Обов'язок покладено, але чи стали щасливішими діти?

Не дивлячись на те, що турбота про підростаюче покоління, зокрема про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, а також вихованців і учнів дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості була і залишається пріоритетним напрямком соціальної політики держави, в цій сфері залишається багато проблем та невирішених питань.

Згідно даних Міністерства соціальної політики України нині в нашій країні нараховується понад 100 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 73% цих дітей виховується в спеціалізованих інтернатах та дитячих будинках. На утримання однієї дитини в цих закладах в середньому по країні виділяються кошти в сумі 23 грн. на добу (20 грн. на харчування та 3 грн. на медикаменти).

Між тим, європейська практика соціального забезпечення цієї категорії дітей свідчить, що на зазначені цілі витрачаються суми, як мінімум, в 10 разів більші.

За даними Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України до національної мережі загальноосвітніх закладів входить 391 школа-інтернат, де навчається 122,5 тис. дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку.

У зв’язку із зростанням за останні п’ять років на 22 відсотки кількості дітей з особливими потребами в різних регіонах країни (дітей із складними комплексними дефектами, різними формами затримки психічного розвитку, дитячим аутизмом, девіантною поведінкою, труднощами у навчанні і спілкуванні), щорічним збільшенням на 5—6 тис. дітей-інвалідів (нині на обліку 152,2 тис.чол.), відсутністю необхідної кількості спеціальних (корекційних) закладів, кваліфікованих кадрів та ін., існуюча система спеціальної освіти потребує значних капіталовкладень.

Сьогодні ж, на заходи корекційно-лікувального характеру на одну дитину в середньому по країні виділяється 34 грн. на добу, в той час, як, наприклад, обладнання для спеціального годування однієї дитини коштує не менше 15 тис.грн., а лікування складних комплексних дефектів розвитку, захворювання на ВІЛ-інфекцію вимагає ще більших коштів.

Нині в Україні функціонує також 14,9 тис. сільських загальноосвітніх навчальних закладів (понад 70% від їх загальної кількості), в яких навчається більше третини всіх учнів країни. Дошкільну освіту в сільській місцевості здобувають 242 тис. дітей у 8,8 тис. садках (57% від загальної кількості дітей дошкільного віку). Рік у рік скорочуються обсяги будівництва приміщень сільських загальноосвітніх шкіл та дитячих садків, частина їх перебуває в аварійному стані. В той же час місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування незадовільно розв’язуються питання поточного ремонту та реконструкції спеціалізованих шкіл, дошкільних та шкільних закладів у сільській місцевості, їх забезпечення меблями, обладнанням, комп’ютерною технікою, навчально-наочними посібниками.

Такий стан речей, на мою думку, склався перш за все тому, що конституційні приписи щодо захисту дитинства в соціальній державі, про державне утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (мова йде про ст.ст.1, 24 та 52 Основного Закону), не знайшли свого подальшого розвитку та конкретизації в нашому законодавстві.

Зважаючи на все вищевикладене, цілком очевидно що держава має більш ефективно дбати про долю найбільш вразливих категорій нашого підростаючого покоління, а матеріальне забезпечення подальшого функціонування дитячих будинків і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, а також дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості в нинішніх умовах вимагає спеціального механізму державної підтримки, суть якого полягала б в тому, щоб спрямувати потік бюджетного фінансування в освіті та системі соціального забезпечення саме на такі заклади. Але де ж взяти потрібні для цього кошти, коли світова та вітчизняна економіка, ледь переживши одну хвилю кризи, очікують другу, яка вже ось-ось не за горами?

Запропоновано законодавцю.

Україна щорічно отримує значні надходження у валюті від експорту чорних та кольорових металів, а також продукції хімічної галузі. Згідно останніх даних Державної служби статистики України виручка від експорту недорогоцінних металів і виробів з них є головним джерелом надходження валюти в України: за першу половину 2011 року вона досягла 11,3 млрд. дол., що складає 34,4% від усього товарного експорту. Виручка від експорту продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості за цей же період становила близько 2,9 млрд. дол.

При збереженні обсягів експорту чорних і кольорових металів, а також продукції хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості на рівні показників 2009-2011 року з урахуванням тенденції коливання рівня цін на світових біржах та курсу основних валют Україна отримуватиме щорічно щонайменше 20 млрд. дол. Цільове спрямування незначної частини цієї виручки на будівництво, реконструкцію та утримання дитячих будинків і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, а також дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості здатне значно підсилити державний вплив на соціальні потреби найбільш вразливої частини підростаючого покоління.

З метою практичної реалізації такої можливості мною був розроблений і внесений на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про спеціальний збір на будівництво, реконструкцію та утримання дитячих будинків і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, а також дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості» (реєстр. № 9286 від 13.10.2010 року).

Законопроектом пропонується запровадження спеціального 1,5-відсоткового збору, що сплачується суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які експортують чорні та кольорові метали, продукцію хімічної галузі, на цілі будівництва, реконструкції та утримання вищезазначених об'єктів.

Передбачається, що спеціальний збір справляється в залежності від експортної ціни та суми продукції кольорової та чорної металургії, а також хімічної промисловості. Контроль за правильністю визначення експортних цін, сум та своєчасністю відрахувань спеціального збору здійснює Державна податкова служба України.

Спеціальний збір платники сплачують на спеціальний рахунок Державного казначейства України щомісяця у строки, визначені у встановленим порядку для місячного звітного періоду. За несвоєчасну сплату спеціального збору платники несуть відповідальність, встановлену законодавством.

Нараховані суми спеціального збору накопичуються на спеціальному рахунку Державного казначейства України. Головним розпорядником цих коштів є центральний орган виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної житлової політики і політики у сфері будівництва.

Законопроектом також передбачена заборона нецільового використання зазначених коштів.
Механізм справляння спеціального збору та порядок його використання визначається та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У «Прикінцевих положеннях» пропонується набрання чинності відповідним Законом з 1 січня 2013 року.

Попередні розрахунки вказують, що запровадження вищезазначеного спеціального збору додатково щорічно спрямує в Державний бюджет України близько 2,4 млрд. грн. на будівництво, реконструкцію та утримання дитячих будинків і шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які потребують корекції фізичного або розумового розвитку, а також дошкільних та шкільних закладів освіти у сільській місцевості.

Прийняття та практична реалізація положень Закону створять постійний, достатньо ефективний механізм додаткової державної підтримки найбільш вразливих в соціальному плані категорій підростаючого покоління, прискорять розв'язання низки першочергових соціальних та освітянських потреб. Тому сподіваюся, що мої законодавчі ініціативи знайдуть розуміння і підтримку у більшості народних депутатів незалежно від їх фракційної приналежності та політичних переконань.


Григорій Смітюх, народний депутат України