«Коли б'ються два тигри, то
перемагає китаєць, що сидить на дереві».
Китайське прислів’я



Політика Радянського Cоюзу, підкріплена державами соціалістичного табору, дозволяла утримувати лідируючі позиції на Африканському континенті. Після розпаду СРСР геополітичний вакуум зайняла Китайська Народна Республіка. Завдяки підтримці диктаторських режимів, неоколоністи отримали доступ до мінеральних ресурсів Чорного континенту. Зброя, кредити, інфраструктура – таку ціну платить Піднебесна за третину свого нафтового експорту. А в найближчому майбутньому отримає такий необхідний життєвий простір для постійно зростаючої китайської нації. Незгідними із такою ситуацією є Сполучені Штати Америки, які поки-що законсервували власні надра, та стара немічна Європа, яка замерзне без російського газу.
Сьогоднішні потреби Китаю у нафті зростають на 30 відсотків щороку. Піднебесна вже потіснила США у Південно-Африканській республіці, Нігерії, Анголі та Мозамбіку. Спецслужби Піднебесної фінансово підтримували «Фронт національного звільнення Алжиру», «Національний союз боротьби за повну незалежність Анголи», «Альянс за демократичне Конго» тощо. Китайці продавали зброю, надавали пільгові кредити диктаторам. Звичайно вони завоювали симпатії африканських лідерів. За інформацією французького видання “Monde diplomatique”, Піднебесна заробила більше 1 мільярду доларів на війні у Еритреї 1961–1993 рр. Суданський конфлікт тривав із 1983 року. Він забрав життя у 2,5 мільйонів людей, 4,5 мільйони стали біженцями. Країна, де перспективні запаси нафти наближуються до показників Саудівської Аравії, але на відміну від останньої, не стала союзником Вашингтону, викликала економічні санкції, ескалацію сепаратистських рухів та де-юре розкол держави. Сильні світу цього не церемоняться ділити суверенні країни навпіл. Китай став тут стратегічним партнером ще із 90-х років ХХ століття, а також найбільшим інвестором. Сьогодні триває «війна» за Чад. Захід прогавив цей регіон поки займався Східною Європою та Югославією, а тепер надолужує втрачене. Японія, підтримувана США, згідна, щоб нафта текла у будь-якому напрямку, тільки не до Піднебесної. Тільки змагаються вони з країною, валютні резерви якої перевищують 1,3 трильйони доларів і знаходяться у Народному національному банку. При чому обмінюються папірці, нічим не підкріплені, на безцінні мінеральні ресурси. Ось і вся китайська політика в Африці. На відміну від західних компаній, що інвестують виключно у нафтовий сектор, КНР вкладає гроші у промисловість, інфраструктуру, соціальні проекти, культуру. Об’єм прямих інвестицій складає 47,5 мільярдів доларів. На посилення китайської присутності в Африці, Захід відповідає зростанням піратства біля берегів Сомалі. США та Великобританія постійно блокують намагання третіх держав прийняти міжнародні правові норми по боротьбі із піратством на рівні Організації Об’єднаних Націй. Проте найбільш відчутний удар «червоний дракон» отримав із втратою лояльного Каддафі. У Лівії Китайська Народна Республіка залишила 18 мільярдів доларів інвестицій. Країни Магрибу ще раз довели спроможність трансформації демократії по-американські. У Джамахірії воювали проти благополуччя простих лівійців. Коли фанфари стихнуть, а потрібні Держдепартаменту США чиновники займуть пости, люди опиняться там, де й мали би бути. За межею бідності.
Росія, незважаючи на те, що африканський континент був одним із основних векторів зовнішньої політики Радянського Союзу, присутня тут в обмеженій якості. Не скориставшись ситуацією після розпаду геополітичного гіганта і не підтримавши рівня відносин 60-90-х років між СРСР і країнами чорного континенту, Російська Федерація не отримала необхідних політичних та економічних дивідендів. Саме вона легко могла зайняти місце Китаю, який сьогодні претендує на геополітичне лідерство на континенті, та Сполучених Штатів Америки, які вправно намагаються боротися за першість, тільки методами іншого характеру (зокрема, військовими). Правонаступниця Радянського Союзу, маючи величезну базу двосторонніх відносин із Лівією, напрацьовану у попередній період, не змогла її розвинути у наступні два десятиліття. У 90-х і на початку 2000-х років зв’язки не розвивалися. Росія виходила із того, що полковник Каддафі підтримав антикомуністичний переворот у 1991 році. Російська Федерація мала суму у 4 мільярди доларів США простроченої заборгованості перед Лівією, перестала імпортувати сировину, як це було за радянських часів. Її основна зовнішньополітична увага переключилася перш за все на Східну Європу та, особливо, на Балкани. Лише з 2007 року двосторонні контакти почали набирати оберту, зокрема, після підписання у квітні 2008 року серії контрактів та угод, загальною сумою більше 10 мільярдів доларів США, насамперед, у військовій сфері (продаж Росією озброєння Лівії, в тому числі колишніх, радянських зразків, та надання допомоги у ремонті радянської техніки, яка знаходилася на озброєнні Джамахірії до початку 90-х рр.) та реалізації різносторонніх інфраструктурних проектів. Мова йшла і про створення так званої «газової ОПЕК». Проте ці та інші ініціативи були поховані позицією «посередника» і «миротворця» Росії у війні Лівії із країнами НАТО 2011 р. Зрозуміло, що міра вигоди, вилученої після налагодження відносин Росії із країнами НАТО після підписання нової Ліссабонської стратегії 2010 року, значно вища, аніж дивіденди від підтримки провладної пролівійської сторони у вищезгаданій «різні». Росія умила руки. Хто ще так зробив свого часу, відомо кожному християнину.
В очах чорного континенту Захід був і залишається чужим. Піднебесна по духу історії та своїх антиімперіалістичних поглядів виглядає більш розважливо. Перемога у «війні за Африку» дає військове та економічне зростання завдяки безмежним природним ресурсам, неосяжний ринок збуту для своєї постійно зростаючої промисловості, реалізацію стратегії розширення «життєвого ресурсного простору», втягнення нових держав до власного політикуму, перетворення у глобальну державу. Велика кількість науковців говорили про Третю світову війну як про протистояння за ресурси. Із веденням військ до Іраку, ми відкриваємо нову сторінку міжнародних відносин. ООН втратила колишню міць і перетворилася на маріонетку в руках США та НАТО. Китай продовжує втілювати у життя власну концепцію «мирного наступу». Як пише «Женьмінь жібао», «невтручання у внутрішні справи Китаю країн Північної Африки не означає бездіяльність КНР». То хто ж завдасть наступного удару і хто наступна жертва?..



Заступник голови Нововолинського міського осередку
Всеукраїнської громадської організації «Антифашистський комітет України»