8 Березня до Луцька з концертом завітав гурт «Скрябін». Його лідер Андрій Кузьменко взяв участь у відеочаті інтернет-видання «Волинські новини».

– Чи не хочеш ти епатіровать публіку і підстригти волосся? Як колись в готичній юності?

– Були такі мислі. Були такі ідеї. Я щораз ближче до того. Тому що я не хочу виглядати Пашою Зібровим, який малює вуса і місця посивілі на голові. А з другого боку я не люблю таких пацанів, які молодяться і носять довгі патли сиві. То, скорше всього, що десь в найближчому майбутньому я буду з лисим черепом вишивати по світі.

– Андрій Кузьменко і Кузьма Скрябін - це дві різні людини? Чи ти на публіці такий же, як вдома разом з сім'єю. Не важко бути у двох образах?

– Точно той самий. Ну, може, хіба що вдома більше матюків. Ну, вони так проскакують. То не то, шо я матюкаю там своїх домашніх. І Свєта моя може сказати, але дочка, слава Богу, виховується у правильних тонах, але часом проскакує. Я просто, як розказую якусь історію, я можу голосно говорити. Так, що долітає навіть до неї на другий поверх.

– Чим ви пожертвували заради слави і публічності, про що найбільше шкодуєте або принаймні десь усередині хотіли би відмотати назад і змінити?

– Напевно, нічим. Діло в тому, що колись дуже хотів її. Знаєш, оце слава, щоб було багато красивих дівчат. Був такий ідіотський період.

До 30 років він тривав, і нічого не відбувалося. Бо ти постійно думав, чекав, шо прийде той дядько, принесе кучу грошей і скаже: «Чувак, ти геніальний! Вот візьми і бався». Нічо не було.

Потім виявилося, що для того, щоби шось появилося в житті, треба було пахати. А коли ти пашеш, в тебе немає часу на такі примітивні речі, як сидіти, просто п’ялитися у вікно і мріяти.

Я пожертвував би десятьма роками бездіяльності. Перші років «Скрябіна» – то були такі плєвкі в нікуда. Тобто там було раціональне зерно в тій музиці, але ми нічо не робили, шоб його розварити. То був півфабрикат.

– Слухай, ніяк не можу зрозуміти, хто ховається за псевдонімом Дзідзьо? В інтернеті пишуть, що то твій проект. І так натхненно в цьому переконують. Хоча інші розповідають, що це тема Андрія Підлужного, який колись був учасником гурту Скрябін? Можеш пояснити, як воно насправді?

– Ні, Підлужний залінивий дядько для того, щоб нові проекти штампувати. То не має з ним нічого спільного. Але то також не мій.

То мої колєґі з Новояворівська мого рідного – Мішка Хома і Лесик Турко. Їхнє абсолютно авторство. Я туди не лізу, не коригую. Тобто можна сказати, шо я його патроную.

Вони дуже багато дають матеріалу, а я просто відсіюю непотрібне. Мішка взагалі дуже зовні на Підлужного подібний.

– На останніх декілька кліпів гурт Скрябін витратив не так багато грошей, як того потребує наш шоу-бізнес. Я про кліпи «Випускний» і «Джаламбай». Плануєте і далі знімати такі «малобюджетки»?

– Нєа. Останній на пісню «Говорили і курили» ми знімали з Тоньою Ноябрьовою. Так само, як на «Квінти». І з Сергієм Михальчуком. Він, до речі, луцький хлопака, який працює для «Діскавері», для Росії.

Він зняв фантастичні фільми про айсберги для телеканалу «Діскавері». І він нам, слава тобі Господи, по якихось причинах знімає абсолютно безплатно. Тобто ми з ним потім п’єм пиво, і він дуже довго розказує про Танзанію, Нову Зеландію, які він об’їздив.

І то не можна назвати низькобюджетним кліпом. Він коштував би, як три «Джаламбаї» разом. Але ми знімали тільки ноги. Я запросив купу фабрикантів. Вони такі прийшли всі причепурені. Прийшов Дарвін, Коля Сєрьга, Іван Дорн, Люба Юнак.

Но я їх обрадував, сказавши: «Чуваки, ми будемо знімати тільки ваші ноги!». Такшо в «Говорили і курили» будуть тільки ноги.

– Моя мама каже, що я збоченець, бо люблю спати без трусів. Кузьма, але ж я нормальний мужик! Просто мені так зручно – нічого не муляє! Переконай мою маму, шо тут нема нічого підозрілого! )))))

– Дай телефон мами, то я розберуся.

– А ти міг би переконати якусь принципову людину в чомусь навіть абсурдному?

– Якби я сам в то не вірив, то, напевно, нє. Ну, але без трусів, то без трусів. Боже, чуваку так легше.

– А ти фарбуєш волосся? Сивина вже є?

– Нє. Сивина є, канєшно. Як його фарбувати? Шо я якийсь пєдік?

– В тебе є пісня «Герой». Дуже кльова, до речі. А хто для тебе герой? Чи багато таких людей в історії? Чи є такі люди серед тих, які зараз живуть? На цій темі спекулюють часто. Особливо останніми роками. До чого я веду? От мене цікавить, як ти ставишся до того, що нинішня влада забрала в Бандери звання героя? Що хочуть і в Шухевича забрати?

