14 лютого «Волинська правда» опублікувала матеріал «Нісенітниці і маячня «експерта» Лучика», в якому згадувалася моя особа. Я вирішив скористатися своїм правом на відповідь та надіслав її на е-скриньку ВП із супроводжуючим листом наступного змісту:

Шеф-редактору
Інтернет-видання «Волинська правда»
Шумику Олексію

14 лютого 2011 року на сторінках Інтернет-видання «Волинська правда» в розділі «Аналітика» було опубліковано матеріал «Нісенітниці та маячня «експерта» Лучика» автора Степана Царенка, в якому згадується моя особа.
Реалізуючи своє право на відповідь і висвітлення власної точки зору, передбачене ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», вимагаю опублікувати відповідь у встановлений законом строк і порядку.
Додаток: текст відповіді на 2 (двох) аркушах.
15.02.2011 Лучик А.О.

Лист був відправлений вранці у вівторок, 15 лютого. Сьогодні я набрав номер Олексія Шумика та мав із ним таку розмову:

Лучик (Л): Я направляв Вам лист…
Шумик (Ш): Так, направляли. Я його читав.
Л: Можна поцікавитися його долею? Будете його публікувати, не будете?..
Ш: Вгадайте з трьох раз! Звичайно ні.
Л: Не будете…
Ш: У вас є свій орган. Можете абсолютно в своєму засобі масової інформації друкувати все, що вважаєте за потрібне.
Л: Тобто Вас не «смущає» те, що йде порушення…
Ш: Я не вважаю, що там є якісь порушення. Я вважаю, що є конфлікт інтересів: ваших особисто і тих людей, які за вами стоять. Не більше і не менше.

Зазначу ще один цікавий момент: вчора ж було опубліковано ще три матеріали, які стосуються моєї особи: на ВП (продовження) , на ВІПі («Чорний» піар як інструмент досягнення шкурних інтересів) та на «Луцьких виборах - 2010», які, як я вже думав, померли остаточно. Зазначу, що у своїй відповіді, яку я надіслав Шумику у вівторок зранку, я побічно згадав "Луцькі вибори" (див. нижче). І ось після цього якось так раптово Л-2010 ожили...

Я не збираюся судитися із Шумиком за своє право на відповідь, гарантоване мені українським законодавством, - завелика для нього честь. Але я все одно її опублікую, хай навіть не у «Волинській правді», але все ж донесу свою позицію до громадськості.

Далі – текст-відповідь.

Відповідь Степану Царенку «сокирного аналітика» та «псевдожурналіста» Лучика

Надзвичайно приємно, що мені як журналістові таке поважне видання як « Волинська правда » присвятило цілий центральний матеріал, в якому критикує мої останні матеріали щодо кадрової політики Миколи Романюка. Дарма, що він написаний у стилі «сам дурень» та не приведено жодного притомного аргумента, так його ще й було опубліковано в розділі «Аналітика». Прикро лише, що підписаний він Степаном Царенком, вочевидь черговим анонімним автором, який використовує псевдонім. Адже я, як і багато моїх колег, хотіли б подивитися у вічі «світилу» волинської журналістики. Можливо, я навіть би записався в учні до цього гуру пера та клавіатури.

На відміну від політиків та можновладців, яких час від часу «мочать» на сторінках ВП усілякі там семени прямі, семени правдиві та інші безликі постаті, я не заподію нікому шкоди, а тому особа, яка заховалася за псевдо в даному випадку – звичайнісінький боягуз. Паршиве кошеня, яке нагадило в черевик і сховалося під ліжком.

А «Волинська правда» поволі, але впевнено перетворюється в «Луцькі вибори-2010»: читати цікаво, проте довіряти не можна.

