Про перейменування вулиць у форматі онлайн дебатів на ВН дискутують депутат облради від «ПР» Олег Батюк та депутат Луцької міської ради «бютівець» Сергій Григоренко.

Ведучий - політолог Тарас Літковець.

Тарас Літковець:
Питання до Сергія: що важливіше – витрачати гроші на перейменування вулиць, чи (я думаю, що це історичне і патріотичне виховання, яке буде мати ефект через багато років? Як кажуть представники влади, - не на часі ця проблема.

Сергій Григоренко:
На мою думку, звичайно, на часі. Якщо ми подивимося не на ті країни, що на сході, скажімо на Росію чи інші азіатські країни, які живуть постімперськими поглядами, поглядами відновлення якихось імперських міфів, а візьмемо наших цивілізованих західних сусідів: скажімо, Польщу ту саму, Чехію, Угорщину, чи Прибалтику. Ми бачимо, що там уже у перший-другий рік, коли вони позбавились тоталітарної радянської спадщини, коли вони стали незалежними країнами, це питання було корінним чином вирішене. Ті вулиці, які носили назви на честь радянського окупаційного ладу, місцевих діячів, які прислуговували радянському окупаційному ладу, тощо, були перейменовані. Тому що, розумієте, є таке поняття, як честь, гідність, совість, гонор, як кажуть поляки, які не можна оцінити матеріальним чином, але саме честь-гідність за свою історію виховують патріотів. Щодо фінансового виміру, шановні, от перейменування оцих 27 вулиць, про які ми говоримо, це коштує 80 тисяч гривень. Для прикладу,бюджет Луцька – 800 мільйонів гривень, тобто це 1/10 відсотка бюджету Луцька. Для бюджету міста це – крихітні гроші, за ці гроші неможливо зробити жодної вагомої дороги. Це невеликі гроші і вони, власне, йдуть на таблички й на інформаційні стенди. Крім того, коли ми перейменовували вулиці, ми зверталися до міського голови, щоби при формуванні планів реконструкції доріг, враховувалися ці вулиці, десь можна зробити тротуар, десь можна зробити поточний ремонт, десь капітальний. Тобто, звичайно, те, що сказав, колега, - тут частина правди є: якщо вулиці перейменовуються, за можливістю, треба робити там ремонт, але гроші – мінімальні, невеличкі, і історичну справедливість потрібно відновлювати. Це не є якісь величезні суми.

Тарас Літковець:
Можливо, варто називати вулиці якось на кшталт «Світла, Ясна», або як в США номерами, тоді за будь-якої влади ми уникнемо перейменувань.
Я знаю, що така практика є в кількох країнах. В Закарпатті, в Береговому я знаю, називають іменами рослин, дерев, погоди, можливо, рація в цьому є,як Ви вважаєте?

Сергій Григоренко:
Є рація і, можливо.. ну, ви ж зрозумійте, цим не займається, власне, один Григоренко, чи Романюк, - є комісія, є депутати, є громадські діячі. І, звичайно, я погоджуюсь з тим, що ви кажете – треба максимально називати нейтральними назвами, от наприклад Срібна (у нас є тут така назва), Яблунева, Цукрова, Християнська, Шпитальна. Але, якщо якийсь депутат, чи якась політична сила вносить свою ідею, її підтримають, вона має право. Але, звичайно, я – за те, щоб назви були більш нейтральними, більш прив’язані до місцевості, до географії. І от навіть проводилось таке дослідження, що в Західній Європі вулиці називають навіть іменами казкових героїв. Тобто, звичайно, чим назва більш нейтральна, тим вона краща. Але в той же час зовсім забути про патріотизм теж, на мою думку, не можна.

Тарас Літковець:
Я думаю, коли вже казковими героями називають, то це – якось не зовсім розумно.
Олег, тут питання наступне, хоча і Сергій може долучитись до відповіді: я розумію, коли перейменовують вулицю Павлика Морозова, але не розумію, навіщо перейменовувати Суворова, який до радянської влади не має жодного стосунку. І таких прикладів – дуже багато.

Олег Батюк:
Я думаю, що Вадік, який так себе іменував в чаті, має рацію, як молода людина. Хоча, може, це і старші людина. Але він так гарно себе назвав, тому я таки думаю, що це молода людина, яка не є байдужою, а є активною у нашому громадському житті, і мені було би дуже приємно, якби це була дійсно молода людина, оскільки в обласній раді, я очолюю комісію молодіжної політики, спорту та туризму.

