Як часто ми проходимо повз шокуючі речі, роблячи вигляд, що не помічаємо їх? Як часто ми надаємо перевагу політиці невтручання, перед виконанням своїх громадянських (по суті людських) обов’язків?

Сьогодні я стала свідком жорстокого поводження з маленькою дитиною, майже немовлям, та зосталася безпорадною у цій ситуації.

Близько 15 години біля парку 21 гімназії мою увагу привернув несамовитий дитячий плач, надривний та повний відчаю. Так плачуть діти, котрі ще не вміють говорити.

Возик штовхала тітонько років 50-ти з лишком. Штовхала різко, з роздратуванням. Дитина у возику вже захрипла від крику.

Я ще подумала, що для мами пані застара, а бабусею бути не може, бо жорстокі бабусі зустрічаються набагато рідше, ніж жорстокі мами.

Дитина зайшлася у відчайдушному вереску. Пані припідняла возика за ручку і сильно струснула його.

Як і очікувалося, малеча в такий дивний спосіб не заспокоїлася. Тоді горе-меріпопінс відкинула ковдрочку з возика та почала трясти дитину за плечі, давши кілька стусанів по личку. Ці стусани, напевне, й привели мене до тями, і я крикнула жінці, щоб вона негайно припинила бити дитину.

У відповідь пані покрила мене матом і, побачивши, що я направляюся в її бік, швидко попрямувала повз загорожі школи.

Я пробігла кілька метрів і зупинилася, усвідомлюючи свою цілковиту безпорадність. Ну, наздожену я її, і що? Що я зроблю? Схоплю дитину в оберемок… а далі?

Можна викликати міліцію, звичайно. Але маю великі сумніви, що пані буде смиренно її очікувати.

Та й, чесно кажучи, особливої довіри до правоохоронців у мене нема. В кращому випадку, пройдуться найближчими дворами… Бо хто я тій дитині? Навіть імені чи прізвища не знаю.

То ж постояла я кілька хвилин та й пошкандибала собі з важким серцем, втішаючись думкою, що кожен з нас відповість за свої вчинки.

Але ж це буде колись… І чи буде? А дитина постраждала зараз.

Я озирнулася – навколо люди. Не вельми багато, але є. Всі спішать у своїх справах і воліють робити вигляд, що нічого не трапилося. Можливо, і справді – нічого?!

Я хочу звернутися за роз’ясненням до юристів: чи має право громадськість втручатися у подібні ситуації?

Адже про права дітей багато говорять, та хто має забезпечувати виконання цих прав? Невже лише органи опіки та піклування? Невже вони, подібно всевидячому оку, можуть відслідкувати, в яких умовах перебуває кожна дитина?

Я точно знаю, що, наприклад, у Сполучених Штатах та більшості країн Європи така ситуація закінчилась би притягненням до кримінальної відповідальності.

Наша ж пані почувалася абсолютно безкарною. Вона не боялася, що її поведінку побачать сусіди. А те, що її можуть зупинити сторонні, їй,здається й в думці не було.

Маю надію, хоч і дуже маленьку, що цю статтю прочитають батьки дитини, яка сьогодні постраждала.

А, можливо, їхні сусіди чи знайомі впізнають особу про яку я розповіла.

І саме з цією надією я даю опис того, що встигла запам’ятати.

Возик рожевий з бордовим, дитина віком близько року, вдягнена в салатову курточку і світлу шапочку. А на пані була темна довга куртка чи пальто і сірий берет.

Я відчайдушно прошу всіх, хто знає, про кого йдеться мова, повідомити батькам дитини, що з їх малечею поводяться жорстоко. Бо батьки навіть не підозрюють на яку небезпеку наражають власне дитя.

Будьте пильні, будьте уважні! Пам’ятайте, що діти – це Ваш найцінніший скарб, це найвища нагорода, що дана Вам Богом за котрісь, лише йому відомі заслуги. Перевіряйте людей, яким довіряєте своє дитя.

З гіркотою в серці, але надією на краще Феліція Сорокіна.