1 жовтня відомий луцький гурт ФІОЛЕТ відзначатиме свій другий день народження. Про гурт, творчі плани та інші вагомі речі сьогодення ми поспілкуємося з його незмінним лідером Сергієм «Колосом» Мартинюком.

Сергій, тебе часто дістають дурними питаннями журналісти?
Трапляється, чесно кажучи) Але все дуже логічно пояснюється. Ми просто надто молодий гурт, щоб нам не задавали очевидних питань. Хоча порівняно недавно в розмові з Вакарчуком хтось умудрився спитати, звідки ж все таки назва гурту) Я довго сміявся. Тому дурних питань не буває, – бувають молоді гурти і вдалі назви, які викликають інтерес у журналістів))

А як тобі рівень музичної журналістики в Україні?
Хм, важко сказати. Вона рідко подає ознаки життя, тому судити про її рівень все одно що дискутувати про рівень обізнаності Януковича з національно-визвольними змаганнями українців часів УНР. Музичною журналістикою в Україні часто займаються люди далекі від музики, але потрібно визнати, що поодинокі українські сайти (прикро, що вони російськомовні) тішать хорошими рецензіями на альбоми, концертними звітами та оригінальними інтерв’ю. І цій сфері ще все попереду. Як і у вітчизняній музиці, зрештою.

Як просуваються справи з новим альбомом? Скільки часу триває його створення-запис?
Десь орієнтовно на початку літа ми розпочали запис свого другого повноцінного альбому (дві акустики та live-альбом це окремі сторінки). Працюємо традиційно для себе в Рівному на «Індюк-Рекордс» та частково в Луцьку на одній з місцевих студій. Наразі триває процес накопичення та роботи кожного музиканта над звуком свого інструменту. Лишилося накопичити клавішні та вокал і ми приступаємо до відповідального процесу зведення та мастерингу. Вже можу сказати, що звук нової роботи буде суттєво відрізнятися від всього того, що ми робили, а ви чули до цього. Якщо все буде добре, до кінця року альбом буде в нас на руках. Ми традиційно не затягуємо з цим).. Не перемудровуємо. Не доросли ще до рівня гуртів, які працюють над альбомами по пару років.

Як працюється з відомим українським панком Олексієм Казанцевим під час записів пісень?
Працюється порівняно легко) Варто відзначити, що за маскою панка-нігіліста та цинічного пофігіста, яким його знає багато музикантів, а також людей, приховується достатньо людяний чоловік. Профі своєї справи. Звісно, на сьогодні студія Казанцева не володіє суперпотужними девайсами та іншими струйовими прибамбасами, і йому приходиться працювати над звуком виходячи з мінімалу засобів нашої цифрової епохи).. Але в цьому гартується сталь. Я думаю в Казанцева-студійника є майбутнє, причому непогане. Головне, що він непогано розбирається в музиці та тенденціях розвитку інді-сцени. Це його стайл і фішка. Це те, за що він бореться. З нами в тому числі)..

1 жовтня «Фіолет» відзначає свій другий день народження. Планується, наскільки я знаю, концерт. Що чекати фанатам гурту на цьому сейшені?
Саме так) 1 жовтня офіційно нам стукне 2 роки, які ми відзначимо гуртом мегаграндіозною корпоративною попойкою в одному з луцьких клубів. З публікою будемо розбиратися 20 листопада в луцькому клубі «Майдан». Буде великий сольний концерт, будуть гості, буде торт.. Будуть нові, старі, улюблені і не дуже пісні. На жаль не буде стриптизу та пінного шоу. Попередньо радо всіх запрошую. Буде весело, обіцяю)..