Я би перш, ніж відповісти на питання Вадіка, хотів би відповісти пану Сергію, якщо можна, щоб я до нього так звертався. Пан Сергій правильно зазначив, що треба піднімати історичні цінності, моральний дух, тому саме молодь має розуміти, що саме вулицю Морозова потрібно перейменувати умовно в вулицю Грушевського чи іншу вулицю. Тому що це саме наші українські постаті, і це правильно.
Що ж до відповіді на питання Вадіка, чи варто перейменовувати вулицю Суворова, я хотів би зазначити, що буквально три місяці тому, пан Тарас напевно не дасть збрехати, чи чуть-чуть пізніше. Чотири місяці тому, обговорювалася така проблема як проведення місцевого референдуму. Вважаю, що такі питання варто доручати не депутатам міськради, які обрані громадою, а саме громаді доручати, виносити це питання на місцевий референдум і ставити питання, чи варто це проводити, чи ні.
Згідний, що 80 тисяч гривень, які пропонується винести на перейменування вулиць, - це 1 відсоток із ста відсотків чи 1/10 зі ста відсотків, це невеликі гроші. Це невеликі гроші по табличках і, як пан Сергій казав, по бірочках. Але пан Сергій мабуть забув сказати, про підприємства, які знаходяться за даними адресами, яким офіційно треба міняти або державні бланки, або напівдержавні бланки, або навіть комерційні, і спитати саме тих людей, які по цих вулицях проживають, чи вони готові, щоб їм в паспорті поставили новий штамп, місце реєстрації за даною адресою. Якщо піднімати питання фінансове, то це питання досить складне і у 80 тисяч гривень воно може обійтися бюджету міста, але не громадянам, які проживають у даному місці, правда? Я думаю, що, якщо ми починаємо говорити «а», то треба говорити і «б», і закінчуючи «я», - скільки це обійдеться простому громадянину, перейменування цієї вулиці.
А завершуючи відповідати на питання Вадіка, хотів би зазначити, що патріотизм повинен бути присутній, незважаючи на те, чи одна політична група зараз при владі, чи завтра буде інша політична прогрупа при владі, ми маємо виховувати патріотизм молодих людей і саме називати тими іменами, прізвищами, які дійсно історично, традиційно, принесли багато місту Луцьку і загалом Україні. Дякую.

Тарас Літковець:
Сергій, тут питання наступне, ставлю свою ремарочку – про Суворова питання, Суворов нем ає ні найменшого стосунку ні до Луцька ні до Волині, це був великий полководець, але Російської імперії. І, якщо ми вже вчепились до цієї історії, то Суворов приймав активну участь у придушенні польських повстань.

Сергій Григоренко:
Окрім того, Суворов боровся із українським козацтвом, тому що був втіленням російсько-імперської політики свого часу… Це герой Росії, безперечно, видатний полководець, але в нас є свої герої, ми маємо виховувати молодь на своїх героях. Нехай його шанують в Росії, дійсно він не має до нас жодного відношення.
Щодо вартості для громадян, дійсно, для підприємств, установ і організацій, певні витрати будуть. Але я знову ж таки кажу, неможливо оцінити такі поняття, як честь, совість, гідність, гонор. Для звичайних людей, це буде безкоштовно, тому що міська влада вирішила, що це буде безкоштовно.
Я, до речі, сам живу на Таборищі, яка свого часу була вулицею Чекістів, - нічого, 2 рази сходив в жек, коли її перейменували, не вмер, як бачите, добре почуваюсь…

Тарас Літковець:
Хто таку назву жахливу придумав?

Сергій Григоренко:
Ну, там було урочище Таборова гірка колись, таборували там колись солдати ще за російського імперського часу.

Тарас Літковець:
Ну, я знаю, що якийсь краєзнавець запропонував, міська влада підтримала, - вона мабуть дуже не любила мешканців цієї вулиці, де всього 7 будинків знаходиться, 2 з них – музейні, мешканці – тільки в 5… Тобто є такі немилозвучні назви, які можуть бути хоча б краєзнавськими.
Добре, от скажіть, будь ласка, будуть перейменовувати 27 вулиць, чому їх не перейменували у 92-93 роках. Знаю, що «скопом» перейменовувати – дешевше. Як мені пояснювали, це дорого, але дешевше, ніж маленькими порціями.

Сергій Григоренко:
Ну, якщо ми глибоко вникнемо в історію Луцької міської ради, то до 1998 року у міськраді існувало потужне комуністичне лобі, скажемо так, старих комуністів, і вони блокували національні ідеї, навіть те питання перейменування вулиць на проспект Волі проводилось із великим «скрипом», тому вже така свідомість більша стала проявлятись і в депутатів, і в населення пізніше, коли люди вже мали змогу дізнаватись, діяти через засоби масової інформації.
І я вам ще раз кажу, поляки, чехи, прибалти зробили це рік-два зразу. У нас це розтягнулося, тому становить певні незручності для людей. Доцільніше це було зробити в перші 2-3-4 роки незалежності і зараз дійсно займатися розвитком господарства, бізнесу, але, на жаль, така проблема є. Я не можу, наприклад, погодитися, що в нашому місті, вулиця Котовського – фактично радянського терориста, який боровся з українською народністю, провулок Колгоспний, вулиця Доватора – радянського кавалериста, який загинув в Москві, тут ніколи не був, вулиця Тухачевського, який знову ж таки не репресований, вулиця Баумана, Лазо, який згорів в топці, тобто люди які приймали участь у репресіях проти українців, нищили українців, або взагалі не мають відношення. Тобто це ганьба, я вважаю,для нас.

