Перший пішов. Початок кінця рейдерської депутатської бригади Бондарука-Осіпова

Протягом останніх місяців у Луцькій міській раді рейдерсько-депутатська група Романа Бондарука та Андрія Осіпова продукувала скандал за скандалом, одну конфлікту ситуацію за іншою, плела інтриги у фракції «Батьківщина».

Ще ніколи у Луцькраді на початку її роботи депутат не судився з депутатом чи з міським головою за незначне відхилення від норм регламенту, який не є законом, а всього на всього своєрідними правилами поведінки і роботи депутатів. Ще ніколи у жодній фракції з такою ненавистю і наполегливістю не намагалися змістити обраного більшістю депутатів і багатьма шанованого голову. Проте здоровий глузд починає переважати як в цілому у депутатському середовищі, так і у фракції «біло-сердечних».

Братва, не стреляйте в друг друга…

Читачу, який стежить за політичним життям Волині і Луцька, мабуть, буде цікаво дізнатися, звідки і як же у партії «Батьківщина» з’явилися ці молоді і цинічні ділки. Отже, пропонуємо вам результати невеличкого журналістського розслідування.

Засновником рейдерської бригади, її «гаманцем» є Роман Бондарук. Його бурхлива молодість у не менш бурхливі дев’яності проходила не в навчальних закладах, бібліотеках чи на заводах. Він обрав бари, сумнівні компанії, бійки, зайняття боксом, стрілки-розборки, на яких Роман був, щоправда, не «паханом» чи «рєшалою», а в силу свого юного віку такою собі «шісткою», яку старші «товарищі» могли послати у найближчий ларьок за пивом. Одним словом, як казав класик, «университетов мы не кончали». Коли у 2000 році в Україні і Луцьку молодий і перспективний віце-прем?єр уряду Віктора Ющенка Юлія Тимошенко почала створювати нову політичну силу – партію «Батьківщина», Роман Бондарук вступає до цієї політсили разом ще з одним із своїх друзів – таким собі Андрієм Бенєм. На відміну від малоосвіченого і тяжкого на язик Романа, хитріший і говіркіший Андрій робить непогану партійну кар’єру і навіть очолює молодіжне крило «Батьківщини» в області. Проте у 2001 році, коли за наказом Кучми Юлію Тимошенко кидають за грати, все блискавично змінюється. Перспективна партія різко стає опозиційною, ї її лави стрімко полишають сотні пристосуванців-прилипал. Роман Бондарук не виходить з партії, проте повністю зникає з її поля зору на довгі роки. Натомість Беню пропонують роботу викладача на юридичному факультеті Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки, умовою отримання якої є вихід з «Батьківщини», що Андрій і робить. Далі стається ще одна загадкова подія, яка потребує окремого журналістського розслідування. Через деякий час Андрій Бень очолює державну виконавчу службу міста Луцька. Безперечно, тут не обійшлося без якихось таємничих високих покровителів. Подейкують, що саме головування Беня на цій посаді і дало новооформленій рейдерській бригаді перші навички і досвід роботи, принесло перші непогані заробітки. Адже Андрій працював за принципом: можу копати, а можу і не копати. Звичайно, і те, і інше він робив не за «дякую». Кажуть, що багато людей, що опинилися у складних життєвих обставинах і боргах у той період, позбулися своїх помешкань не без допомоги згаданих комбінаторів.

В цей же період Бондарук і Бень знайомляться ще з одним героєм нашого розслідування – Андрієм Осіповим. Молодий студент юридичного факультету ВДУ, який декілька перших курсів навчання був громадянином Росії і спочатку навіть не володів державною мовою, тим не менше якимось дивним чином зміг потрапити на державну форму навчання. Отже, українські платники податків певний період платили за навчання іноземця! Згодом він стає громадянином України. Хитромудрому Осіпову у новоутвореному угруповуванні була відведена роль розробника схем відчуження і подальшої «прихватизації» чужого майна. Кажуть, що саме Бондарук підкрипів фінансами бажання Осіпова отримати адвокатську ліцензію.