Хто в «Фіолеті» найкрасивіший? Найрозумніший? Найдотепніший? Найкритичніший? Чи є людина, яка об’єднує в собі ці всі риси?
Я б сказав, що я, але критичні голоси всередині мене не дозволяють цього зробити))) Та й давати черговий приклад інтернет-Петросянам пофлудити не хочеться..) Насправді, кожен в нашій команді є КИМОСЬ. Мінімум – особистістю. За два роки спільної роботи я відмітив, що мої музиканти вражені однією загадковою хворобою… В щоденному, буденному житті вони одні. На сцені інші. Часом складається враження, що по життю часто спрацьовує сором’язливість, яка закриває особистісну глибину кожного. Покриває її грубістю та закостенілістю. На сцені ці люди розкриваються… Сповна. Щиро. Без пафосу. Награності. Оцінюючи своїми критеріями скажу, що наш басист Андрій – це наш досвід і голос побутової совісті; барабанщик Валік – містер дотепність колективу та його вічно гарячий оптимізм; клавішник Пєтько – це голос класики та освіченої правильності, без якої ніяк; гітарист Колік – містер релакс)).. Скажу, що пізнати їх можна сповна тільки через музику. Про себе говорити не буду. Хоча якщо збоку на все дивитися, то я в гурті відповідаю на постійне невдоволення чимось. Байдуже чим – останнім концертом чи мімікою Валіка на репетиції)..


Часто отримуєте критичні відгуки про творчість «Фіолету»?
Звичайно, що отримуємо. Як і кожен гурт. Подобатися всім нереально. Що правильно і природно. Приємно, коли знаючі люди вказують нам на наші недопрацювання і за якийсь час ми надолужуємо незроблене. Гірше коли колеги і не колеги музиканти через різного роду заздрощі та іншу навколомузичну хіть, обливають нас брудом. Хоча річ це теж природня. Мені їх гавкіт приємний) Дивись і співати навчаться)) Хоча, якщо бути відвертим, за два роки існування у відсотковому відношенні ми чули 90% позитивних відгуків, що мене, чесно кажучи, насторожує… Але впевненості в тому, що ми рухаємося правильним шляхом, в нас ні негатив ні тим паче позитив не забирають.

Розширювати кількість учасників гурту плануєте?
Та ні, кадрових експериментів вистачить. Творчий пошук з духовими скінчився минулої зими. І це навіть на краще, – з того часу ми багато в чому змінили свій концертний звук і стали більш зіграними. Хоча звісно, річ не в трубі… Зараз епоха мінімалізму і він мені теж до душі, мушу визнати. Хотілося б щоб наш клавішник освоював помаленьку електронні фічі, і ми могли і далі продовжувати експериментувати з стилями та звучанням. А взагалі я не проти якогось незалежного продюсера, водія автобуса який на правах учасника гурту возитиме нас на концерти, повара та іншого штату прислуги))).. Але найперше нам потрібно справитися з собою – ми дуже зашорені музичними стандартами і тому маємо розвиватися як музиканти, а вже потім думати про все інше. Критично, але так воно і є.

В якому цікавому місці хотіли б виступити (в стрип-клубі, на трасі “Пєнза-Копєйск”, під водою і т.п.)?
Мені сподобався концерт на причепі фури в районному центрі на Рівненщині – Корці. Свій кайф в тому є) Про якісь місця не хочу говорити – то все іміджеві фішки та прибамбаси, але є ряд європейських та американських фестивальних сцен, де б я із задоволенням виступив би. Хотілося б спробувати на смак їх звук і роботу… Відчути атмосферу справжнього рок-н-роллу, яким в нас навіть не пахне, скільки ти про нього не говори і не співай. Я люблю Україну, але факт лишається фактом – ми ще довго будемо жити культурним посліддям СРСР. З цього зачарованого кола потрібно вириватися. Відчайдушно пробиваючи собі дорогу руками, ногами, голосами, гітарами та творчістю гурту the doors)..

З яким гуртом чи виконавцем хотіли б виступити на одній сцені?
Ммм… З відомих українських команд ми не ділили сцену тільки з ОЕ. Якщо не помиляюся).. Щодо моїх бажань і планомрій, я б погарцював на одній сцені з Рамазановою, Роббі Вільямсом та Софі Елліс-Бекстор. Як мінімум) Хоча то все розмови на користь бідних, – ти в курсі Анатолій. Головне не те, з ким ти ділиш сцену, а з ким ти ділиш ліжко. Звідси починаються всі життєві успіхи чи негаразди. А вже тоді можна говорити про рок-н-ролл і все супутнє)..

