити новим змістом.

Гомодиктатура і загроза традиційній сім'ї

Майбутнє ЛГБТ-спільноти в українському суспільстві - одна з висмоктаних з пальця тем. Починаючи з літа 2011 року, мусується доцільність прийняття законопроекту №8711, який забороняє “пропаганду гомосексуалізму”, а фактично - впроваджує кримінальне переслідування за нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Згідно з логікою цього закону, за розповсюдження фільму (продаж, копіювання, подарунок) «Горбата гора» можна отримати позбавлення волі до трьох років. Автори впевнені, що поширення інформації про одностатевий секс загрожує національній безпеці України.

До одностатевих розборок підключилися іноземці. Спочатку Україну класифікували як державу-лідера з гомофобії, а правозахисна організація Human Rights Watch написала окреме звернення на адресу спікера ВРУ Володимира Литвина про неприпустимість прийняття гомофобського законопроекту.

Ініціатива кількох депутатів виявилась настільки одіозною, що усі забули про проблеми із пологовими будинками, доступом до дитячих садочків, доступністю і якістю шкільної, вищої освіти тощо.

ЛГБТ-спільнота, у свою чергу, підливає “масла у вогонь”. На 17 травня вони призначили перший в СНД гей-парад. Срачі нам забезпечені до кінця весни. В них ще вистачило розуму поєднати гомосексуалізм з українськими традиціями, і таким чином спровокувати протестну реакцію від опонентів: “Ідея гей-прайду відповідає традиціям українського народу, якому притаманні такі риси, як волелюбність, прагнення позбавитися від несправедливого соціального ярма, вміння продемонструвати силу свого характеру в рамках вуличних акцій”.

Ще більше загострило пристрасті звернення до українських громадян від посла США Джона Теффта з проханням підтримати цей захід, щоб «мирно відсвяткувати». Тепер це дозволить політичним тролям на кшталт комуніста Євгена Царькова говорити про жидо-марсіанську змову та прагнення сил темряви знищити канонічно-православний народ.

Відьми і чаклуни

Коли в країні панує соціально-економічна руїна, настає час звернутися до надприродних сил або оголосити їм війну. Саме з цією метою парламентські вороги із Партії регіонів, Компартії та БЮТ об'єднали свою «законотворчу карму», щоб побороти «сили темряви» - ворожок, чаклунів, хіромантів та іншу братію. Законопроект №8371 пропонує заборонити рекламу та розповсюдження інформації про окультно-містичні послуги, трансляції відповідних програм або відеосюжетів.

Тема не настільки перспективна з точки зору політичного популізму, але все одно своїм нульовим рівнем суспільної важливості відволікає увагу громадян від нагальних проблем.

Расизм

Улюблена лякалка правозахисників про існування орд ку-клукс-кланівців на території України активно підживлюється «влучними» коментарями з боку певних політичних партій.

Вже згадувана на початку матеріалу фраза члена політради ВО "Свобода" Юрія Сиротюка щодо участі на музичному конкурсі "Євробачення" чорношкірої співачки Гайтани продемонструвала, як педалювання расизму перекриває будь-які інші теми в інформаційному просторі. До речі, расизм, як ніщо інше, вигідний владі, бо завжди расистами виглядають опозиційні сили, на відміну від толерантних януковичефанів.

У цьому питанні є дві інформаційній хвилі: спочатку сам інцидент, а потім обговорення реакції Заходу на конкретну подію. Юрій Сиротюк зі «Свободою», мабуть, уперше у житті потрапили на шпальти американського журналу TIME. Звістка облетіла також низку європейських видань – France24, cncnews тощо. Втім, буває й навпаки: скандал з тепер відомим на всю Європу виданням «Нової тернопільської газетою» розпочався з публікації на французькому сайті The Observer.

З расистських заяв починається «срач» щодо іміджевих втрат України, мільйонів туристів, що відмовляються їхати відпочивати в Україну через расизм (про жахливий сервіс та шалені ціни усі вмить забувають).

У сусідній Росії лякалка щодо маршу нацистів і повернення коричневої чуми роздувається перед кожними виборами, починаючи з кінця 90-х. В ЗМІ малюють картину приходу до влади терористичних бригад, які починають правління з етнічних чисток та громадянської війни. І лише правильний кандидат від влади зможе запобігти.

Двомовність

Завдяки Росії, яка вважає поширення російської мови своїм національним пріоритетом, тема “утисків” російськомовного населення в Україні та введення на державному рівні двомовності завжди має один із найбільших конфліктних потенціалів. Загалом, для самого Кремля мовне питання — дуже зручний інструмент для відволікання уваги росіян від внутрішніх соціально-економічних проблем.

Ескалації конфлікту сприяють дві сторони. З одного боку регіонали — нардепи Вадим Колесніченко, Юрій Болдирєв, міністр освіти Дмитро Табачник, — яким хочеться перекласти російською всі українські закони, впровадити судочинство “прийнятною” мовою. З іншого — галицькі ура-патріоти, для яких показником любові до України є не якісні дороги, вчасно виплачені зарплати, соціальний захист незахищених, конкурентноспроможна освіта тощо, а боротьба із російськомовним елементом.