– Ти розумієш, останнім часом традиційне для Західної України привітання «Слава Україні! Героям слава!» для мене набуває такого атавістичного трохи характеру, тому що добре, якщо би ми знали свою історію.

Історія викладається дуже неконкретно і нецілеспрямовано. Тобто 20 був один виклад, 10 років – інакший, зараз ще інакший. Постійно появляються ті нові герої.

Непонятно вже яким героям слава. І от я з бабусею своєю говорив. Вона до сих пір, слава Богу, живе і при ясному розумі. Вона мені сказала, пояснила так на свій хлопський розум, а вона вчителька, дуже така інтелігентна, освічена людина. Вона сказала, шо Бандера – не герой.

Бандера був зрадник. То народ так говорить, який жив при ньому. А Шухевич був герой, тому що він всю відповідальність взяв на себе і він залишився з тими хлопцями, які були ідейні носії того прапору бандерівського.

А в основному бандерівщина, на жаль, була переповнена бандитами, які просто в ту течію влилися і зловживали нею.

– А якою косметикою користуєшся? Ну, там креми для обличчя чи рук, гігієнічна помада? Тоналка? Ні? Якими парфумами користуєшся? Які запахи подобаються? Як часто робиш манікюр, педікюр? А ще цікаво, як доглядаєш за своїм волоссям?

– Ви що народ? О, якщо я почну робити педікюр… Нігті я собі сам обрізаю. Слава Богу, я ше не відвик від того всього. Креми – ноль. Пшикалки маю дві. Протягом багатьох років мені Свєта завжди дарує Higher Dior. Я люблю такі кислі.

І ше один якийсь Горбачова подарувала з такою гайкою зверху. «Хард-рок» по-моєму називаються духи. Я правда Свєті сказав, шо то мужики подарили на 23 лютого. Бо вона б Горбачовій повидьоргувала ті спічкі.

– Нещодавно відбувся відбір на Євробачення? Знаю, цей конкурс специфічний і увага до нього в нашій країні надто роздута, але все ж… На фіга вони витрачають такі гроші, щоб зробити такий дурацький конкурс з сумнівними результатами? І наскільки це українцям треба? Хто, на твою думку, міг би адекватно представляти Україну на цьому конкурсі? До речі, як тобі пісня Міки Ньютон?))))

– Я не слідкував з якою піснею Міка туда пішла. Я так думаю, шо Джамала мала би більші шанси, враховуючи симпатію до неї українців й інтернаціональність її творчості як елемент.

Але в принципі в Міки Ньютон я чув колись, ше по-моєму позаминулого року, була одна така пісня, про яку я подумав, шо то фірма.

На англійській мові. Я схильний до думки такої: зробили відбір, виграла Міка, всьо забудьте, переживайте за неї, вона пішла з нашим прапором.

Оті от знов перевибори-перешмибори, надоїло вже.

– То ти не знаєш підводних течій?

– Ні, підводні течії я знаю прекрасно, но вони ідіотські. Вони ламають той імідж.

– Кузьма, чому всі стібаються з Віталіка Козловського? Майже так само, як з Діми Білана? Ну, але в них обоє же ж є талант? Чи ні?

– Та є. Просто у Віталіка ноги трохи криві, тому і ржуть.

– Андрюхо, так що ж важливіше все-таки сьогодні 8 березня чи матч відповідь Шахтар - Рома?

– Я навіть не знаю, шо сьогодні ше якийсь футбол. Я не слідкую за футболом. Але я так думаю, що якщо Шахтар і Рома грають… Ну, 8 березня – то глобально, а футбол – то для фанів. Мужики то да, а дівчата – до нас.

– Кузя, то правда, що Пономарьов розлучається? Ти не в курсі?

– В курсі. Вже розлучився. Мені на радість, якщо чесно. В мене була травма, коли він пішов від Мозгової. Я якось так дальше з ним став. А тоді, коли він з Вікою розійшовся, я Пономарьова знов вписав в телефонну книжку.

– А тобі подобаються коли в жінок довжелезні нігті? Я б таких повбивав! Бо вони, як каліки. Часом не можуть двері в магазин відкрити! Ти своїй дочці дозволяєш такі манікюри заводити?

– Нашо вбивати? Візьми молоток і нігті отако. Ні, вона у 14 років ходить у таку школу, шо недай Бог прийшла би там з якоюсь помадою чи з тєнями, то злизала би сама собі язиком.

Там дуже жорстко все. Її за вухо до директора тащать по коридору 50 метрів по школі. Вони страшно бояться.

– Віриш у народних цілителів, магів і всяку таку дурню? Чи доводилось їздити до якоїсь бабки в глухому селі? Шаманити там собі на щастя-удачу? ))))) І як до такого ставишся?

– Ну, на щастя-удачу, напевно, нє. Але точно бачив діда, який від раку лічив у Франківській області. Був такий. Він ходив по горах, збирав якісь трави, шось там з них кип’ятив, варив і помагав людям від раку.

Воно є, просто не так масово, як про то говорять. Олька з «Пающіх трусів» говорила, шо її запросили на ту передачу на СТБ про цих магів. І в неї дійсно був якийсь там містичний випадок з життя.

Вона хотіла розказати. А їй сказали: «Так, дєвчока, вот тобі сценарій, карочє, дивися. От твоя історія. Тоїсть там всьо развод. Всьо!

– 1) Скільки твоїй доці вже років? 2) Чи не мрієш про сина?

