Наближається 9 травня, так званий День Перемоги. В містах знову будуть відбуватися військові паради, святкові концерти, ветеранів будуть вітати найвищі посадові особи держави, нічне небо загориться від тисяч феєрверків, загалом все як завжди. Але чи була це дійсно перемога? І якщо була то для кого?
Для нової російської імперії під назвою СРСР це була справді перемога, оскільки був переможений ворог, не так давно вірний союзник – нацистська Німеччина. Було захоплено багато нових територій, зокрема Західну Україну, Прибалтику і Бесарабію. Під приводом визволення відбулася більшовицька експансія на захід, результатом якої стали держави соціалістичного табору. Насправді ж ніяким визволенням для цих держав і «не пахло»,тому що йшли не визволяти, а завойовувати. Просто напросто змінили тоталітарний нацистський режим на аналогічний комуно-більшовицький.
Для українців споконвічною Вітчизною є Україна. Тому нічого дивного немає, що вона приймала участь у Великій Вітчизняній війні, бо відповідь можна знайти в самій назві — Вітчизняна. Ще задовго до приходу Гітлера до влади, совітська Москва організувавши голодомор 1921-23 років. Проводячи масові репресії вона стала для українців ворогом. Коли в 1933 році мільйони українців помирали від голоду – більшовики, фінансуючи прихід до влади нацистів під проводом А.Гітлера, тоннами відправляли зерно до Німеччини. Крім того совіти поставляли туди нафту, зерно, нікель, руду, метал. Лише за період з грудня 1939 до кінця травня 1941 року Німеччина отримала з СРСР 1 тис. т нафтопродуктів, 1600 тис. т зерна, 111 тис. т бавовни, 36 тис. т макухи, 10 тис. т льону, 1,8 тис. т нікелю, 185 тис. т марганцевої руди, 23 тис. т хромової руди, 214 тис. т фосфатів, лісоматеріали. Також постачалися метали, платина, хутро.
До 22 червня 1941 року сумніву в тому, що совіти ворог №1 вже не було, лишнім доказом того стали масові розтріли в українських тюрмах.
Не дивно, що за роки звірств більшовизму, німців вітали як визволителів. Проте ОУН під проводом С.Бандери розумівши хижацьку сутність гітлеризму проголосила 30 червня 1941року «Акт відновлення Української Держави», чим змусила гітлерівців відкрити карти. За відмову відкликати акт Бандеру та керівництво відновленої Української Держави відправили до концтабору. На Україні, яка ще не встигла оклигати від червоного терору німці запровадили так званий «Новий порядок» - режим, який супроводжувався жорстокими репресіями. Вони розформовували радянські органи влади, але не знищували колгоспи, оскільки це були дуже зручні засоби для експлуатації селян.
Український народ розуміючи, що марно чекати визволителів, що ніхто не прийде і не захистить їх, сам взявся за зброю. Так у 1942 році виникла Українська Повстанська Армія, як відповідь двом тиранам: Нацистській Німеччині та Більшовицькій Росії.
Для України війна не закінчилась 9 травня 1945 року. Через рік після «перемоги» совєти влаштували третій голодомор. Спільно із польськими комуністами вони організували насильницьку депортацію під назвою «Операція Вісла», крім цього більше 1.5 млн. людей відіслали із Західної України, і лише брак вагонів перешкодив повному виселенню українців до Сибіру. Тож дані події не дозволяють говорити про кінець війни, тим більше про перемогу.
А до 66-ї річниці «ПабЄди» влада з ініціативи комуністичної партії , приготувала ще один подарунок, а саме завішати державу червоними ганчірками, які вони іменують «прапором перемоги», хоча насправді це прапор СРСР. Забаганка не з дешевих, як говорить активістка львівського осередку Громадянського руху „Відсіч” Ольга Сало – « Таких прапорів в нас немає, а, отже, їх треба виготувати. Звернувшись до підприємства, яке виготовляє прапори, ми взнали, що мінімальна ціна виготовлення одного визначеного законом для вивішування на вулицях міст і сіл України прапору (без древка) коштуватиме 40 грн., якщо йдеться про велику партію. І це в тому випадку, якщо замовники витрачатимуть бюджетні гроші чесно, а не спокусяться отримати „відкати”, якими часто супроводжуються в нашій країні бюджетні витрати. Також ми дізналися, що у Франківському районі Львова, який не є найбільшим з шести районів, на які поділене місто, на державні свята вивішується 2800 прапорів. В цілому ж для міста виконання Закону Верховної Ради коштувало б 700 тис. грн. Екстраполювавши ці цифри на всю Україну, побачимо, що для розвішування у всій державі поряд з державними прапорами ще й червоних потрібно мінімум 30 млн. грн. Оскільки в законі не вказується, за які кошти мають виготовлятися ці прапори, а обов’язок їх розвішування лежить на місцевих органах влади, то й виготовляти їх вони муситимуть за кошти своїх місцевих бюджетів, щоб виконати закон »
Цим кроком влада показала своє справжнє ставлення до ветеранів, оскільки замість того, щоб потрати ці гроші на покращення їхніх житлових умов, на санаторно-оздоровче лікування,на грошові виплати ветеранам, чи хоча б на впорядкування вулиць, впорядкування обелісків і могил солдатів… Але ж ні, кілька гривень перед 9 травнем і кілька квіток під час святкування, це все на що заслуговують ветерани? За те певні політики можуть добре «пропіаритись» на цьому, минулого року перед Днем Перемоги головною темою обговорення був пам’ятник Сталіну, а цього року комуністи, щоб про них не забували, заварили цю кашу з вивішуванням більшовицьких прапорів.