Як повідомляє ВолиньPost , свого часу вже була опублікована стаття про проблеми в Братській церкві, де в художньому тексті, через діалоги персонажів, була актуалізована проблема її псевдореставрації. Цією публікацією ми продовжимо цю розмову. Але цього разу спробуємо проаналізувати ситуацію з правового боку.


Коли йдеш біля цієї давньої пам'ятки луцької старовини 1630-1887 років і споглядаєш її, виникає якесь протиріччя. На перший погляд, все виглядає гарно, по-новому. Видно, що хтось хотів дати церкві нове життя, нове дихання. Але коли придивляєшся, починаєш розуміти, що за зовнішнім блиском приховуються не дуже гарні речі...

Тут і вилазить: золотий купол, кислотний колір, вікна, штукатурка, цоколь. "Добре" це чи "погано"?.. Щоб прояснити ситуацію, звернемося спочатку до законодавчої бази, яка регулює сферу правових та фахових відносин. Потім проаналізуємо об'єкт і якість ремонту. Тоді вже спробуємо зрозуміти, як і чому це сталося, і що ж робити далі.

Закони

Законодавство чітко визначає, хто і як повинен утримувати пам'ятки, як за ними доглядати та як реставрувати.

Перш за все варто сказати, що Хрестовоздвиженська церква - пам'ятка архітектури національного значення. Вона перебуває на державній реєстрації і підлягає охороні. Основний закон, який пояснює механізми та принципи цієї охорони, - Закон України "Про охорону культурної спадщини". Але він не єдиний. Луцьк входить до Списку історичних населених місць України. Це також накладає певні конкретні правові відносини. Є Державні будівельні норми. Крім того, є ще багато інших містобудівних документів, які наразі розглядати не будемо. Прослідкуймо загальну логіку законодавчої бази.

Згідно з Державними будівельними нормами (ДБН), роботи, які були виконані на церкві називаються ремонтно-реставраційними. Для їх виконання передбачена ціла купа документації та дій: комплексні дослідження, обґрунтування рішень, робочі кресленні, проектно-кошторисна документація, науково-реставраційний звіт. Грубо кажучи, це робиться для того, щоб була можливість для фахівців перевірити і вивірити кожен крок і задокументувати його. Згідно з тими ж ДБН, реставрація пам'ятки без погодженої та затвердженої науково-проектної документації не дозволяється. Те саме зазначають і інші закони.

Хто ж має погоджувати ці всі документи? Відповідно до 5 статті Закону України «Про охорону культурної спадщини», роботи на пам’ятках національного значення погоджує центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Згідно 6 статті цього ж Закону, при обласних адміністраціях та структурах місцевого самоврядування є органи охорони культурної спадщини, до обов’язків яких входить контроль за законністю усіх робіт, що планують виконати на пам’ятках.

Охорона культурної спадщини не обмежується лише виконанням реставраційних робіт. Дуже важливо правильно використовувати історичне середовище. Закон трактує це використання «у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо». За незаконне використання, зміну, знищення, руйнування пам’яток передбачена кримінальна відповідальність.

Хто ж має нести відповідальність? По-перше, це органи охорони культурної спадщини, оскільки вони повинні були прослідкувати за законністю робіт. Крім того, відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відповідальність несе балансоутримувач. Відповідальність також несуть замовники за виконання робіт, які суперечать погодженим проектам, державним стандартам, нормам.

Проект і його "реалізація"

Для ремонту пам'ятки громадою Братської церкви Воздвиження Чесного Хреста був замовлений Паспорт на ремонт та пофарбування фасадів будинку. Виконавець Паспорту - "Укрндіпроектреставрація". Паспорт погоджений головою Державної служби з питань національної культурної спадщини Миколою Кучеруком та затверджений начальником Департаменту містобудування та архітектури Луцького міськвиконкому Георгієм Шевчуком.

Розглянемо, що передбачав цей паспорт, а що було зроблено насправді.

1. Замінити сучасну покрівлю дахів і куполу над "рідною" частиною споруди на мідну 0,5-0,8 мм. Дах з міді не фарбувати.

Але ми бачимо зовсім інше. Купол зроблений під позолоту.

Хоча ДБН 6.7.1.9 не дозволяє «реконструювати дах новими матеріалами для того, щоб створити "кращий вигляд"». Те, що під час ремонту відійшли від вимог Паспорту і ДБН, ще не так страшно. Адже сам відхід - це порушення юридичного характеру. Але тут ми бачимо значно важливіші зміни - пам'ятці був внесений абсолютно не властивий для неї архітектурний елемент. І це стосується не тільки цієї церкви - храми на Волині золотом не вкривали взагалі (до середини ХІХ століття, коли почалася русифікація Волині).

2. Відремонтувати по місцю та пофарбувати сріблястим масляним графітом за два рази кований хрест.

Знову відхід від Паспорта. І знову - позолота.

3. Віконні та дверні блоки відремонтувати по місцю.

Натомість вставлені білі пластикові вікна.

Позолота і білі пластикові вікна на пам'ятці національного значення - найбільш зухвале ігнорування закону “Про охорону культурної спадщини”. Знову те саме - відхід від Паспорта та історичної реальності.

