Ви чуєте мене люди, я байдужа до ВАШОЇ України! Я байдужа до ВАШОЇ заквітчаної колосками України, яку ніби осяює сонце що висить на блакитному, мирному небі…

Мене верне від гімну, про ще не вмерла…, який дехто співає, мені однаково які в ВАС прекрасні луки, зелені ліси та широкі лани, я не бачу ВАШІ вільні простори, мені не подобаються ВАШІ моря і озера, я ненавиджу ВАШІ гори й полонини!

І не щемить серце від ВАШОЇ спільної пісні, і не смакує мені ВАША славна історія, і не вірю я в ВАШЕ світле і добре майбутнє! Ви чуєте мене люди, я байдужа до ВАШОЇ України!

Розплющте очі люди, роздеріть їх, проріжте та подивіться на свою Україну! Яка вона? Невже гарна та чиста? Невже заквітчана колосками?

Та вже давно не заквітчана – випалили ВАШІ квіти, покрали, а потім продали ВАШІ колоски, голі ВАШІ лани, обдерті ВАШІ поля, обшарпані ВАШІ ліси, нема у вас вільних просторів, до ВАШОГО ніби блакитного неба, яке чорне від гіркого диму, тягнуться чужі руки, а ви своїми, лінивими за століття, пашите на колінах біля їхніх ніг!

І в гімні Україна, та не для всіх однакова: одним усміхнеться доля і за панується а іншим лише праця рідко щира!І моря ВАШІ і озера, й полонини витоптані чужими ногами, які вільно і нагло в’ються.

І те що ви називаєте своєю спільною піснею, лише відголосок насмішок інших, історія а ж чорна від запеченої крові, і не буде у вас майбутнього ні світлого, ні доброго, ні якого не буде! Тай не живете ви взагалі, завтра тільки народитись маєте, а завтра ВАШЕ ніколи не настане, бо відцурались ви від мого сьогодні і спільного вчора!

Ви чуєте мене люди, я байдужа до ВАШОЇ України! Я байдужа до ВАШОЇ вигаданої і несправжньої України!

Я люблю її справжню, таку якою бачу: замурзану, маленьку, беззахисну! І любила я її таку і люблю і буду любити її правдиву, буз гриму та позичених шатів, і вас її таку любити закликаю! Любіть МОЮ Україну сьогодні, щиро любіть і в НАС буде завтра!