Тарас Літковець:
Скільки обійдеться конкретно міські казні перейменування 27 вулиць, і скільки за роки Незалежності уже було перейменовано вулиць в Луцьку. Я знаю, що такий список є, я його десь бачив, але я, на жаль, цифру не пам’ятаю.

Сергій Гигоренко:
Ну, я назвав цю цифру – 80 тисяч гривен. Що таке ці 80 тисяч? Це встановлення табличок з номерами і на кожній вулиці буде 2 аншлаги – на першому будинку і на останньому, де буде коротенька інформація для туристів, для перехожих, на честь кого ця вулиця названа. Інформаційні таблички тобто – от це, власне, і є ці 80 тисяч.
Щодо загального списку, то в Луцьку 450 вулиць, в загальному 150-200 були перейменовані. Достеменно не можу сказати, є можливість перерахувати.

Тарас Літковець:
Цікаво, а хто візьме на себе витрати щодо змін приватної документації. Знаю, Олег Ви казали, люди йдуть з паспортом, там перепрописка – якихось 20 гривень, якщо я не помиляюся платять, але це великого ентузіазму все одно не викликає. В мене чоловіе 5 живе на бувшій Вулиці Суворова, тепер на Бандери, люди патріотично налаштовані, але вони бли дуже незадоволені тим, що треба було ходити і перейменовувати – і час, і черги, і якісь там гроші.

Олег Батюк:
Ну, я хочу погодитися з опонентом, паном Сергієм, про те, що все-таки, якщо я мешканець Луцька, я патріот, я знаю історію, то я повинен витратити тих півгодини, 20 гривень і сходити в жек. Але суть полягає не тільки в жеку, суть полягає в тому, що в нас на кожну приватну власність, на квартири є технічна документація, і от правильно задали нам запитання, хто візьме на себе витрати по перереєстрації приватної документації, пов’язаною із зміною вулиць, це технічна документація на квартири, на будівлі, правда?
Це перейменування вулиць тягне за собою зміни в технічному паспорті на автомобіль – перереєстрації, за якою адресою проживає власник автомобілю, тобто, якщо говорити, що це лише фінансові проблеми, то я не згідний. Це проблеми, чесно вам скажу, нашого чинного законодавства. Тому що воно, на жаль, не має такого виключення, коли людина була зареєстрована за такою адресою, змінили, перейменували вулиці, і вона через день після того, як перейменували вулиці, вона через день після перейменування хоче продати свою власність, а приходить і їй кажуть: вибачте, а такої вулиці немає, переробляйте документацію технічну, перереєстровуйте свій технічний засіб… Постає питання: а чи наші люди готові?
Таким чином знову повертаюсь до єдиного питання: а чи варто, може, це винести на місцевий референдум? Навіть можна говорити не про референдум, говоримо про те, щоб опитати хоча б мешканців... Візьмемо, до прикладу, СНУ імені Лесі Українки, тут нарахуємо понад 800 викладачів, 16 тисяч студентів, проведемо соц.опитування, за допомогою інституту соціальних наук: «Як ви дивитесь на те, щоб перейменувати ряд таких-то вулиць», але пояснити людині, які витрати воно тягне не лише створенням інформаційних табличок, а й витрати згідно чинного законодавства, й поставити те питання пенсіонерам, які, на жаль, вимушені дарувати свої квартири, і переробляти знову ж аки технічну документацію, для того, щоб подарувати чи продати свою власність, правда?
Тобто ставити питання треба, я вважаю, на рівні національного, тобто на рівні законодавства України. Щоб не було так, що ми хочемо благими намірами дорогу вистелити..не хочу говорити, куди,бо всі здогадуються про це місце…

Тарас Літковець:
Питання до Сергія: чи є у планах міськради називати вулиці іменами сучасних політичних діячів і взагалі сучасників? Я знаю, що від вашої політичної сили були пропозиції схожі.

Сергій Григоренко:
Це були пропозиції від однієї з дружніх нам політичних сил, це фракція «Батьківщина», якщо Ви маєте на увазі перейменування однієї з вулиць. Якщо за Тимошенко ми говоримо, то це була вулиця Лазо, тобто там знаходиться інститут Журавльова (Луцький гуманітарний університет). Комісія наша виносила питання, щоб назвати цю вулицю на честь Георгія Гонгадзе – зрозуміло, вчаться журналісти, на честь журналіста, який загинув за свободу слова… Але один з колег з іншої фракції (не з «Батьківщини») вніс таку пропозицію.

