Я розумію, коли про Степана Бандеру хвилюються історики і викладачі. Я розумію, коли про нього можна говорити на відповідних конференціях і зустрічах. Але навіщо це простим українцям, зрозуміти ніяк не можу.

Коли люди бідні, і їх нема чим нагодувати, нема чого їм дати, нема чим задовольнити, їх починають провокувати присвоєнням або відбиранням звання героя.

Взагалі я б запропонувала дати звання героїні моїй бабусі, яка все життя працювала у колгоспі, ось уже майже двадцять років паралізована і прикута до ліжка та отримує мінімальну пенсію.

Я б запропонувала дати звання героїні жительці мого селища, яка разом з чоловіком виховує п’ятнадцять чужих дітей з інтернату і при цьому нічогісінько в держави не просить.

Я б дала звання героїні моїй вчительці, яка виховала не одну мудру людину, вдихнула у неї певні здібності і продовжує думати й хвилюватися про всіх своїх дітей-вихованців.

Я не проти того, щоб Степан Бандера був героєм. Мені від цього ні холодно, ні жарко. Я шаную його боротьбу на благо України, я знаю, що він нічого поганого не хотів, просто був такий час, я усвідомлюю його внесок в історію…

Але я знаю, що є люди, яким від цього болить, яким це заважає, які цього не сприймають.

А є громадяни, які цим гордяться, які цьому радіють і яким це важливо.

Такі люди є в різних частинах України. І, можливо, думаючи про це, вони забувають про важливіші проблеми: про корупцію, брехню і бідність.

Влада і так звана опозиція використовують Бандеру як момент відволікання від дійсно серйозних, навіть катастрофічних проблем у нашому житті.

Так було з Ющенком, так є і з Януковичем. Чомусь інших способів об’єднати країну вони не знаходять.

Вони шукають тільки ті способи, в яких держава є одностайно непримиренною, чого громадяни одностайно не сприймають: чи присвоєння звання героя, чи його позбавлення.

Бідна країна і бідні люди просто не вміють думати тверезо і правильно, тому піддаються постійним маніпуляціям.

А влада, яка не хоче і найближчим часом не буде вирішувати насущні проблеми своєї країни, і надалі займатиметься маніпулюванням громадської свідомості.

Якщо ж чесно, я взагалі все життя виступаю проти пам’ятників, присвоєння звань героїв та увіковічення і поклоніння різним людям, які багато чи менше зробили для держави.

Бо такі оцінки не завжди є об’єктивними, а часто-густо, як у випадку з Степаном Бандерою, ці дії спричиняють навіть розкол країни.

Що ще більш погано – те, що на такі різного роду рішення і заходи витрачається дуже багато коштів (про це, в основному, мовчать).

І дуже погано те, що таких дій, вчинків і висловлювань часто-густо не сприймає Європа, держави якої, до речі, також мають своїх героїв. Однак настільки фанатично добре або погано вони до них точно не ставляться.