– Нє. Дочка – так кльово. А той буде ходити там м’ячі, молотки якісь, машинки. На фіга?

– Тобі доводиться спілкуватись з багатьма людьми. Чи запам’ятовуєш ти їх? Імена, обличчя або ще якісь деталі знайомства?

– Обличчя запам’ятовую. Якщо бачив небагато разів в житті, то обличчя запам’ятовується чітко дуже, а от ім’я можу забути.

– З самого дитинства я слухаю одну із самих крутих твоїх пісень, як на мене, - пісню "Чорнобиль". Чи немає в тебе бажання туди поїхати? Може, був?

– Був вже. Ми там кліп знімали. На нас дивилися, як на ідіотів, бо тоді ще такий фон був серйозний – ми бігали між цими захороненнями. Бачили там кабана-мутанта, до речі. То був ще якийсь там 97-й рік. Кабан був такий, як півтепловоза.

– Наскільки я помітила з гламурних телепередач про шоубіз, ти рідко буваєш на світських тусовках аля Катя Осадча і аля Діма Коляденко. Чому?

– Та тому шо мені нецікаво ходити і дивитись на гламурних бєздєльніків, які приходять на халяву похавати і посвітити таблом своїм.

Ми колись робили експеримент – стали з камерою і знімали як з презентації якоїсь виходив народ. 70% не знали шо за презентація. Вони просто прийшли, побухали, поїли.

– Мені як лучанину цікаво, чи є в Луцьку такі місця чи люди, які тебе захоплюють? Що це?

– Є в мене пару людей, через призму яких я сприймаю то місто. І декілька таких місць.

– Якби тобі зав’язали очі і висадили з машини посеред якогось чужого міста, ти б впізнав його?

– Центр впізнав би.

– Ти готовий до 21.12.2012?

– Я так думаю, то якась містична дата. Мені пофіг.

– Ти й досі любиш цю країну без вазеліну?

– Ну, діло в тому, шо то не я люблю цю країну. Її люблять політики без вазеліну.

– Ти виходив на акцію протесту проти закриття секондів. Що буде, якщо їх таки закриють? Може, пісеньку в тему якусь накатаєш?

– То була моя така спроба вияснити чи вони враховують мою думку чи нє. І наразі я зрозумів, що вони отримали якісь поблажки серйозні. Я не думаю, що другий раз пішов би.

Тяжка тема одним словом. То всьо дуже серйозна гра. Я там покричав в сторону Верховної Ради, але зрозумів, шо… Я грав у їхні карти.

– Але все-таки, якщо якась відома людина, яка має авторитет у певного кола людей, каже своє «ні» або «так» в якомусь питанні, то це справляє враження?

– Тільки не тут, тільки не в Україні. Воно справляє на пригоршню людей, а на величезні маси абсолютно ні. Тому що вони вміють тебе ущемити в медійному просторі.

От порівняння: пісня «Кинули» і пісня «Любов спасьот мір» Брєжнєвої. Яка пісня має більше ефірів. Класне порівняння?

Ну, напевно в сто тисяч раз різниця. Тобто соціальні пісні вони просто накривають кришечкою, шоб їх не чули великі кількості людей.

– Якби Вам запропонували зіграти головну роль в одному з американських бестселерів та дозволили б вибрати жанр та роль(добро/зло), то що б Ви вибрали б?

– Я би вибрав зло. Я би був якимось таким чуваком типу Декстера. Я би був таким чуваком, шо ходив би і всіх муділ відстрілював.

– Найоригінальніший подарунок на 8-ме березня, що Ви дарували коли-небудь дружині?

– Я ніколи в житті не розкажу того. То моя хата, то таке, як нижня білизна, яку ти не показуєш нікому, бо воно є настільки близько до твого тіла.

І тому воно залишиться таємницею завжди. Єдине, що скажу, що на то 8 березня вони не дістали нічого. Ми ненавидим прив’язуватись до дат. Воно, як примус.

– Розкажіть історію створення пісні "Говорили і курили".

– Їхав я відвозив тьощу в аеропорт, а мав відвозити мій колєга. Він не заїхав, він спізнився. І я поїхав. Був злий такий, тому що знав, шо назад з аеропорта пропка буде.

І я стою в пропці. А збоку на південний міст стоїть поїзд метро. Він зупинився. І там люди запхані, як сільодки реально. В таких позах переплетених.

І там хлопчик з дівчинкою притулилися до того скла, і їм носи розмазані об скло. Він тримає папіросу в руці. Вони так закохано один на одного дивилися. І я хоп заїхав на заправку і зразу текст написав.

– Що змушує тебе плакати?

– Засилля хамства і бездушності.

– Ваше ставлення до Анни Герман.

– Та я так не слідкую. То шо я знаю, то даремно вона влізає в оті культурні події. Постійно якісь ремарки робить.

– Якби була можливість стати політиком, чи подався би "варитися" в цій кухні? )))

– Гордий досвід Вакарчука і Руслани переконав мене, шо не варто лізти і позоритися.

– Твоє життєве кредо?

– Не заважати іншим.

– Привіт. Пане Кузьма, а чому в такий прекрасний жіночий день Ви вирішили дати концерт саме у нашому місті? Що саме Вас приваблює в нашому місті? Можливо, наші жінки?

– Можливо, ваші жінки.

– Нездійсненна мрія Кузьми, яка вона?