Я вважаю, що неправильно називати вулиці іменами чинних політиків, тому що, по-перше, оцінити діяльність людини можна в перспективі лише через 10-15-20 років, по-друге Статут Луцька, це така собі конституція нашого міста, він забороняє називати вулиці нашого міста чи майдани іменами живих людей, тобто це мають бути лише люди, які, на жаль, вже відійшли.
Але це була ініціатива людини, він як депутат мав на неї право.

Тарас Літковець:
Добре, але я от думаю, чи не забагато вулиць у нашому місті загалом, які носять імена людей?

Сергій Григоренко:
Викладач вашого шановного СНУ Оксана Каліщук зробила для нас такий аналіз, дійсно, проаналізувавши вулиці Луцька, порівнявши їх зі Львовом, з рядом польських міст, було зазначено, що там більше географічних, місцевих назв, наприклад, Лугова, Срібна, Яблунева. Тобто в нас, на жаль, певний перекіс в особистісний бік діячів є, я це визнаю.

Тарас Літковець:
Додам, що перелік наших вулиць, який зробила Оксана і краєзнавець місцевий Олександр Котис – дуже якісни,дуже об’ємний, користуються ним не тільки соціологи, а й краєзнавці.
Є в нас перекіс, і його виправляти потрібно, чи залишити статус кво на майбутнє, коли буде багато грошей і можливостей.

Сергій Григоренко:
Ну, є ще ряд вулиць, які ще можна перейменовувати.

Тарас Літковець:
Скільки ще вулиць планується перейменувати, крім цих 27?

Сергій Григоренко:
Взагалі планувалося як – ці вулиці ми перейменували на урочистій сесії до Дня Незалежності України в 2011 році. Ідея була така.. кругла дата, 20 років нашій державі, 20 років незалежності, і саме до цієї дати з більшістю колишніх радянських окупаційних назв було вирішено покінчити. Але так сталося, що через ряд політичних та інших обставин, перейменування було перенесене спочатку на грудень 2012 року, тому що мали бути вибори до Верховної Ради в жовтні 2012,аби не плутати членів дільничних комісій, виборців, вирішили зробити це після виборів. А потім затіяла влада реформу БТІ, коли зараз функції БТІ передаються в управління юстиції. Відповідно знову звернулась міська влада, міський голова, члени виконкому, мовляв, давайте ще відстрочимо, щоб реєстраційна служба юстиції встигла підготуватися. Тому воно знову перенеслося аж на червень поточного року, відповідно вже в цьому році, недоцільно, на мою думку, перейменовувати, треба, щоб люди звикли, щоб пішов процес. Тому, я вважаю, що в цьому році цього вже не потрібно робити, а в майбутньому, можливо, невеличкими партіями, можливо, по 5-7 вулиць в рік, але завершити це перейменування. Але сказати такої цифри я не можу,бо приймаю рішення не я, не комісія міської ради, комісія – дорадчий і консультативний орган, яка виносить свою думку, а сесія вирішує.

Тарас Літковець:
Ну, тут пишуть, власне, про Олександра Котиса, що Оксана використала дослідження місцевого дослідника.
Наступне питання, на яке вже частково відповів Олег, з якими проблемами найчастіше стикаються мешканці перейменованих вулиць, як вони відносяться до цього.. Частково ми вже відповіли. Можливо, хтось щось додасть.
Далі… Назви вулиць у нас часто заполітизовані, чому б не називати іменами спортсменів, акторів,у тому числі волинських?