Щодо Миколи Романюка, то вважаю, що людину на посаді потрібно оцінювати за реальними результатами роботи, а не за особистими симпатіями/антипатіями. Погодьтеся, поки що за майже 100 днів роботи Романюк нічим не запам’ятався та ніяк себе не показав. Що перше спадає на думку? Формування команди, яка досі ще недоукомплектована начальником відділу муніципальної дружини; сесія міськради, розтягнута на три дні; більш ніж суперечливе рішення про скорочення робочого дня в дитсадках; небездоганне з правової точки зору рішення виконкому про заборону торгівлі пивом та алкоголем у нічний час… Можливо, є й інші яскраві приклади – наводьте їх в коментарях (якщо, звісно, ВП їх опублікує).

Окремо варто виділити тенденцію до погіршення надання послуг в сфері ЖКГ. Невеликий штрих - прибирання снігу перед новорічними святами. Робота була організована на дуже низькому рівні, це при тому, що всі необхідні ресурси (люди, техніка, час) були. Ані Богдан Шиба, ані тим більше Антон Кривицький собі такого не дозволяли.

Або, щоб не ходити далеко за прикладами, недільне (13.02.2011) посипання тротуарів піском. Почали посипати центральні вулиці (Кравчука, Інтернаціоналістів, Соборності, Винниченка) лише після обіду, не кажучи вже про прибудинкові території. Скажіть, комунальні служби не знали, що буде мороз, а перед тим була відлига? Це – проблема роботи блоку ЖКГ міськради. І саме Романюк залишив таких керівників біля керма. А внаслідок відсутності контролю над діяльністю цього блоку, вони «розслабилися» і «маємо те, що маємо».

Але якісь конкретні висновки про результати роботи Миколи Ярославовича можна буде робити за півроку-рік. Адже цілком можливо, що він діє за принципом з відомого мультика: «лучше здесь полдня потерять, а потом за пять минут долететь». А тому зараз можна говорити лише про поточний зріз ситуації, яка складається на Богдана Хмельницького, 19.

І дуже шкода, що Микола Романюк читає матеріали за принципом «а хто ж його замовив?» Замість того, щоб вникнути в суть написаного, замислитися, придивитися до когось із команди уважніше, міський голова впадає в істерику та починає шукати «замовників». Скрізь маряться самі лише вороги та привиди. Я спрощу задачу, зазначивши, що всі відомості про автора матеріалів вказано в кінці кожної статті. І якщо виникає таке жваве обговорення написаного, це означає, що інформація є затребуваною в суспільстві. А тому не варто шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо її там немає.

А можливо ми тут маємо ексцес виконавців? Вірних прихвостнів міської влади, які завжди в хороших стосунках із посадою міського голови, не залежно від прізвищ. І щоразу, коли міським головою стає інший, вони не забувають паплюжити його попередника. Ось і зараз, навіть не встигнувши почути команду «фас», вірні пси кинулися служити новому господарю, щоб той кинув їм якусь кісточку (чи то не викинув з приміщення в центрі Луцька?)

Щодо експертів, то повторюся, що при підготовці матеріалів використовувалися оцінки та інформація реальних людей, колишніх високопосадовців. Вони побажали залишитися анонімними, напевне, з різних причин – комусь не хочеться сваритися з Миколою Ярославичем або кимось з його команди, хтось вважає, що ще не настав час до активних протесних дій і варто дати Романюку більше часу. Причина їхньої анонімності – це особиста справа кожного з них. Але мій святий обов’язок як журналіста забезпечити анонімність людям, які поділилися інформацією. І керуючись журналістськими стандартами та українським законодавством в сфері медіа розголосити їхні особи я зможу лише після відповідного рішення суду.

***

Шкода, що на Волині немає журналістської цехової солідарності. Це не лише стосується С.Л. із Л.З. а й інших колег. У часи коли потрібно підставити своє плече, багато хто просто тихенько хихоче, тримаючи дулю у кишені, та радіє дрібним неприємностям інших. Не маю на увазі свою ситуацію, адже вважаю її не проблематичною, а потішною.

Андрій Лучик,
експерт ЦПАВК,
редактор газети «Хроніки Любарта»