– Ну, вона така, шо не здійсниться ніколи. Я себе тим не мучу. Я від неї відмовився в той момент, коли поняв, шо мені не світить.

– ДОВГО ДУМАЛА, ЩО Ж ТО СПИТАТИ, ЩОБ КВИТОК ЖАДАНИЙ МАТИ?.. ЧИ ХОТІЛИ Б ВИ ЗІ МНОЮ, ЯК ТОРІК, ПОТАНЦЮВАТИ???(та, що запросила в "Промені" на "Мовчати")

– Ну, ми не будемо Зозулечку радувати ще раніше часу, бо, може, хтось ше напише таке шось.

– Ви є ведучим реаліті-шоу "Реальні Предки". А Вам особисто доводилось приймати участь у подібних шоу? Якщо ні, то хотіли б ????

– Нє, «Нереальні предки». Так, мене недавно пробував розвести телеканал «Інтер». От Женя Лисий з «95 Квартала». Нам подзвонили, сказали, шо треба заграти на весіллі. Ми вже граємо три пісні, а молодих нема.

Тут заходять молоді. Молода мене побачила, кидає квіти і вибігає в істериці. Я такий повертаюся до пацанів і кажу: «Пацани, по-моєму нас знімають». А я ж, знаєш, настроєний на ту хвилю. Мене розвести дуже тяжко на даному етапі.

І зразу мене привернула увагу отака театральність всіх облич, які були в залі. Такого не буває просто, щоб на весіллі всі зразу кидалися до сцени. Одні йдуть курити, як завжди. Одні танцюють, другі нє. Одні посміхаються, третім пофіг.

Молоді вибігли. Там паніка, істерика. Ми зупинили концерт. Заходим в гримерку. І хлопці кажуть мені шо то таке.

А я кажу: «Слухайте, я пішов шукати камери. Хоп-хоп – знайшов три камери. І тут заходить молода і каже: «Ой, я тебе так любила, коли була мала. В мене вся хата була обліплена плакатами». Я кажу: «Чувіха, в нас плакати появилися п’ять років назад. Якими плакатами? В нас їх всього три було за всю історію».

Вона: «Ой нє, я так вас люблю. Давай втікнем, виведи мене звідси. О, кажу чувіха. Камера вон там. І кароче зламав я їм весь цей.

Потім забігає якийсь мужик. А далі з кулаками забігає наречений: «Шо ви з неї зробили?». Ну, я й, канєшно, сказав некрасиве слово. Там його виріжуть.

Льогкій міньєт кажу. Шо нічого особливого там з нею не витворяв. І він такий лізе битися, і не лізе. А я кажу: "Та пустіть чувака, хай дасть мені нормально". Короче, порозкидав їхню програму. Вони такі бідні були обломані.

– Але випуск таки вдасться?

– Я думаю, що буде. Я вже їх там виручав. Потім і робив розбір польотів після тої програми. Щоб хоч якийсь матеріал був.

– Кузьма, чи випадав тобі шанс у житті, що фанатки від свого фанатизму до тебе закидали тебе своєю білизною: трусілями, ліфами і т. д.? І як ти до цього ставишся взагалі? =)

– Ну, недавно в Білій Церкві викинули нам такий ліфчик, шо ми з Льошкою тако стали разом, і я був в панамці, і він. Серйозного розміру. Чувіха там поки його зняла, то така купа речей була.

Я відношуся дуже спокійно. Кожен балдіє, як йому до душі. Тобто кожна людина має свободу волевиявлення. Хоч труси кидай, хоч ліфчик. Хоч голову відкрути.

– Ваш особистий ідеал жінки.

– Він спить зліва від мене вже років 20. Не буду вдаватися в характеристики. Мусить бути комплекс краси з красою інтелекта. Якщо нема того зв’язку, вони окремо не лабають.

Тобто проходить якийсь час і тобі хочеться другого. Якщо жінка дуже розумна, але страшна, то воно тоже напрягає за якийсь час. Якщо дуже красива, але дуб-дєрєво, то воно надоїдає через 5 хвилин.

– Що полюбляєш читати з сучасної літератури? Книга, яка справила на тебе незабутнє враження?! І що б порадив почитати?

– Ну, прямо незабутнього враження нема. Більшість книжок, які читаю, забуваються дуже швидко. Останнім часом щось в американську класику вдався: Стейнбек, Фолкнер. То така «достоєвщина» американська.
Ні про шо сюжет, але дуже красивий виклад. Зараз читаю Вілбор Сміт. В нього є ціла плеяда кижок про Південну Африку.

А з наших – Марія Матіос останнім часом. Єдине шо мене в ній трошки напрягає – така націоналістична чуть-чуть риска. Я не сторонник націоналізму.

– Танець Пінгвіна, який він? =)))

– Я бачив його нарешті реальний. І коли ми писали пісню «Танець пінгвіна», я не підозрював як танцює пінгвін і я підозрював, шо то є життя людини, як танець пінгвіна. Шо він такий кострубатий, смішний і зачасту принизливий, може, навіть.

Більшість народу проживає ціле своє життя в таких умовах, шо хотілося б жити краще. І получається, що ти так танцюєш той танець, а ні до чого не дотанцьовуєш.

– Чи є щось таке, про що шкодуєш? І чи хотів щось змінити в своєму житті?

– Є про шо шкодую, но нічого змінити не хотів би, тому шо то нереально.