Олег Батюк:
По-перше, проблеми, які викникають у пересічних мешканців, на мій погляд як юриста, є формальними проблемами, які, на жаль, не врегульовані чинним законодавством. Я думаю, що варто все ж таки піднімати питання на всеукраїнському рівні. Луцька міська рада, як дорадчий консультативний орган, може все-таки звернутися до відповідних суб’єктів виборчого процесу. Ми сьогодні знаходимося у дуже хорошому приміщенні, бачу,що один із депутатів, який пройшов по місту Луцьку, Ігор Палиця, міг би ініціювати такий законопроект.
Я як депутат обласної ради теж можу звернутись, але я думаю, що до Ігоря Петровича звернеться громада Луцька, яка його обирала. Я, на жаль, не є жителем Луцька,хоча формально проживаю в Луцьку, тобто незареєстрований в місті, а ще у Львівській області, звідки я родом, про що я і шкодую (мова про реєстрацію).
Думаю, якщо Ігор Петрович дослухається до такого звернення наших лучан, то матиме дуже великий бал і авторитет, бо законопроект від його імені буде прийнятий на всеукраїнському рівні, і дійсно тоді ті формальні вимоги, вони просто-напросто відпадуть. Людині не потрібно буде звертатись у реєстраційну службу. Пан Сергій правильно сказав, сучасна влада реформувала БТІ з тією метою, щоб створити так званий принцип єдиного вікна надання адміністративних послуг. Це є дуже важливо – саме, коли громадянин приходить в один-єдиний кабінет, чи в одне-єдине віконечко, віддає документи і каже: я би хотів продати свій транспортний засіб, от в мене є договір купівлі-продажу, допоможіть мені, будь ласка, зняти автомобіль з реєстрації… А не так, як я стикнувся буквально три дні тому з- проблемою зняття з реєстрації! Не повірите, у моїх хороших знайомих юристів, які в мене навчалися, вже 13 років тому, я не говорю про статус депутата, я не хочу ніколи зловживати, я знайшов дуже багато людей при дверях входу в МРЕВ, які мені пообіцяли, що за певну суму грошей за 15 хвилин вирішать це питання. Я вважаю, що це неправильно, тому що це корупція, з якою ми боремось. І віктор Янукович, наш Президент сказав, що ми повинні зменшити тиск на підприємців, правильно? Ми повинні зменшити тиск на бізнес, я вважаю, що ми повинні створити умови, коли в сучасному світі, людина, сидячи біля комп’ютера, як наші шановні слухачі, які зараз задають питання, може зареєструвати і зняти з реєстрації рухоме і нерухоме майно, яке має пряме відношення до перейменування вулиць, подавши електронну заявку в єдине вікно Луцької міської ради, яка напише відповідь у електронній формі, що, шановний, за такі послуги Ви маєте сплатити 25 гривень 30 копійок, вибачте, 205 гривень, щоб зняти автомобіль з реєстрації. Якщо ви не хочете нікуди їхати, то є в нашому законодавстві таке поняття, як електронний підпис, згідно закону «Про електронні підписи», правда? І людина може що - звернутися і зробити це як в Європі - Польщі, Німеччині.. А БТІ – це одна із структур, яка була, пам’ятаєте, мабуть, правда, скільки коштів треба було витратити і часу… Дуже багато людей вже перехрестилося, що немає вже БТІ.
Є реєстраційна служба, яка працює, може, вже й не так, як би ми хотіли, тому що вона тільки новостворена, але основна її мета – це спрощення надання адміністративних послуг, зокрема реєстрації нерухомості. Я вважаю, що ці нововведення нашої влади, вони є правильними, тому що вони сприяють мінімізації хабарництва і корупції, які поширилися в таких структурах напівдержавних-напівприватних, я вважаю, що нашим мешканцям буде приємніше зайти на вулицю Радянську в приміщення майбутнього єдиного вікна так званого, здати документи і через певну кількість днів прийти і отримати те, що вони хочуть.

Тарас Літковець:
На вулиці Лесі Українки…

Олег Батюк:
Так, на вулиці Лесі українки, в єдиному вікні, а не бігати по різних службах…

Тарас Літковець:
Назвіть, будь ласка, по три вулиці, які вам подобаються найбільше та найменше. Поки подумайте, а зараз перейдемо до наступного питання: чи одразу змінять таблички?

Сергій Григоренко:
Якщо умовно у дію рішення вступає в червні, то, звичайно, таблички, аншлаги будуть централізовано змінені жеками, вони вже замовлені, за них вже проплачені кошти, вони вже виготовлені, тобто це питання двох-трьох днів. Кожен жек на своїй території зобов’язаний це зробити.
Щодо вартості повторю: для простих мешканців перереєстрація, власне, зміна самого штампу в паспорті буде безкоштовна, для фірм, юридичних осіб – так, погоджуюсь, це буде платно.
Щодо документів, то директор Волинського БТІ Олег Дмитрук дав роз’яснення, що немає в принципі потреби міняти правовстановлюючі документи на майно приватне мусовим, таке роз’яснення було надане спеціально, аби заспокоїти мешканців, воно було і в інтернеті, і «Волинські новини» його публікували. Тобто для звичайних людей, фізичних осіб я проблем не бачу, для юридичних – певні труднощі невеличкі, можливо, виникатимуть.

Тарас Літковець:
Чи цікавитесь, приймаючі такі рішення, ви думкою людей, як вони такі ініціативи сприймають?

Сергій Григоренко:
Публікувалося на сайті міськради, в газеті «Луцький замок», за три місяці до того, як це було винесено на сесію міської ради, це було опубліковано. Зокрема, є такий орган, як Громадська рада при Луцькому міському голові – теж там була дискусія, і не з усіма назвами вулиць погоджувались.
Вам скажу і зараз виникають дискусії окремі, от нещодавно прийшов чоловік до міської ради з вулиці Пролетарської, заперечує рішення. Так,є незадоволені, які взагалі нічого не хочуть міняти.

Тарас Літковець:
(запитання від наступного читача) А як щодо результатів громадського обговорення питання перейменування вулиць, що передувало рішенню міської ради.

