Інтернет зірвався публікаціями на тему тиого, що Шиба вертажться до Тимошенко.

Воно зрозуміло, що в нашому болоті і така подія - це сенсація.

Але я не розумію іншого - навіщо з"являються отакі матеріали, як на Волинській правді?

Кому воно треба, як гадаєте?


Березневі фокуси: «блудний син» захотів у «Батьківщину», або Кого «кине» політичний Сусанін – Шиба завтра?

Ні, я таки був неправий, прогнозуючи перед виборами, що лучани «закриють» Шибу (див. «ВП» за 29 жовтня 2010 року). Схоже, Богдан Павлович подарує ще стільки шансів відкрити його – і для симпатиків; і для ворогів, яких він талановито понатворював; і для тих, які знають, хто є хто; і …

Зрештою, не про нас, грішних, мова, а про нашого чудотворця. Не можу не писати про це після того, коли у «Волинській правді» довідався, що «заукраїнець» Богдан Шиба, який не так давно сказав «фе» партії Юлії Тимошенко, тепер (о часи!) не уявляє свого життя без «Батьківщини» і вимагає, щоб його повернули чи то знову прийняли в ряди партії, від якої публічно відрікався.

Тим, кому не зовсім зрозуміло, про що йдеться, рекомендую прочитати інформацію «Шиба дрейфує від Гузя до Грицюка» у «Волинській правді» за 21 березня цього року. Виявляється, екс-мер Луцька звернувся до міської організації ВО «Батьківщина» з заявою про вступ у її лави. І встиг її подати вже 18 числа «котячого» місяця, раптом сильно захотівши бути разом з Юлею. Тоді, коли вже стало відомо, що їй дозволять погуляти в Брюсселі, коли стало зрозуміло, що ЮВ та ВФ (Юлія Володимирівна і Віктор Федорович) аж ніяк не такі вже вороги. Змінилася кон’юнктура – і … Як у фільмі «Весілля в Малинівці», коли герой, укотре змінюючи шапку, пояснював: «Власть меняется». І наш герой Богдан Павлович учинив у подібний спосіб? Подвиг гідний того, щоб нарешті побачити й остаточно зрозуміти, ким насправді є затятий турбувальник за долі турійчан, лучан і т.д. Може, тоді й спаде полуда з очей.

Таж пригадаймо, що колишній архітектор Турійського району свого майбутнього не уявляв без ленінського комсомолу. А як він натхненно говорив на бюро Турійського райкому, Волинського обкому ЛКСМУ! Навряд чи змогли той емоційно-переконливий і вірнопідданний, у стилі перебудови, прискорення і хтозна ще чого, пафос зберегти архівні папірці. Чи не тому, здається, не дуже й люди зрозуміли прагнення Богдана Шиби, коли з першої спроби захотів очолити районну рухівську організацію. Тоді ще один герой (правда принципово російськомовний) з Володимира-Волинського начебто навіть намагався пояснити, що не можна в нових умовах «и рыбку съесть, и на что-то сесть». Однак Богданові Павловичу згодом все-таки вдасться стати керманичем НРУ.

Та значно масштабніше його талант втілиться в Демократичній партії України. Спершу він керуватиме лишень у Турійську. Але завдяки «пробивній» здатності згодом стане фактично другою людиною в цій партії – головою Національної ради ДемПУ. Саме йому має завдячувати «горілчана леді» Ганна Антоньєва, котра ніякого стосунку до націонал-патріотичного руху не мала, за ефектний двірцевий переворот і зміщення з посади лідера демократів Володимира Яворівського. Останній, вже перебуваючи поряд з Юлією Тимошенко, навряд чи про це зміг забути.

Водночас Богдан Шиба, демонструючи низку видимих і невидимих умінь, непогано рухався службовими щаблями. У Турійську був і головою райради, і кучмівським головою райдержадміністрації. Нерідко не шкодував на його адресу хвалебних слів «наш волинський дорогий безсрібник Борис Петрович». Та коли успіхів Клімчука вже не витримав Леонід Данилович і прислав на Волинь своїм «Пилатом» Героя України Француза, під час представлення останнього тоді вже екс-губернатора прорвало на відвертість. Він признався, що сам написав подання на майбутнє звільнення Шиби з голови райдержадміністрації. І дав таку характеристику молодому й перспективному, що, здавалося, після цього – вже ніяких шансів, принаймні – біля владного корита. А Богдан Павлович у боргу не залишився – сам залишив подарунок у вигляді боргів, з яким їм довелося довгенько розбиратися.