– Чи не думав написати пісню, наприклад, стьоб мовою Азарова? ))

– А я не чув, як він говорить. Всі ржуть, а я просто не дивлюся ті канали. Не трачу час на фігню.

– Ти є музикантом, продюсером, телеведучим, письменником. Чи хотів би ще кимось стати? Тобто, актором. Але, не в мюзиклі, а в якомусь повнометражному фільмі? Або артистом. Зіграти в якійсь виставі великого маштабу? Тим, що пов'язане з творчістю?

– Я точно не письменник і не продюсер. Не привязуйте то до мене. В «Пающіх трусах» я придумую тексти і музику. Там Бебешко займається всіми організаційними питаннями. А письменник – то теж не про мене. Я не люблю сидіти, як дятел і клацати.

– То ти не продовжуєш писати далі нову книгу?

– Дуже повільно. Ржачка, правда, получається.

– А в якомусь повнометражному фільмі?

– Ніколи в житті. Хіба кінокомедія якась.

– Ти готуєш нове реаліті-шоу по теліку. Про шо воно буде? Як тебе туди затягли?

– Режисер, який знімав «Шанс» і «Шейканемо», позвонив мені. І понятно, шо я з Тарасом був готовий йти хоть в порнофільм зніматися, бо такий чувак він. Не порадить просто якийсь примітив. На разі от три програми вийшло по «ТЕТ». Мені ше не подобається.

– Торік ти мав привезти камази ,щоб засипати яму перед сценою в Промені... Привіз? ))

– Так, вже сиплють.

– Андрію,чи поїдете на "Побєді" до Берліну в рамках промотуру нового альбому? (P.S.Я маю той тарантас...)

– Я недавно їхав в Берлін на машині і поняв, шо я, напевно, не рискнув би повторити той ідіотський вчинок свій. Воно коштувало трохи здоров'я. Книжку ржачно читати, но я пам’ятаю як воно було. І я не готовий зараз. Це все одно, шо на лижах в Австрію піти по асфальті.

– До речі, де зараз Пающіє труси? Щось їх менше чути? Чи це я неуважна?

– Ні, ти уважна. Просто їх в Україні дійсно менше чути. То виявилося таким неукраїнським продуктом ментально. Тому шо Україна не любе того, шо відрізняється від загальної сірої маси.

Точно так само з України поїхав Quest Pistols, точно так само Труси не вилазять зараз з концертів в Росії.
В числі таких найближчих друзів – Лазарєв, Чехова, цей своднік Лістерман. З ним зняли останній кліп. Тобто люди розуміють сатиричну направленість, а в Україні до них якось так…

– А то правда, шо ти друг Василя Токарського? Якось просто важко знайти спільні інтереси між вами, окрім бізнесу..

– Ну, в мене, якшо чесно, друзів взагалі нема. Останній з них відпав два тижні тому. То така дуже особиста справа була. Саша Скрябін відбув нарешті з нашої групи в історію. Люди міняються, але я не буду того діла коментувати. Це мій знайомий просто.

– Уяви, що ти потрапив на безлюдний острів. Сонце. Океан. Дельфіни. Три речі, які б взяв із собою?!

– Чувіху свою взяв би точно. Бо шо з дельфінами можна робити. Комп’ютер і спутніковий інтернет. А потім по спутнікововму інтернету заказав би собі корабель, шоб мене звідтам забрали.

– А твої кучері-справжні? Не хімія? =)

– Хімія. Ти шо? П’ять годин в день з бігудями.

– Кузьма, так як ти людина непередбачувана і від тебе можна очікувати будь-чого ))), тому питання може здатися недоречним. Проте, що можна очікувати від сьогоднішнього концерту?

– Поняття не маю. Про то говорить і перша частина твого запитання.

– "Сміх, крізь сльози". Чи буває у Кузьми таке? І чи бувають сльози у тебе? Можливо, від випадково побаченого, почутого чи прочитаного? Можливо, вночі у подушку?

– Буває. Абсолютно різні аспекти викликають сміх крізь сльози. Останній був пару днів тому. Мене біля Херсону зловила міліція на той новий радар, який, коли тебе фотографують, він в той же момент відсилає по інтернету їхнім службам в систему дані. Тобто вони вже не можуть його скасувати.

Ну, і ми йдем. Ми спішимося дико. Я вихожу, а вони кажуть: "Ви знаєте той апарт?". Я кажу: "Так, знаю". Вони такі йдуть взаді за мною: "Ну, вибачте, шо ми вас зупинили, вибачте".

І мені і ржати хочеться, і чуваків шкода. І себе шкода, тому шо ще в Луганськ їхати. Вони самі плакали і виписували штраф.

– Моя дівчина хоче, щоб я мав 100 гарних джинсов, але ж головне, щоб гарні були не вони а те, що в них? Чи погоджуєшся ти з цим?

– Канєшно, можна мати одні, але, блін, шоб ти був в них нормальним чуваком.

– Часто змінюєш номер телефону? Ти й досі колекціонуєш американські іграшкові автомобілі?

– Ну, як я їх колекціоную? Я собі їх от назбирав всі ті, шо мене цікавили. І всьо. І зупинився, бо місця більше в хаті нема. А телефон мій вже років до десяти-семи.

– Чи якась фобія у Кузьми?