Сергій Григоренко:
Комісія працювала 3-4 місяці, коли комісія напрацювала пропозиції щодо цих 27 вулиць, інформацію опублікували в газеті та на сайті, громадяни – зацікавлені, згідні-незгнідні – могли свої пропозиції до міської ради подати. Ряд пропозицій надійшов. Частина була незгідна по деяким вулицям, деякі ж патріотично налаштовані прийшли та запропонували ще вулиці, які не зачепило перейменування тощо. Загалом, власне, я вважаю, що переважна більшість лучан патріотично налаштована і підтримує перейменування вулиць, але є якась частина, переважно це російськомовні, або ветерани радянської армії, працівники партійних органів (переважно це така категорія), яка з цим не згідна. Це їх право, такі люди є, але переконаний, що громада Луцька – патріотична, і в переважній більшості підтримує, можливо, не погоджуючись з окремими назвами, та висловлюючи свої пропозиції, але вважає, що такий процес має право на життя.

Тарас Літковець:
Повертаємось до питання Вікторії Стадницької про назви вулиць, які подобаються, або ні.

Олег Батюк:
Я назви конкретно не скажу, бо в мене списка переді мною немає. Але підтримаю комісію міської ради,бо це дійсно клопітка робота, підтримаю особливо ту ідею, що перейменувати треба дійсно на ті прізвища, які носять історичні постаті. Тобто не Світла, не Сонячна, не Рогова, а саме там Франка, Лесі Українки, - це дійсно ті постаті, які, на мій погляд, треба підтримувати, і, можливо, якщо хтось не знає, то він дійсно задумається. Вважаю, що для молодих людей, які, може, нейтрально чи байдуже відносяться до перейменування вулиць, вони, взнаючи, що ця людина дійсно принесла користь для Волині, придумавши гімн офіційний Волині, правда ? То ця людина дійсно варта, щоб її іменем була названа вулиця в Луцьку.

Тарас Літковець:
Краще, щоб це були діячі культури, науки і мистецтва..?

Олег Батюк:
Так, вони актуальні при будь-які владі.
Щодо найгірших, то я вже казав, що не варто називати тими іменами, які років 10-15 назад виникли в політиці і вже ніби повинні їх іменами називатися вулиці.

Сергій Григоренко:
Якщо говорити про вулиці, які вже чинні, то мені подобаються три назви – це назви з самого серця Луцька, я придаю цим назвам суть всього міста, це вулиця Кривий вал, надзвичайно гарна назва, вона нагадує про оборонні споруди, вулиця Плитниця і вулиця Караїмська, - це вулиці в старій частині міста, які несуть певний шарм міста. В кожного міста є своє обличчя, а наше обличчя, наш шарм, першою черго, - це Старе місто.
З цих вулиць, що ми пропонуємо, мені особисто подобається, вулиця П’ятницька гірка, там велике урочище, гарна назва, на мою думку, вулиця Степана Кривенького, автора пісні «Волинь», і вулиця Яблунева – така собі нейтральна назва.
Ну, найменше, бачите, щоб нікого не ображати, я називати не буду.

Тарас Літковець:
Добре, я тоді скажу від себе. Бо я живу на такій вулиці. Вона називається На Таборищі. Це не тільки моя точка зору, а й моїх сусідів і всіх мешканців. Ми свого часу не змогли здолати міськраду, її перейменували. Причому, частина будинку знаходиться на вулиці Літній, а друга частина – це 5-типоверховий будинок - власне, розташована На Таборищі біля магазину військової техніки, ну і музей на цій вулиці такий дуже немилозвучний знаходитьсяю.
А от гарних назв в Луцьку – дуже багато, і Тополева, і та сама Літня, і мені подобається Шопена, - навіть в 30 вулиць не вкластися, важко сказати.

Наступне питання: чи було таке, що мешканці будинку категорично виступали проти певної назви вулиці. Знаю, що були на нинішній вулиці Шухевича такі протестні акції, і на Суворова бувшій.

Сергій Григоренко:
Ну, мова не про всіх мешканців певного будинку, були лише частини. Є така вулиця Бринського. Суперечлива, на мою думку постать, офіцер НКВД свого часу, запропонували перейменувати на вулицю Архітектора Метальницького і там 2 десятки підписів незгідних людей було, вони прийшли на комісію, комісія розглядала, навіть писали в прокуратуру, до заступника голови ОДА пана Курилюка, я ходив в прокуратуру, давав пояснення, яким чином приймалось рішення… Ну, от приклад, де частина людей була незадоволена запропонованим рішенням.

Тарас Літковець:
Панове депутати, а вулиці, на яких ви живете, будуть перейменовуватись? Ви б на таке погодились, чи ні ?

Сергій Григоренко:
Я зареєстрований на вулиці на Таборищі, яка була перейменована, коли я не був депутатом, як бачите, пройшов через це. Я підтримав цю ідею, бо вона, розумієте, носила назву вулиці Чекістів.

Тарас Літковець:
А перед тим називалась Дачна – до 1941 року.

Сергій Григоренко:
Ну от, якби була Дачна, то ніхто б її певно не чіпав. А безпосередньо Чекістів – людей, які розстрілювали сотні-тисячі українців, краще, розумієте, двічі-тричі в жек, але не буду жити на вудиці з такою ганебною, кривавою назвою. Тому погоджуюсь, бо сам зареєстрований на такій вулиці, й жив там довгий час.