Як доводить життя, розпалити срач в країні — від блогів і до популярних ток-шоу — можна якоюсь нехитрою ініціативою. Наприклад, заборонити у львівських маршрутках російську попсу. Тоді усі задоволені: псевдопатріоти сповіщають про перемоги на фронті, російські шовіністи нагадують про своє існування, а влада радіє черговому протистоянню, де вона “не при делах”.

Історичні баталії

Попри те, що Ющенко зі своїми горщиками вже давно перетворився із суб'єкта політики на факт історії, в Україні ще є кому генерувати холівори щодо нашого минулого.

Звісно, дискусія навколо УПА та ОУН вже не має потужного масштабу зразка 2005-2006 рр., проте, за бажанняя, привид Бандери завжди можна випустити із лампи. Достатньо було влаштувати приїзд до України історика-дилетанта Ґжеґожа Россолінського-Лібе, щоб зробити його тенденційну лекцію на батьківщині Бандери гарячою темою лютого, яка ледь не викликала дипломатичний скандал.

Надзвичайно результативним інструментом для “вкидування на вентилятор” є перейменування вулиць та встановлення пам'ятників. Зміна назви вулиці Миру на “Героїв Нахтігалю” у селі Райлів Стрийського району Львівської області занепокоїла і обурила не лише “найефективнішого” прем'єр-міністра України Миколи Азарова, а навіть змусила вступитися за історичну правду російських державних діячів.

Протягом останніх місяців ми майже нічого не знаємо і не чуємо про екологічну катастрофу у Запоріжжі, долю робітників на автомобільних та металургійних підприємствах тощо. Проте уся країна стежить за боротьбою зі Сталіним. Епопея з пам'ятником тривала півтора роки — з травня 2010 по грудень 2011. Встановлення споруди біля офісу запорізького осередку Компарії України спровокувало скандал у межах всієї країни. Пошкодження і знищення бюсту у грудні 2010 року стало другим етапом цієї історії. Засудження активістів — підсумок трагікомедії. Пізніша рекламно-банерна війна “Чим Гітлер гірший за Сталіна” - напевно ще не остання крапка у запорізькій історії.

Перелік конфліктних тем може змінюватися – Голодомор, приєднання до України Криму, Перша світова війна, походження української нації тощо – залежно від ситуації та «червоної дати» у календарі. Гострота таких дискусій від майстерності провокаторів з обох сторін.

Порнографія і суспільна мораль

Мораль в нашій країні, як і патріотизм, давно стала притулком для негідників. Якщо провести контент-аналіз і визначити ключові слова, то в часи найбільшого занепаду та економічної кризи ви частіше почуєте від політиків про моральність і духовність.

Законопроект №7132 “Про захист суспільної моралі”, діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі не першій рік є одними із головних ньюзмейкерів країни. Складається враження, що хтось навмисно хоче своїми кволими кроками дискредитувати поняття моралі.

Тролінг медіа-простору не відбувається без участі представників так званого “сучасного мистецтва”. Contemporary art сьогодні має наступні форми: насрав під дверима, подзвонив і втік — це інсталяція; подзвонив, а потім насрав - це перформанс. Примітивна арт-виставка “Українське тіло” у Центрі візуальної культури згодом переросла у міжнародний скандал, спричинила звинувачення керівництва Києво-Могилянської академії у цензурі. На порожньому місці отримали ще одну змогу говорити, писати - щоб потім, коли скандал вщухне, забути.

Релігійні чвари

У православно-канонічній країні полюбляють організовувати час від часу полювання на «сектантів» та «єретиків». Релігійність українців середньовічного зразка – благодатний грунт для організації сучасних «хрестових походів» та «священних війн» з невірними. Крім православної братії, генераторами релігійної ворожнечі виступають провладні медіа. У січні 2012 року газета «Сегодня» професійно пов’язала самогубство 9-річної дівчинки з читанням християнського журналу «Тропинка».

Вся проблема у тому, що журнал випускається протестантською місією «Світло на Сході», яких в нашій країні прийнято класифікувати як «сектантів». Ця найстаріша місія (заснована у 1920 році) випускає дитячі журнали у 60 країнах світу, а загальна кількість читачів складає понад мільйон осіб. За весь цей час не було жодного випадку, щоб хтось наклав на себе руки через ознайомлення зі змістом періодичних видань протестантської організації. Але допитливі журналісти змогли знайти в журналі деструктивний елемент.

Як бачимо з переліку потенційно конфліктних тем, скандал можна зробити з нічого. Суспільна увага вмить перемикається на подразники. Оскільки вибори-2012 будуть важливими для України, проявом громадянської самосвідомості стане повне ігнорування подібних «срачів» та вимога до партій займатися реальною політикою.
Джерело :http://infocorn.org.ua/materials/articles/Rozvesti_pered_viborami_temi_yakimi_vidvolikatimut_uvagu_vid_realnih_problem/50055