В нас кожна домогосподарка може керувати країною (В. Ленін)

Час тихо пливе, наша історія подовжується. Після Помаранчевої революції і початку президентства Віктора Ющенка колишні опозиційні партії стали знову привабливими для потрапляння у владу. У 2005 році, приблизно за рік до чергових місцевих виборів, в тодішнього очільника обласної організації партії «Батьківщина» Миколи Потапчука з’явилися нові помічники і спонсори. Це були, звичайно, Бондарук, Бень і Осіпов. Вони підвозили очільника обласної «Батьківщини» на різні зустрічі на власних автомобілях, обіцяли йому фінансову підтримку в обмін на включення їх до списків кандидатів в депутати до місцевих рад. Потапчуку, який керував партією, ослабленою роками кумівських репресій, з якої повтікали всі підприємці, було складно фінансувати партійну організацію, саме тому він і не поцікавився, де були його новоявлені однодумці в найтяжчі для партії часи та чим вони в цей період займалися. Проте не так сталося, як гадалося. Наприкінці 2005 року Потапчука на місці керівника обласної «Батьківщини» змінив Віктор Олійник, якій не захотів мати справу з сумнівними молодими ділками. Отже, у 2006 році групі Бондарука-Осіпова потрапити до Луцької міської ради не вдалося.

Бригада йде у владу

Розчаровані рейдери не сиділи, склавши руки. Надавши фінансову допомогу обласній партійній організації, вони зуміли ввійти в довіру до її неформального керівника, народного депутата України Євгена Кирильчука. Кирильчук навіть робить Романа Бондарука своїм помічником-консультантом. Тому, коли у 2007 році рейдерська група остаточно захоплює офіс і активи підприємства «Промбуд-6», що на вулиці Ковельській, Роман Бондарук відразу на двері свого «директорського» кабінету чіпляє табличку «Приймальня народного депутата України Є. І. Кирильчука» яка, за його задумом, має забезпечувати недоторканість приміщення в разі візиту правоохоронних органів. До речі, «Промбуд-6» не єдиний гучний трофей Бондарука-Осіпова. Вони також відзначились захопленням Голобського РТП, Рожищенської птахофабрики, частини Волинської обласної друкарні. Остаточно захопити обласну друкарню у 2010 році, змістивши її багаторічного директора Дмитра Головенка, рейдерам не вдалося через особисте втручання голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука. Кажуть, Борис Петрович добряче дав по загребущих руках молодих нахаб.

Але відтепер їх головним проектом стало рейдерське захоплення обласної і міської партійних організацій «Батьківщини». Коли у 2006-2007 роках новообраний голова Волинської обласної ради та один з лідерів волинської «Батьківщини» Анатолій Грицюк ввійшов у гостре судове протистояння з рядом депутатів Волинської обласної ради (Карпомизом, Столяром, Бондарем), Роман Бондарук запропонував йому безкоштовну юридичну підтримку адвоката Осіпова. До речі, такий метод (надання комусь фінансової, юридичної або іншої допомоги, щоб поставити людину в залежність від себе і потім вимагати виконання своїх забаганок) Бондарук з успіхом використовуватиме і надалі. Далі Роман Бондарук пропонує міській партійній організації «Батьківщина» переїхати до його офісу (колишній «Промбуд-6» на вул. Ковельській), щоб постійно бути в курсі всіх партійних подій і мати вплив на лідера луцьких тимошенківців Григорія Пустовіта. У 2007 році Бондарука обирають до партійного бюро Луцької міської організації «Батьківщина». Наприкінці 2009-на початку 2010, під час виборів Президента України, Анатолій Грицюк навіть довіряє Роману Бондаруку бути керівником виборчого штабу (читай спонсором) на Турійщині. Але головна битва, до якої готувались герої нашої публікації, сталася у 2010 році, під час виборів до Луцької міської ради. Задіявши весь свій вплив на Кирильчука, Грицюка, Пустовіта, постійно нагадуючи про надану «Батьківщині» та її обласному і міському керівникам фінансову та юридичну допомогу, бригада зуміла застовпити прохідні місця в депутатському списку до Луцькради для Осіпова, Бондарука, а також поставити кандидатами в депутати по мажоритарних округах Антона Сосновського, Юрія Бондарука (рідний брат Романа) та Івана Синюка (колишній директор одного з департаментів «Західінкомбанку», проти якого прокуратура області порушувала кримінальну справу за підозрою у розкраданні грошей вкладників банку). Зрештою депутатами стали Роман Бондарук, Андрій Осіпов та Антон Сосновський. Вони відразу ж взялися до розподілу посад у постійних комісіях міської ради. Їх не цікавили так звані «гуманітарні» комісії, їх загребущі руки тягнулися до земельної, майнової та постійної бюджетної комісій міської ради. Адже треба було швидко «відбивати» гроші, потрачені під час виборчої компанії. Хоча, подейкують, що Роман Бондарук, який керував збором грошей від кандидатів в депутати на проведення виборчої компанії «Батьківщини» в Луцьку, не тільки не потратився, а навіть трохи заробив грошенят…