Олег Батюк:
У Луцьку проживаю фактично на вулиці Бульвар Дружби народів, вважаю, що це хороша назва, навіть, можливо, часи дружби народів канули в літа 20 років тому, але ж дружимо з поляками, з росіянами…
Щодо вулиці у Львівській вулиці, де я прописаний, то це Зелена вулиця. Зелена тому що дуже багато насаджень зелених, так певно історично склалося.

Тарас Літковець:
Наступне питання: раніше на ресурсі Zaxid.net розмістили інформацію про вартість перейменування вулиць у Луцьку, що становить приблизно 230 тисяч гривень. З сумою 80 тисяч якось не узгоджується. Чому? На чому економія?

Сергій Григоренко:
Я не знаю, я спираюсь на розрахунки управління житлово-комунального господарства Луцької міської ради, вважаю, що вони більше відповідають дійсності, ми на комісії піднімали це питання. Звідки взялася цифра 230 тисяч гривень я не можу прокоментувати, можливо, це якась помилка.

Тарас Літковець:
Наступне питання: чи, називаючи вулицю прізвищем політика-депутата, приречуть цю вулицю на перейменування у майбутньому?
Тобто якщо згодом цей політик не буде у фаворі, відійде, чи виявиться, що він не був таким діяльним..

Олег Батюк:
У Луцьку немає таких вулиць, де тут політик-депутат? Якщо загалом, то вважаю, що постать відомого в Україна Президента Грушевського варта на увагу. Дуже правильний хід, чому ні?

Тарас Літковець:
Неочікуване питання. Засуджений за вбивство журналіста Гонгадзе екс-начальник департаменту міністерства внутрішніх справ Олексій Пукач звернувся з позовом до Вищого адміністративного суду України та окружного адміністративного суду Києва з вимогою скасувати перейменування столичної вулиці радянської України на Гонгадзе. Що ви думаєте з цього приводу?
Власне, я думаю, що хто-хто, а Пукач найменше мав би це робити, взагалі виступати на цю тему, а яка ваша точка зору?

Сергій Григоренко:
Як можна: Вбивця, який вбив людину і ще й у цьому зізнався і ще дає якусь оцінку…

Олег Батюк:
Є таке поняття, як завідомо неправдиві показання і притягнення до відповідальності осіб, які не винні, і, якщо Олексій Пукач зізнався, то це ще під великим питанням, чи саме він це робив?
Його засудили в часи прокурора Вишинського на основі старого Кримінально-процесуального кодексу, де основним показником вини було його зізнання.
Може, я і не правий, може не сам Пукач, а хтось із його оточення це порекомендував зробити, а він просто підписав лист-звернення до одного суду, до другого…
Маю надію, що все ж таки ми боротимемся з моментами, коли людину безпідставно обвинувачують та притягують до відповідальності тощо.
Працюючи вже шостий рік рік над докторською дисертацією криміналістичного забезпечення розслідування злочинів в місцях позбавлення волі, можу сказати, що кожен третій, хто перебуває в місцях позбавлення волі, ділиться на дві категорії:
ті, які взяли на себе чужу відповідальність, власне, через те, що вони мають досвід і вже перебували у місцях позбавлення волі… Це жахлива ситуація, коли сусід приходить до сусіда і каже, мовляв, мій син зробив такий-такий злочин, і може бути засуджений, а йому у відповідь: та я вже був на «зоні», то давай за певну винагороду за твого сина відсиджу;
друга категорія – це той, який потрапив туди через свавілля правоохоронних органів, судової системи, корупцію. І відбуває покарання не за те, що він вчинив, а церез те, що така система правоохоронних органів.

Тарас Літковець:
Повернемось до нашої теми, наступне питання: а після перейменування вулиць, чи не плутаються комунальники? Ну, я думаю, що і люди путаються, але таки питання до вас.

Сергій Григоренко:
Ну, звичайно, спершу непорозуміння можуть бути: і служби таксі зокрема. Але, дивіться, ми дали період. Рішення прийняли в серпні 2011 року, вводимо в дію майже через 2 роки. Мені здається, що такого періоду для розкрути, до речі, наша передача теж є своєрідною розкруткою цієї ідеї, було достатньо для інформування і підготовки.

Тарас Літковець:
Наступне: Сергій, ви прихильник перейменування вулиць, скажіть, будь ласка, якого ефекту Ви чекаєте від перейменування, чи має статись відразу чи з часом?

Сергій Григоренко:
Відразу – це відновлення історичної справедливості, а в перспективі – відродження національного духу і виховання патріотичної молоді. Щодо економічної, матеріальної віддачі, то її не може бути.

Тарас Літковець:
Підказувати не можна, але я підкажу. Якщо це якось впливає на туристичну привабливість міста, то це може бути і економічна віддача.