4. Всі роботи з фарбування фасадів будівлі і дахів необхідно виконувати відповідно до цього паспорта та хіміко-технологічних рекомендацій (додаються).

Загальну кольорову гаму церковного фасаду визначає кольорова копія з проекту. На ній - жодної позолоти, жодних яскравих кольорів. Варто відзначити і те, що ця копія, можливо, не зовсім якісна, адже стіна "рідної" частини тут зображена білою, хоча в паспорті вказаний колір betongrau - сірий бетонний. Тож абсида, найімовірніше, не мала бути білою.


Натомість для фарбування стін використано зовсім інші кольори. І це було б півбіди, якби просто інші. Використані гірші кольори - сліпучі та кислотні. З огляду на вимоги Паспорта, проектанти намагалися надати будівлі історичного вигляду, до чого власне, їх і зобов'язує закон. Натомість тепер церква за кольорами більше схожа на невеличкий провінційний мінігастрономчик.

5. Забороняється виконувати пофарбування до відновлення у початковому вигляді зруйнованих та пошкоджених архітектурних та скульптурних деталей.

Звідки ж взявся цей ще один архітектурний елемент, якого тут ніколи не було? І знову звертаємося до копії проекту, де вказано, яким мають бути зондажі - без будь-якого обрамлення! А два вікна взагалі було замуровано.


6. Тут можна було б розглянути ще не один пункт: чи відбувався ремонт окремих ділянок фасадів, якщо такий був потрібний, як і чим тинькували споруду, якість фарб, електромонтажні роботи тощо. Все це передбачено Паспортом і є обов'язковим до виконання. Але з причин неможливості аналізу цих складників ремонту залишимо їх без уваги.

Отже, як бачимо, у цьому випадку дуже грубо порушено закон “Про охорону культурної спадщини”. Пам'ятка набула невластивих їй елементів, які спотворили її. Матеріали, кольорове вирішення фасадів, зміна архітектури - все це закон трактує як знищення. Тому що були змінені цінні предмети охорони об'єкта культурної спадщини. А предметами охорони (див. першу статтю вище) в такому випадку є форма і вигляд архітектурних деталей, колір, матеріал, зона навколо церкви та інше ("предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою"). Цим властивостям був наданий неісторичний сенс - тому пам'ятка знищена. Чому так сталося, хто винен і хто має за це відповідати?

Винуватці

Таким чином, бачимо, що існував погоджений Паспорт на ремонт пам'ятки, але він не був дотриманий. Хто ж і яким способом прийняв незаконне рішення відійти від цього документа? Це важко сказати одразу, адже рішення могли прийняти кулуарно. Тим, хто безпосередньо запустив механізм виконання позапаспортних робіт, є замовник на виконання цих робіт. Але навіть якщо таке рішення прийняв не замовник, це не звільняє його від відповідальності.

Комітетом захисту національної спадщини Громадської Ради Волині було направлено 2 інформаційні запити до головного управління містобудування, архітектури та ЖКГ ВОДА, а також до управління культури і туризму ВОДА з вимогою вказати, хто був замовником виконання робіт. Згідно з відповідями, наданими на запит, замовником робіт на пам'ятці виступила громада церкви (настоятель - Василь Клочак).


Ще одна деталь. Під час виконання робіт можна вносити зміни в проекти. Але для цього треба скликати комісію з фахівців, яка має визначити реставраційну доречність внесених змін. Протоколи засідань і всі зміни мають бути задокументовані. Один із пунктів запиту вимагав надати копії цих документів. Але таких ми не отримали. Більше того, у відповіді управління культури і туризму ВОДА зазначено: "Управлінням культури і туризму облдержадміністрації не надавалось погоджень на проведення будь-яких робіт за вищезгаданою адресою, а тому копії документів відсутні."

Отже, громада церкви самочинно відійшла від проекту без усіляких погоджень. Дуже схоже на те, що основну роль під час ремонту пам'ятки національного значення відігравала не фаховість, а довільність власних поглядів та можливостей. Це прямо вказує на те, як церква ставиться до культурної спадщини.

Балансоутримувачем, або інакше кажучи, власником будівлі церкви є державний історико-культурний заповідник (директор Тарас Рабан). Згідно з законом, саме балансоутримувач повинен стежити за законністю всіх робіт, а також відповідати за їхнє порушення.

Як зазначено в законі, міський (Сергій Годлевський) та обласний (Василь Ворон) органи охорони культурної спадщини мають стежити і нести відповідальність за недотримання законів під час робіт на Братській церкві.

Контроль за роботами на пам’ятці національного значення мало б здійснювати і Головним управлінням архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства Волинської ОДА, яке має для цього навіть штатну одиницю, яка називається головний спеціаліст з питань реставрації та реконструкції історичної забудови (Петро Троневич).

Отже, є 5 винуватців, кожен із яких мусив би перевірити законність робіт і проконтролювати їх виконання, але цього не було зроблено.

Комітет захисту національної спадщини підготував лист в прокуратуру з вимогою притягнення до відповідальності винних осіб. Щойно отримаємо відповідь — чекайте продовження теми.

P.S. Стаття була опублікована тут . Якщо цікавлять інші публікації на подібні теми, слідкуйте за volyntimes.com.ua