Ні для кого не секрет і не дивина, що редактори волинських інтернет-видань цікавляться роботою своїх колег. І цікавість ця часто має практичний характер.

Цей практичний вияв цікавості має кілька видів. Можна взяти новинку у дружнього інтернет-видання, гарненько і чесно зробити гіперпосилання ("про це повідомляє сайт такий-то"), і тішитися, що "і у нас така цікава інформація є, і усе по правилах".

Можна звісно й не послатися, але, благо, такий прями плагіат - не в моді.

Але буває й по-іншому. Видання "Б" взяло новинку у видання "А". Відредагувало її по-своєму, помилки повиправляло (може й своїх власних наробило) але загалом, на думку видання "Б", зробило новинку зручнішою і легшою для сприйняття. А потім така ж новинка з"являється на виданні "В" у редакції видання "Б" але з посиланням на видання "А"...

Хтось скаже виданню "Б" - нєфіг придиратися, самі передерли... А от я скажу - нєфіг красти чужу працю. Навіть якщо ця праця полягає в редагуванні чужого, але чесно використаного тексту.

От наприклад:

Видання А:


Видання Б:




Видання В:



Зверніть увагу: Коли редактори видання "В" "чесно брали" новину у видання "А", чомусь допустилися точно такої ж помилки, а як видання "Б" годину перед тим - у першому абзаці написали "...в одній з осель Іверська ІКОНУ Божої Матері...".

Короче, колеги, може досить, а?