Олег Батюк:
Так, хочу зауважити, що відновлення історичної справедливості дійсно – це моментальний правильний ефект, бо наші молоді люди повинні знати і любити свої вулиці, на яких вони проживають, і які названі хорошими іменами чи світлими і гарними назвами. А, по-друге, хотів би зазначити, що економічний ефект повинен бути, тому що ми в центрі Європи..

Тарас Літковець:
У мене таке враження, що Ви підтримуєте, хоча спочатку ви казали інше.

Олег Батюк:
Підтримую, але говорю про те, що ця проблема не на часі. Тобто зараз я її не підтримую. І не хочу підтримувати.
Наразі це не принесе бажаного економічного ефекту. Громадянин, якого ми спитаємо, задасть питання: які витрати це за собою потягне? На жаль, ми ще не досягли того економічного розвитку, коли пенсіонер і студент-бюджетник, як ми з вами сказали, підтвердив: так, це потрібно робити, незважаючи на те, чи це буде 20 гривень, чи це буде безкоштовно.
Саме тому я противник, і говорю, що проблема не на часі.
Рішення було прийняте ще в 2011 році, правильно пан Сергій сказав: відклали, і я думаю, відкладуть знов. Чому відкладуть? Тому що потрібно реальні справи робити. Як зазначив голова обласного осередку осередку Партії регіонів Олександр Башкаленко, ми поремонтуємо дороги. І ми їх дійсно поремонтуємо, бо 20 років до нас цього дійсно ніхто не робив. Їх латали, їх підлатували, але не ремонтували, а ми будемо ремонтувати! І це, вважаю, дуже правильна позиція, коли є хороші кроки. І ми покажемо, що недаремно до влади прийшла наша партія - ми почнемо з проблемних питань – з доріг!

Сергій Григоренко:
Не погоджусь. Зауважу, що коли до уряд очолювала лідер нашої партії Юлія Тимошенко, власне, почалася реконструкція дороги, не була завершена, але почалася реконструкція шляху Київ-Ягодин, значна частина дороги Київ-Чоп, і не за влади Віктора Януковича був збудований автобан Київ-Одеса, так що приписувати такі речі до Партії Регіонів недоцільно і неправильно. Всі уряди, і уряд Юлії Тимошенко зокрема, по мірі можливості приділяв увагу ремонту доріг. От, і я депутат уже двох скликань зазначу, що і вулиця Гордіюк і вулиця Конякіна, Огієнка, Набережна, Коперника – це вулиці, які були капітально реконструйовані за минулої каденції, за попереднього уряду. Тому це зауваження не зовсім коректне, на мою думку.

Тарас Літковець:
Ви згадали вулицю Коперника, може, частина глядачів не в курсі, але свого часу вона називалася іменем лідера білогвардійського руху Антона Денікіна, за те що він двічі під час Першої світової війни звільнив Луцьк.
Ну, а вулиця Лесі Українки, яку вже сьогодні згадували, вона була і Сталінська, і Ягеллонська, і Лесі Українки, і Радянська тощо.
Наступне питання: дуже часто після перейменування вулиць, мешканці ще довго називають вулицю старою назвою. Насильно людей не переконаєш.
Так, Олег вже сьогодні назвав вулицю Лесі Українки Радянською, але я вважаю, що це питання часу, можливо, у вас інша точка зору?

Олег Батюк:
Переконаний, що це не лише питання часу, це питання свідомості людей і звички (підказує ведучий)

Тарас Літковець:
А може не треба питати у громади? Оголосити, й під адміністративним тиском сказати: з такого-то числа вулиці так-то називаються. Чи цього не можна робити в демократичній країні?

Сергій Григоренко:
Цього не можна робити. Але я трохи не згодний з паном Олегом щодо референдуму, норми демократії, вони важливі, на мою думку, в таких важливих рішеннях, а по кожному такому невеличкому питанні збирати референдум – це знову ж таки затрата коштів, по-друге, для чого тоді органи місцевого самоврядування? Вони ж саме так обираються! Зрештою, якщо ми щось робимо не так, виборці через деякий час можуть не надати нам мандат довіри. Тоді взагалі відпадає потреба у міській раді – тоді по кожному питанні: бюджет, кошти, ремонт доріг, треба робити референдум. Тому не дуже це доцільно. Є світова практика,є органи місцевого самоврядування, яким владу доручають на певний період, справляються вони, їм доручають це на другий період, не справляються – виборці обирають інших.
На мою думку, це трохи небезпечно, що Партія Регіонів намагається зробити: і всеукраїнський референдум, тут цілі, вважаю, більше політичні.

Тарас Літковець:
У нас трошки інша тема, і глядачі нас поправляють, мовляв, дороги безперечно ремонтувати треба, але до чого тут вони, коли тема зовсім інша.

Олег Батюк:
Напевно глядач не до кінця розуміє, що кожна дорога, яку треба ремонтувати і яка знаходиться у місті, має назву. І тоді це вже вулиця.

Тарас Літковець:
Наступне питання: як виріш