– Ні, я такий фобофоб, знаєш. Я не люблю людей, які вишуковують собі якісь фобії. Живи собі в кайф! Не шукай чогось того, шо тобі не подобається. Навпаки шукай собі якісь такі речі, які тебе радують.

– А тобі не пропонували участь в якому проекті тіпа танці з зірками?

– Пропонували, но я їм зразу пообіцяв, шо будут травми і летальні випадки. Я танцюю пекельно. І кажу: "Хлопці, краще вам зі мною то діло не починати".

Але я буду на ТРК «Україна» в «Народній зірці». І я пішов туди тільки із-за того, шо мене задовбало, шо ні одна людина за весь час існування тих проектів не співала виключно українські пісні.

Я не маю нічо проти російських, але, я рахую, шо така величезна країна з такою історією музики феноменальною... Знаєш, навіть анекдоти ходили типу ну, пофіг, шо ми такі, але як ми співаємо! Так і вони завжди беруть якусь папсятіну руску і туди тулять.

Таке враження, ніби у нас своєї нема. І я туди йду просто-напросто, шоб поробити скандал з тими чуваками.

– Цьогоріч до України приїздить неймовірна кількість зірок закордонних (Hurts, Roxette, Papa Roach, Korn, P.O.D.). Чиї концерти ви плануєте відвідати? А Кузьму найчастіше на таких концертах можна побачити у фан- чи VIP-зоні? І чи були ви торік на улюблених DEPECHE MODE?

– Я їжджу туда, де нема фан- і віп-зон. Я їжджу на Захід. Я люблю аудиторію, яка сприймає в домашній атмосфері артиста. Тобто на групу Hurts я їздив в Англію. Зараз я їду на Alfavil 16 березня в Дортмунд.
І там же буде Кайлі Міноук.

Тобто я дивлюся там, де люди знають тексти. Їхня публіка відрізняється від нашої. На жаль, відрізняється степінь віддачі артиста як він тут працює і як він працює там.

Тому шо цілий зал співає тексти, то його рве. Він дістає набагато більше, ніж віддає. На "Депешах" я був чотири рази. Зараз я на них не хожу, бо мені не подобається останні пару альбомів.

– Андрій, два роки підряд на 8 Березня у Луцьк: випадковість чи закономірність?

– Це на СТБ ту програму, як вона називається, про містіку? Шукайте відповіді там.

– Чи будуть сьогодні на концерті записки Кузьмі на сцену?

– Ну, якшо вам не надоїло, то можем, ясно, побавитися. Пісень появилося нових. Я так думаю, шо сьогодні мінімум 6 таких абсолютних прем’єр буде на концерті. Такі записочки завжди оживляють.

– Чи плануєш ти колись заспівати зі своєю дружиною або донькою?

– Я думаю, шо вуха пов'яли би навіть в мене. Тому шо ні одна, ні друга навіть приблизно не співає.

– Яким ти бачиш Скрябін років за 10?

– Я його завтра вже не бачу, а ви за 10 років. Не люблю забігати вперед.

– Опиши свій "піжамний" день - коли не потрібно нікуди поспішати і маєш змогу лишитися вдома?

– Тєлік і книжки. І з’їдаю всьо. Я поправляюся за той день на чотири кілограми. Я виїдаю просто всьо. Один раз їду зранку в магазин купую то, чого я не дозволяю собі з'їсти останніх два-три роки. І просто як терміт знищую квадратні метри тої хавки. Лежу і балдію. Але таке буває раз в три місяці.

- Розкажи анектода свіжого

– Приходить чувак в аптеку і каже: дайте мені 30 пачок презервативів. Ну і льотка йому наскладала таку купку тих пачок, підсовує до нього і каже кульок давати? Він каже: нє, для чого, вона в мене красива.

– Дякую, що приїздиш саме 8 березня- я не мучуся з вибором подарунка. Так тримати і чекаємо на тебе в наступному році.

– Ну, от вам пояснення чого я тут. Я приїжджаю до нього.

– Народна пісня "Іспанія" автобіографічна?)))

– Ну, не автобіографічна, але точно біографічна. Бо то про мого сусіда з площадки з Новояворівська. Його жінка поїхала в Іспанію. А він тут бідний взяв на себе всі тяготи життя одиного самотнього алкоголіка. Купив собі резинову бабу. Поставив в хаті. Абсолютний протитип.

– А як йому ця пісня?

– Він не знає. Я давно його не бачив.

– ЧИ ДОВГО ОБИРАЛИ «АПОСТОЛІВ» ДЛЯ «ТАЄМНОЇ ВЕЧЕРІ»?

– Довго. Ми намагалися, шоб то були близькі люди. І шоб воно відповідало завданню цього кліпа. Самі близькі люди протягом всього кліпу їдять хліб.

Тобто моє тіло по великому рахунку так, як то відбувалося з усіма людьми, про яких йде мова в пісні.

– Чия це ідея?

– Режисера Вадіка Ярмолєнка. Він такий глибокий чувак.

– Кузьма, Вам не здається, ваша пісня "Годинник" дуже актуальна саме зараз? Може, дійсно треба втікати туди, де вар'ятів нема?

– Вона була актуальна на всі часи. Тому шо постійно десь іде війна.

– А не виникає у самого бажання поїхати десь за кордон жити з сім'єю?

– Ну, як тобі сказати. Якшо би виникало, я би вже звалив. Я собі так підозрюю, шо, по-перше, я там нікому не потрібний.