Коли ж покликав Майдан, Шиба – вже як заступник керівника виборчого штабу блоку «Наша Україна», зумів упіймати свою птаху удачі. У підсумку – «стрибок» у крісло першого заступника голови Волинської обласної державної адміністрації. Очевидно, навряд чи його влаштовувала роль другої особи на провінційному владному олімпі. Чи не тому й порівняно швидко «попросив» його Володимир Бондар звільнити тепле крісло. А Богдан Павлович відносно синхронно, залишаючись «патологічним демократом», укотре поміняв партійні симпатії, ставши з «нашоукраїнця» вірним «батьківщинником».

І (о політичний нюх, о сила підтримки й перешкод Нальковича та випадку, збігу обставин!) – в березні 2006-го стає міським головою Луцька. Під прапором партії Юлії Тимошенко! А про те, як він головував у найбільшому місті, обласному центрі Волині, про здобутки у вигляді традиційних боргів уже відомо. Та про це іншим разом.

Відчувши нову кон’юнктуру, Богдан Павлович йде з «Батьківщини». Після цього фактичний господар згадуваної партійної структури Євген Кирильчук просить вибачення перед людьми, які підтримували Шибу. В інтерв’ю для «ВП» пан Богдан, у свою чергу, запитував: «Щось для людей змінилося від тих заяв про мій вихід чи виключення з партії? Ні. Мої переконання – національно-демократичні. Я їх дотримуюсь незалежно від того, до якої політичної сили належу».

Тоді ж ЗМІ цитували Анатолія Грицюка, ніби причиною виключення Богдана Шиби є його не дуже професійна діяльність на посаді міського голови, яка не сприяє підвищенню авторитету БЮТ у Луцьку, а також таємні переговори з керівником секретаріату Президента Віктором Балогою.

Правда, керівним членом ЄЦу стати не вдалося – випередили Бондар і Загрева. Сам же тодішній мер Луцька, подавши заяву голові обласної організації ВО «Батьківщина», мотивував: «Переконливо сповідуючи ідеали Майдану, не бажаючи встрявати в бійню поміж своїми, близькими мені політичними силами… Прошу не вважати мене надалі членом ВО «Батьківщина», але розраховувати на мою підтримку всіх проектів і починань, які будуть приносити добро Україні й громаді нашого міста».

Тоді, в травні 2008-го, екс-мер зрадив Юлію Тимошенко, а тепер, у дні великоднього посту 2011-го, покаявся? Навряд. Адже сам він пояснив у VIPі 23 березня: «Просто хочу, аби і досвід мій, і тверда політична позиція були максимально використані».

У серпні 2010-го Ігор Гузь, лідер обласної організації партії «За Україну!», «рекламував» Богдана Шибу як кандидата саме від цієї політичної сили на мерство, говорив про нього як про «людину патріотичних поглядів, людину порядну, людину, яка має бачення сучасної політики та ситуації в місті і вирішення тих проблем, які збігаються з моїми особисто та партією «За Україну!» в нас на Волині». А в березні 2011 року Шиба, один із двох депутатів Луцької міської ради, обраних у багатомандатному виборчому окрузі за списком партії «За Україну!», заявляє, що перейде у фракцію «Батьківщини». Ось такий рівень «патологічної демократії» та «твердої політичної позиції».

«Двічі в одну річку не ввійдеш», – нагадували восени 2010-го Богданові Павловичу, коли він балотувався на посаду міського голови вже від «За Україну!». «Я не розділяю перший і другий терміни свого балотування, – відповідав він тоді. – Мені просто треба продовжувати те, що я почав». Хоча ж почав він як політик не на посаді мера Луцька. А значно-значно раніше, згадуючи про свій чиновницький стаж. Правда, при цьому не забуває пояснювати причини власного партійного «кидалового» тим, що партії змінюються, а він – ні. Не уточнюючи, від якого часу.

Зрештою, якщо обласна організація партії «Батьківщина» знову прийме у свої ряди Богдана Шибу, це стане серйозним ударом по позиціях «стариків» – Євгена Кирильчука та його «синка» Анатолія Грицюка. Сам же екс-мер явно сподівається не залишитися осторонь парламентських виборів-2012. Хоч на мандатство у парламенті, як він заявив, не розраховує, але й не спростував вірогідності стати секретарем Луцької міськради замість Григорія Пустовіта, який може скористатися шансом стати нардепом. Та й Богданові Павловичу може допомогти ще один фактор – дружба з Миколою Томенком. Навряд чи останній дослухається до попередження, висловленого ще раніше Олександром Мартинюком, головою «Варти громади»: «Мені прикро, що Миколу Володимировича так дезінформують».

А тим часом Богдан Павлович, який, збривши вуса, трішки почав нагадувати Віктора Федоровича, напевне, вже мислить категоріями майбутнього. Чи не запропонує він себе невдовзі для Партії регіонів? Очевидно, відповідь на це питання відома. Однак поки сама ПР ще не запропонувала, щоб у неї влився принциповий демократ і націоналіст.
Петро СИДОРУК, корінний лучанин