Не зумівши з різних причин отримати всі бажані посади в депутатських комісіях, рейдери взялися за виконавчий комітет Луцької міської ради та за керівника фракції «Батьківщина». Пообіцявши підтримку ініціативам з розвитку Луцька міського голови Миколи Романюка, вони домоглися введення у виконком рідного брата Романа – Юрія Бондарука. Проте тут же порушили дану обіцянку і почали протистояння з Романюком: не підтримали продовження договору оренди по Завокзальному ринку, подали в суд на міського голову, на кожній сесії намагаються вставити йому палки в колеса в інших дрібніших питаннях. Таких, наприклад, як прийняття положення про управління освіти Луцької міської ради.

Другим фронтом діяльності бригади Бондарука-Осіпова стала боротьба з Юрієм Корольчуком – поміркованою, шанованою та авторитетною людиною в місті. Юрія Степановича, до речі, на цю посаду рекомендував голова обласної партійної організації Анатолій Грицюк, його підтримує абсолютна більшість фракції. Проте на кожному засіданні фракції Бондарук, Осіпов та кілька їх поплічників починають протистояння з Корольчуком, намагаються своїми брудними нападками змусити його написати заяву про складання повноважень. На останньому засіданні фракції «Батьківщина» Осіпов написав черговий «донос» на Юрія Корольчука, який, проте, потрапив у ЗМІ і розкрив обличчя волинський громаді на дії цих ділків.

Потерпівши поразку і тут, бригада вигадала новий план. Вони вирішили поширити свій вплив на депутатів інших фракцій і з цією метою відрядили Антона Сосновського, який єдиний з-поміж депутатів так і не вступив до партійних лав «Батьківщини», створити депутатську групу «Місто майбутнього». Щоправда, не зрозуміло – чийого майбутнього? Рейдерської бригади Бондарука-Осіпова?

Зрештою, навіть багато хто у волинській «Батьківщині», побачивши істинне обличчя і справжні наміри Романа Бондарука та Андрія Осіпова, відвернулися від них. Адже, де Осіпов і Бондарук ? там інтриги, протистояння, підкуп, шантаж і підлість. Здається, зрозумів це Анатолій Грицюк. Зрозумів і лідер луцької «Батьківщини» Григорій Пустовіт, який має намір балотуватися до Верховної Ради України по Луцькому виборчому округу. Григорій Олександрович знає, що має шанси на перемогу, але цьому може завадити дружба і співпраця із сумнівними, напівкримінальними молодиками.

Замість післямови

26 травня бюро Луцької міської організації партії «Батьківщина» прийняло рішення виключити з фракції у Луцькій міській раді за розкольницькі дії і політичні інтриги одного з учасників бригади Бондарука-Осіпова Антона Сосновського. Як кажуть, перший пішов. Наступні на черзі його «духовні» батьки, нерозлучна парочка рейдерів Бондарук-Осіпов.

Іван Іваненко