І я звикся з тою думкою, шо її не має бути, шо вона не має появлятися. Але, канєшно, перспективи в України дуже такі сумнівні. Мене давить жаба, коли я чую, шо в Грузії полегшили візовий режим.
Там зміни, там зміни. Молдавію приймають вже там в ЄС через скількись років, уявляєш?

І особливо, коли ти переїжджаєш на Схід України, то ти розумієш, шо ту руїну ми просто не піднімемо.
Ті люди не винні. Там дуже кльовий народ, на Сході, живе.

Просто як все виглядало. Вони висмоктали ті недра: вугіль, нафту, металургія. Насрали величезні купи, які просто неможливо з лиця землі якось забрати. Воно виглядає, як марсіанський ландшафт, екології ноль. І там в тому всьому ше живуть люди.

Ми он вчора зранку з Луганська виїхали на машині.
Ну, то було 400 кілометрів бездоріжжя. Луганськ, Донецьк... Я не знаю як вони туда будуть тянути туда цей на "Євро-2012". Там дороги просто нема. З Дніпропетровська до Донецька просто нема дороги. Там хіба от на танку.

– А де найкращі дороги в Україні?

– А нема такого, шо прямо в якійсь області найкращі. Є там чотири нормальні дороги: Харків-Дніпропетровськ – кусок автобана, Київ-Чернігів – кусок автобана, Нововолинськ-Рівне – кусок автобана. До Луцька кусок є. Потім по-моєму десь в сторону Чопа. Але вона тою зимою тоже зійшла та дорога, її нема.

– Кузьма, чи є у Вас така пісня, за яку Вам сормно?

– Є. Не одна.

– Кузьма, чи немає бажання відновити проект "Шоу Покищо без назви", чи щось подібне, хоча б в інтернетформаті, якщо цензура не дозволяє?

– А то не від мене виходила ініціатива. Я взагалі така нетелевізійна людина. Я би з радістю. Просто, бачиш, бояться таких проектів дуже.

– Оля-солістка сьогодні буде? Досить з неї прикалуватися. Юрмала була дуже класною. Єдине що хотілося ведучим дати по голові за те, як вони казали "пающие трУсы".

– Олька буде. Олька в нас відбула дисциплінарне покарання. Чотири місяці вона не їздила в складі "Скрябіна".

Вона відмовилась підписувтаи з Ігорем Крутим контракт. І тим самим вона дуже сильно нас підвела. І ми з Бебешком мусили підписати той контракт безпосередньо з АРСОМ. І ми вирішили її покарати.

Вона не їздила зі "Скрябіном". Вона їздила тільки з Трусами. Від чого її матеріальний стан дав серйозну тріщину. І ми вже подивились, коли вже її неможливо було відрізнити від тих бомжів, які гроші на вокзалі просять в Києві, то ми її вирішили прийняти назад.

– Скільки нині коштує Скрябін?

– В середньому то є три з половиною, чотири тисячі доларів на 10 людей. Плюс включає в себе і транспортні витрати. Тобто не дуже багато, якшо розділити.

– Чи міг зараз вийти зі студії, пройтися мальовничими вуличками Луцька і посміхатися усім прохожим? )))

– Я тим займаюся 15 років останніх. Тільки й либлюся, аж скули болять.

– Чи є нині люди, з якими тобі доводилось працювати, але вони тобі дуже не подобаються? І за що люди можуть тобі не подобатися.

– Ну, в мене є пара речей, які мене напрягають. Хамство, бездушність, така нав’язливість. Ті люди просто-напросто вибувають з телефонної книжки. Я їх стираю і ніколи більше не дзвоню.

– Чи міг би затанцювати стриптиз? )))

– Міг би. В якомусь вузькому колі. Я пару раз робив. Дуже всім сподобалось. Воно дуже смішно виглядає.

– Не хотів би взяти в гурт "Пающіє труси" дівчат з організації FEMEN? :D

– Нє.

– Як ти взагалі ставишся до їхньої діяльності.

– Вони були в мене на інтерв’ю на М1. В мене таке враження, що інтелекту їм би чуть-чуть би ше звідкись позичити. Вони неідейні тьотки. Я люблю ідейних. От в нашій групі дівки чітко знають своє призначення. Вони висміюють шось, висміюючи себе.

– Чи є імовірність, що ти знімеш один зі своїх кліпів саме у Луцьку?

– Є. Хоча наступний ми їдемо 13 числа знімати біля Миколаєва. Ми випадково з Херсона в Миколаїв поїхали інакшою дорогою.

І я знайшов місце, де Дніпровський лиман впадає в Буг. І вони разом впадають в море. І там стоїть височенний каньйон, порізаний такими яругами красивими.

А море на 15 кілометрів від берега замерзло. Причому хвилями. Представляєш. І воно таке-от все рифлене. То я подзвонив своєму колєгові, який має параплан. То буде нова пісня «Місця щасливих людей».

– Звідки така файна футболка?

– То є футболка групи, яка грає панк-рок, а їздить з Леді Гагою, супроводжує її на концертах.

– На одному з фото бачив як ти показував "козу" або "розпальцівку", як її ще називають. Поясни що ти маєш на увазі, показуючи цей символ. Можливо, твою приналежність до субкультури, до якої ти не належиш...??

– Нє, просто в мене так рука складується, і нічого не можу з цим зробити.

