Після розпаду Радянського Союзу, Україна опинилися у глибокій кризі, зумовленій наступом більш наближеної до реалій дня насушного ідеології капіталізму. Спадщину УРСР поділили між собою татарин Ринат Ахметов, народний депутат України (Партія Регіонів) та представники «Богом обраної нації»: Віктор Пінчук, співвласник корпорації «Інтерпайп» та президент «Viktor Pinchuk Foundation», Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов, співвласники групи «Приват», Віталій Гайдук, співвласник корпорації «Індустріальний Союз Донбасу», Сергій Тарута, співвласник і голова ради директорів корпорації «ІСД», Костянтин Жеваго, співвласник групи «Фінанси та кредит», народний депутат України (БЮТ), Дмитро Фірташ, співвласник «РосУкрЕнерго. Ось, власне, реальні люди, які вирішують нашу з вами долю. Якщо більшість українського капіталу по локті у крові, то діти українських олігархів отримають бізнес батьків цілком легально, і жодних докорів совісті у них не буде. І не варто говорити, що наше покоління втрачене. Принаймні воно не приречене, як наступні. За це ми низько вклоняємося президентам Кравчуку та Кучмі.
Нинішня Україна є напівдиктатурою. Наполовину, тому що у нас все ще попереду. Підтримувані Європейським Союзом «помаранчеві» не знайшли спільної мови і зазнали нищівного провалу на внутрішній арені, дискредитуючи країну в очах світової спільноти. На зміну їм прийшов Янукович, суд якого кинув за грати представників опозиції. На сьогодні не залишилося регіону, де не має керівників з талановитого Донбасу. Останні роки можна вважати квінтесенцією російської політики. За продовження перебування Чорноморського флоту та потенційну участь в Митному союзі, ми отримуємо троянського коня у вигляді Північного потоку. Виходить, вигідніше просувати інтереси східного сусіда, аніж власні. Відколи? Статки Путіна - $ 40 млрд, він контролює 37% акцій «Сургутнафтогазу», 4,5% акцій «Газпрому», у компанії «Gunvor» через свого представника Тимченко має 50%. Якщо у Радянському Союзі кошти з’їдав військово-промисловий комплекс, то у сучасній Росії на війну особливо не тратяться. Вона - третя країна світу за кількістю мільярдерів, а гроші осідають у кишенях тих же євреїв.
Україна, яка практично не має незалежних політиків і стабільного вектору на зовнішньополітичній арені, заявляє про свою позаблоковість. В той же час наш військовий контингент здійснює активні дії у миротворчих операціях НАТО, а Міністерство закордонних справ стало в позу і доводить Заходу європейський вибір. Це та сама стара історія, де голова направлена вліво, а ноги рухаються у праву сторону. У 1939 році під час окупації у поляків був гіркий вибір, кому здаватися: нацистам чи комуністам. Цілком реальний сценарій для нас. Свій, можливо, останній вибір нація зробить на найближчих парламентських виборах. Думаю, не варто нагадувати, хто з нинішніх лідерів нації вже намагався розвалити Україну у 2004 році шляхом створення Південно-Східної Української Автономної Республіки. Щодо українського націоналізму, то він більше нагадує хворобу, аніж традиції. Залишити кілька областей, які будуть етнічно чистими та гордо носитимуть імена Бaндери, Шухевича? Часті розколи в націоналістичному таборі так і не дозволили сформувати єдиний фронт наступу. У пошуках фінансування націоналісти перетворилися на маріонеток «Нашої України», «БЮТу», а сьогодні ще й «Партії регіонів». Чого вартий один Льоша Мерседес - екс-голова Конгресу Українських Націоналістів, колишній голова правління НАК «Нафтогаз України». Івченко та сім’я сьогодні роблять ноги з України. Олексій Григорович, а як же національна ідея? Маргіналізація, екстремізм, сепаратизм, відсутність актуальної програми, розбрат всередині руху (мельниківці, бандерівці, оунівці, Національний Альянс, КУН тощо) – ось надбання ймовірних наступників «Свободи», а такі точно будуть. Бо в країні, де так сильно прижилася системна криза усіх сфер життя, суспільство прагне влади сильної руки. Чим це все закінчилося у 20-30 роках на європейському континенті, хоча, зрештою, загалом у світі, знають усі. Ці війни і досі вважаються найбільшими в історії. Сьогодні на карті – майбутнє Батьківщини, а сценарій громадянської війни – цілком реальний.
Європа балансує на грані фінансового краху і аж ніяк не може стати рушійною силою економічної трансформації України. Росія займається проблемами відновлення статусу великої держави, для якої ми – важлива геополітична складова цього процесу. Таких злиднів, як зараз, ще не було… Навіть у Київській Русі князі збирали з’їзди для вирішення міжусобиць і боротьби проти спільних ворогів. Сьогодні нас ділять по Дніпру, як зробили свого часу Російська імперія та Річ Посполита за умовами Андрусівського перемир’я. Праці зарубіжних вчених містять сценарії ймовірного розпаду України на декілька частин під протекторатом різних держав. Називається, доборолися за незалежність. У нас є можливість свідомо вирішувати, але такого вибору не було у наших предків. В них була зброя в руках. Кому, як не нам, пам’ятати якою ціною дістався кожен метр землі рідної! На кону вибір: існувати Україні чи залишитися на задвірках світової історії. Іншого не дано.