Проект під назвою « Історія великого українського народу», що презентував сьогодні у приміщенні лабораторного корпусу Волинського національного університету пан Володимир- депутат четвертого, п’ятого і шостого скликання Верховноїї ради, не з особливим ентузіазмом сприйняли учасники лекції. Здавалося б, на перший погляд, багатообіцяючий проект, і коштів залучено не мало. « Основна мета,- наголосив пан Володимир,- це об’єднання країни!» Та насправді, це всього- навсього пропаганда нової історії, написаної новою владою. Депутат представив студентам основні томи книги, що стосувалися історії українського народу. Гарно ілюстровані, вони привернули увагу присутніх. Звичайно, серед студентського середовища виникло багато запитань стосовно можливості їх придбання. І одна студентка запитала про те, чи доступні ці книги загалу? Після довгого вагання він сказав, що придбання однієї із книг , до того ж чорно- білої, буде коштувати сімдесят гривень. Всі в аудиторії голосно розсміялися. Дехто викликував: « То про яке об’єднання може йти мова, якщо книжка коштує біля ста гривень?» Із цього випливає наступне запитання: чи може дозволити собі пересічний студент придбати даний підручник? Варто задуматися.
Активно розповідаючи студентам про те, що Україні так необхідний новий погляд на історію, пан Володимир всіх запевняв у тому, що не потрібно місцевих героїв нав’язувати усій Україні. Звичайно, студентство розуміло про що, а точніше про кого іде мова. Про Степана Бандеру. Йому вистачило сміливості порівняти його із комуністом Артемом, на честь якого названа вулиця у Донецьку. Після затяжної лекції історики- політологи виснажені та обурені деякими висловлюваннями пана депутата, пішли у контрнаступ, закидаючи його безліччю питань. Та кожного разу, як тільки питання вимагало конкретної чесної відповіді, депутат відходив від теми і знову повторював: «Щоб книжка була в кожній бібліотеці, і щоб люди знали як робити та жити!»
Наступне запитання, що викликало ажіотаж серед студентського та викладацького середовища, прозвучало із уст одного із студентів історичного факльтету: « Чи можемо ми говорити про об’єднання країни, якщо у нас мовний фактор виступає як роз’ єднуючий?»
Вельмишановний пан депутат згадав Лесю українку, Івана Франка, що володіли не лише однією українською мовою, наголосивши на тому, що « ми повинні знати багото мов».Аудиторією прокотилося масове обурення. До чого тут Леся Українка, якщо мова саме йде про одну державну мову, яка повинна б об’єднати український народ!
Особливо провокаційним було запитання одного із журналістів Волині про те, чиї кошти були витрачені на видавництво цих книг? До того ж, кореспондент констатував факт, посилаючись на «Дзеркало тижня» та інші видання, що на проект було виділено триста п’ятдесят тисяч гривень із державного бюджету. Звичайно, дане висловлювання обурило пана Володимира. Звинувативши його у тому, що він оперує неперевіреною інформацією, депутат почав виправдовуватись, наголошуючи на тому, що «жодної державної копійки не було витрачено. Всі кошти на видавництво книг про міста Шахтарськ та ін. були вилучені із місцевої громади!» Безглузда, як на мене, складалася ситуація. Намагаючись говорити всім про об’єднаання країни, депутат не опустив шанс згадати про те, що « ви повинні поважати одне одного». Зміст цих слів на перший погляд є очевидним. Але знову ж таки замість слова « ми» він вживає «ви».
Проект сумнівного для нас значення , можливо, завтра чи після завтра буде у Тернополі, Чернівцях чи іншому місті Західної україни. Мабуть, і там переписування історії не сприймуть із захопленням та подякою.