– Чи були ще концерти з симфонічним оркестром. Торік було дуже круто!

– Були і багато. Єдине, шо ми поміняли оркестр, тому шо концертів було більше на Східній Україні. І грали з харківським. На жаль, він грав ліпше, ніж львівський.

– Що змушує тебе літати? Чи, можливо, крильця Кузьми лежать у шафі і чекають свого часу? )))

– Якшо я часом виходжу з 7 поверху через вікно, то дуже просто летиш і всьо.

– Чого б ви ніколи не зробили ні за які гроші?

– Зробив і всьо. Знаючи людину з середини, думаю, шо не треба зарікатися.

– Часто вам доводиться брехати?

– Нє, вже не приходиться, Слава Богу. 30 років отако вистачило.

– Чи передивляєшся свої старі кліпи, "ранню" музику слухаєш. Чи не було бажання зробити концерт, де б звучали лише старі композиції (але які ми так любимо). Чи народ таке зараз не хаває?

– Ти знаєш, вони мене напрягають, якшо чесно. Я от недавно прийшов до такого висновку. Просто ми зараз дуже серйозно відносимся до звуку, до аранджа, до всього. А там вони недороблені, і то мене мучить.

Там є напівфабрикатність, воно напрягає. Кліпи мені подобаються, тому шо вони мають свій шарм, а музика... Ну, от не можу… Соромно, тому шо ми були переконані у власній геніальності, і не доводили діло до кінця.

– Кузьма, хто Ваш кумир?

– Будеш сміятися. В мене кумири зачасту молодші за мене в два рази. Зараз страшно подобається мені група White Rose Movement. Вони записали один альбом. Просто феноменально. Мене розірвало на частинки. Англійська група.

І шо саме інтересне, ми з ними виступали в Білій Церкві на концерті. Представляєш, вони приїжджали. Якби я знав, шо вони там є... Вони виступали наступні за нами. А ми забрали манелі і поїхали додому. Спішили. А тепер вже вони розпалися, і я їх ніколи не побачу.

– На вашому телефоні, на клавішах швидкого набору, чиї номери записані?

– 18 номерів записано. Другий – Свєта моя, третя – мала, четвертий – Льошка-гітарист, п’ятий – тато, шостий – Вождь, не просто-так шостий, клавішник, сьома – мама, восьмий – кум Шонік, дев'ятий – Бебешко, десятий – баба Марійка. А там дальше вже такі, шо ви їх не знаєте.

– Міг би дати у пику нав'язливим прихильникам?

– Та я міг би й стрілити навіть.

– Які речі надихають тебе? Можливо, якісь дрібничьки?

– Та. По-всякому буває. Я люблю, коли появляється ідея, яку ти можеш розвинути. Не то шо, знаєш, сів, взяв ручку і... Так, сьогодні ми напишем пісню «Спи собі сама». І починаєш там: "Спи собі сама, в мене чогось там нема". Так не буває.

Тобто ти ходиш і чекаєш якусь ідею. Остання ідея була обалдєнна, яка відбулася. Я прилетів в Дніпропетровськ, і за мною організатори не прислали машину. Ну, я пішов, дивлюсь таксі в Дніпропетровську проїзждає 40 хвилин. Там треба довго чекати таксі, бо далеко аеропорт від міста.

І стоїть маршрутка. Я прихожу до того маршрутчика і питаю: "Ви їдете через центр?" Він каже: "Ні, не їду". Я відхожу, але він каже: "50 гривень даш, я тебе, як таксі відвезу". І я в маршрутку влізаю.
А я давно в маршрутках не їздив. І я для себе замічаю, і появляється пісня «Маршрутка»: «Їде маршрутка, як велика собача будка… Вона всіх підрізає, бо шансон в салоні рубає». Такий "Владімірский централ" буде така нова пісня.

– Як сприймаєш пародії, які на тебе знімають, як от, наприклад, у "Пороблено в Україні" пародія на рекламу з Део Ланос? :D

– Вона була зла в тому плані, шо все-таки Део Ланос – то є машина, яка відповідає ціні своїй. Вони там наїхали не на мене, а на українського виробника. І вони не вникли до кінця в матеріал, шоб висміювати. Я люблю, коли достеменно.

– А якби був шанс народитися знову, то яку б країну ви б обрали?

– Гондурас.

– А що ти собі не дозволяєш їсти? Невже рокери тоже мають бути на дієті?

– В мене нема такого, шо я не їм і всьо.

– Ви за професією стоматолог.....Лікували кому-небудь зуби????

– Так. Думаю, шо ті люди довго мене будуть пам’ятати.

– На весіллях граєте?

– Граєм. Я ціле життя думав, шо на весіллях грати – то є сама ганебна річ, яка може тільки бути. І так прийшов такий час, шо почали замовляти на весілля.

Понятно, шо я там не граю пісні Степана Гіги чи Івана Поповича. Це є такі весілля, де нам кажуть, шо от ми хочемо, щоб наше весілля було такого молодіжного плану, як рок-концерт. Ну, ми йдем туди й шмаляєм, бабульки підскакують.

– Де Кузьму можна найчастіше побачити в Києві? А в Луцьку сьогодні де можна тебе зустріти?

– В Києві, напевно, що не побачиш ніде. Я дома. Я пробую навіть в центр не виїжджати.

– У тебе дружні стосунки з сусідами? Ход