Що у вас крутиться в голові, що хочеться реалізувати?
Я не знаю, що крутиться в голові у хлопців, але ми маємо спільні плани – дописати і видати альбом, а також проїхатися в його підтримку Україною. Ну і з кліпами щоб все добре склалося. Це важливо).. А там, диви, і гонорари нам будуть платити і вегетаріанцями вже можна буде ставати для зоряної ваги) А щодо моєї голови, то там зріє сольний проект і сольний альбом – хочу дати по репаку і поговорити про серйозні речі. Не виключено, що в купі з іншими відомими українськими і не тільки українськими виконавцями. Матеріал вже пишеться. В записниках).. Чомусь вірю в успіх цього проекту, хоча до нього потрібно дозріти. В декого з наших музикантів в голові крутиться Панандаран, пальмові будиночки на березі океану, бізнес і всі діла) І ми там граємо. Живемо і граємо))) Хтось мріє про авто, а ще хтось про новий апарат. Люди як люди. Що там казати)

Що ви думаєте про класифікацію музичних стилів?
Можете себе віднести до чогось одного? Думаю, що це велика абсурдна лажа – говорити про стилі в наші дні. Не говорити теж лажа, але перше видається мені більшою лажою. Україні не вистачає смаку, смакової толерантності та розмаїтості. Так, але питання не про це… Багато хто говорить, що музика живих гітар помирає і рок-н-ролл стає минулим. Я не готовий з цим погодитися, але те, що електронна музика виходить вперед є фактом незаперечним. Недивно, що виникають різного роду гібриди на зразок транскору та дабстепу. Люди експериментують і за це їм велика повага. Електроніка в рок-музиці це друге дихання для неї і ми мусимо це прийняти. Хоча, для мене гітарна музика без синтетики буде завжди на першому місці, куди б не рухався прогрес та потреби ринку й слухачів)… А «Фіолет» – я не критик, але точно знаю, що за ці два роки я хотів бачити в своїй музиці і фанк, і джаз, і реггі, і брітіш, і хіп-хоп… І ми це єднали, як єднаємо зараз в нових піснях ейсід-джаз та альтернативу, від якої деякі мої музиканти колись вперто плювалися. Але все природнім чином рухається туди куди і має).. Кайф в процесі.

Що з останнього прослуханого сподобалося?
Інді-ватага «Akute» з Білорусі. Давно так нічого не пропирало. Хлопці гарно єднають британську естетику та слов’янський мелодизм. Українці «Vivienne Mort» – неповторні, – харизматична вокалістка гурту Дана, до якої в мене нерозділене кохання. Від їх музики мені на стіни хочеться лізти).. «Ленинград» і їх новий альбом «Хна» – шикарна робота).. Завжди тримаю в «айподі» «Muse», Земфіру, Зикіну, Крихітку, «Бумбокс»,«ОЕ», «Сплін». Ковбашусь від «Arctic Monkeys» останнім часом).. Слухаю все якісне, що потрапляє в мої руки від електроніки з джазом до старого, доброго хардкору та панку. Роки дозволяють не заморочуватися.

З якого віку почав писати вірші?
Десь з першого класу. Пам’ятаю добре свій перший вірш про знайдене мною в лісі собача, яке мої дідусь та бабуся вперто відмовлялися брати додому. Такий вже він ліричний був, що ця дитячість через роки до мене проривається. А потім пішло. Важливо, що я не переступив ту межу за якою кожен хто псує папір, називає себе поетом. Це зло так думати і так жити.

Як ставишся до сучасної української поезії? Знайомий особисто з кимось з “віршописців”?
Не хочу нікого образити, але негативно. З всього того мотлоху, що називається українською поезію є з десяток дійсно здібних людей, яких я можу назвати поетами. Решта… – ..)) І все б нічого – пишете? пишіть! – але для чого потім гордо таскатися Україною різними типу фестами і типу слемами і з месіанським виразом обличчя видавати свої внутрішні міазми життєвого невдоволення за високу поезію?.. Дивлячись на деяких луцьких горе-поетів мені гіркими сльозами хочеться ридати від всієї глибини їх геніальної творчості. Я дозволяю критикувати свою пісенну творчість. Але я точно знаю, що за неї мені ніколи соромно не буде. Але, якщо на те воля небес, то хай будуть поети, аби тільки не рекетом займалися та телефони на районі в дітей не крали. Хоча питання, що гірше..)) Знайомий з деякими. Не знаю чи вони знайомі зі мною. І ще такий момент, чим більше мені поет до душі, тим менше він хизується тим, що він поет. От. Я не проти авторів, я проти такого українського позиціонування.

У Луцьку триває дискусія з приводу встановлення пам’ятника Бандері біля РАЦСу. Яка твоя позиція?
Пам’ятник має бути. Де? Мені важко сказати. Я в цій дискусії себе ніяково почуваю. Головне, щоб він був на видному місці та всі знали, що за дядько там стоїть.

При можливості, кого з сучасних політиків вдарив букетом?
Відшмагав би по дупі Ганну Герман. Вона завжди симпатизувала мені попри різницю у віці).. Головне, щоб вона зрозуміла… я від душі.

Навіщо видають друковані видання, якщо існує Інтернет?
Мені здається, це ЗАПАХ.. З ним Інтернет не зрівняється. Запах свіжодрукованої газети, журналу чи книги. І хоча я погруз в електронщині, я ще ціную такі речі в своєму житті. Але якщо реально, інтернетизація України попри масовість охопила далеко не всі сегменти нашого населення. Пенсіонери віддають перевагу газетам, в які можна потім сало внукам закрутити чи забити добру цигарку з домашнього тютюну, як робив колись мій покійний дід. Шкідливо, але такий наш народ).. Газети вмруть разом з своєю епохою.

Яка з мрій дитинства збулася?
Була одна концептуальна мрія дитинства – об’їстися пельменями. Коли переїхав з Дубна до Луцька, після вступу до університету, влаштував собі справжнє паті. Ледь до втрати свідомості не дійшло)… А була ще гаряча мрія юності, яка збулася цього літа – виступити на сцені рідного фесту «Тарас Бульба». Мрія збулася в неочікуваному об’ємі. Ну і в шістнадцять я мріяв про кохання з двома дівчатами, але це вже зовсім інша історія..)))

Що б сказав при зустрічі Богу і Дияволу?
Зіграв би в дурня)).. Хоч і не люблю карти. В тебе Анатолій питання, як в нашого викладача з філософії в універі. Добре, що ти оцінки ставити мені не збираєшся за мої слова) А що б ти сказав?

Який досвід, що ти здобув у житті, – найцініший? В різні моменти життя по-різному здається… Але мабуть робота в колективі та вихід з кризових ситуацій найбільше мене рятували по життю. Знаєш, я вдячний небу за все хороше і дурне, що зі мною бувало в житті. Без них я б не був собою. І вдячний музиці, яка мене ніколи не лишала. На відміну від відповідальності окремих людей, яких вона регулярно лишає))..

Яке місце в твоєму житті займає лайка?
Вагоме, як це дико не звучить. Не вважаю себе хлопом, неуком чи якимсь баригою з ринку, але матюкаюся багато… Обіцяю виправитися. Ще до дружини та дітей, з якими потрібно буде бути зразковим батьком..)) Втім не вважаю, що це якась серйозна проблема. Мої критерії оцінки культури та вихованості людини лежать в дещо інших площинах. Краще б звертали увагу на алкоголіків-священників, чи не в міру вихованих вихователів-педофілів. Ну і хотілося б передати привіт всім тим зверху прилизаним мудакам, які роблять вигляд, що вони виховані і не матюкаються, хоч до рани прикладай, а насправді є самим справжнім послідом – нікчемним та смердючим. Лицемірство – це те, що я найбільше в людях не терплю. Ріспект чесним і відвертим людям. Зокрема і тим, які відповідають за свої слова в Інтернеті, – хоча це теж окрема історія..))

Що потрібно робити аби довести дівчину до оргазму?
З українськими дівчатами спрацьовує грубість).. І крапка.

Як пропатчити KDE2 під FreeBSD?
На такий випадок в мене є мобільний Віктора Андрійовича. Він нині людина доступна, тому легко зможе при потребі поділитися своїми колишніми, але сподіваюся не втраченими навиками…))