Останнім часом у Інтернеті та на шпальтах різноманітних видань почали з’являтися матеріали, у яких автори, знесилені колізіями в українській політиці, змальовують у темних тонах як систему влади, так і її саму здатність до безпечного довготривання.
В даній публікації ми спробуємо набратися здорового оптимізму, та розглянути коло питань пов’язаних з виборами, політикою та зневірою наших земляків…
Отже, діалог не молодого чоловіка, котрий ризикнув перерости у монолог одного недільного ранку у Луцькому парку імені Лесі Українки.
- Ото як був бардак в країні, так і продовжується над суспільством тяжіє спадок радянського минулого, а владні кабінети переповнені „фахівцями”  цієї системи, та й  вибори є нічим іншим, ніж ілюзією, як і сама ідея представницької влади. То чи можемо ми чекати реальних змін на краще за таких умов? Сумніваюся, бо і „народ” і „народна влада” дурять одне одного, але „владі”, на разі, це вдається краще.
Риторика політиків переросла у нахабну демагогію, де демократія, ринкова економіка та суверенітет подаються як шлях до далекого майбутнього і примарно щасливого життя.
Враховуючи певний досвід, можна відповісти, що й дійсно пройшло більш ніж два роки як депутати місцевих рад набули своїх повноважень а
Обіцяного три роки чекають…
Виявилося, що передвиборчі програми та обіцянки, задекларовані на виборах, складно виконуються, а інколи й зовсім залишаються у вигляді архівних матеріалів територіальних виборчих комісій, а політичні сили подекуди втратили контроль над своїми висуванцями.
- Якщо проаналізувати процес виборів та їх організаційне забезпечення, то стає очевидним що усе це є суцільний фарс. І тут немає кольорів та партій, оскільки вони як ворони б’ються за здобич, але очей одне одному не викльовують.
Партійна дисципліна…
 Так, дійсно, політичні сили не змогли достатньою мірою консолідувати власні партійні представництва – фракції, навіть у тих радах, де отримали беззаперечну більшість. Часто депутатські групи та фракції у радах групуються не у відповідності до партійно-політичного поділу, а за бізнес-інтересами.
Причому ведеться жорстка конкуренція в середині партійних груп в радах у межах однієї і тієї самої партії або блоку. Серед проблем, що пожвавлюють суперечності - бюджетні відносини, земельні питання, управління комунальною власністю та організаційна робота.
На Волині не поодинокими впродовж цієї депутатської каденції були випадки неможливості проведення засідань депутатських комісій через відсутність обранців, а інколи й сесії переносили через відсутність кворуму.
Загалом відбулася деперсоніфікація депутата. Персоніфікація відбувається лише на рівні лідера партії чи фракції, ще кількох уповноважених осіб.
- Виборець не може впливати на формування списків та контролювати обраних за таких умов депутатів. Під час подій осені-зими 2004-2005 років до влади прийшов „президент” з командою „любих друзів” і клани бандюковичів усіх кольорів. Саме пропорційна система виборів стала причиною монополізації влади через процедуру виборів. Вибирати не стало з кого, бо незалежно від партії, на список конкретних кандидатів вплинути неможливо, і тому ради кишить злодіями, аферистами і непотребом...
Виборець незалежний від депутата…
Однією з найбільших проблем функціонування нових рад став певний розрив між виборцем і депутатом. У цьому ж контексті постає питання ознайомлення виборців із повним списком кандидатів, а не лише з першою п’ятіркою.
Нині ж переважна більшість виборців не знають складу тієї політичної сили за яку віддали голос, а відповідно і складу її представництва у місцевій раді. В більшості випадків виборці не можуть відтворити в пам’яті і першу п’ятірку обраної політичної сили. Часто виборці просто не цікавляться такою інформацією.
Загалом за висновками багатьох експертів, беззаперечним є факт що якість роботи депутатського корпусу не лише не змінилася на краще, а й погіршилась.
Справа в тім, що з усього комплексу питань реформи місцевого самоврядування, змін зазнав лише закон про вибори депутатів місцевих рад. Майже незмінними залишилися положення законів про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про статус депутатів місцевих рад тощо.
Оскільки всі вищезазначені закони передбачають мажоритарний принцип обрання рад, то й більш чіткі повноваження партійних організацій, їхніх фракцій, механізм впливу на депутатів, процедури відкликання в них не зафіксовані.
- Та пропорційна система виборів в Україні є профанацією ідеї пропорційного представництва депутатів в залежності від кількості отриманих голосів. Як вони можуть захищати інтереси регіонів, а тим паче місцевих громад?
Законодавча ефективність…
Перманентне очікування реформи місцевого самоврядування та підвищення ролі і значення  самоврядування перетворюється у консервацію нерозв’язних проблем. Адже діючий закон про статус депутатів місцевої ради був ухвалений у липні 2002 і написаний де факто і де-юре для  депутата, обраного у мажоритарному окрузі. Після обрання депутатського корпусу на закритій пропорційній основі, застосування значної кількості положень документу стало просто неможливим (наприклад, положення про відкликання депутата виборцями) чи сумнівним (наприклад, про роботу депутатських груп).
Пропорційна система на місцевих виборах посприяла проникненню до депутатських лав осіб, які досі не мали жодних шансів стати депутатами за умов попередньої виборчої системи.
Сьогодні інших форм обрання до ради (окрім сільської), аніж партійний список, закон не передбачає. Таким чином, за сучасних умов виборці не можуть повною мірою реалізувати своє конституційне право обиратися, бо повністю підпадають в залежність, насамперед, від волі політичних партій, які повинні здійснити процедуру висування.
Жодному громадянину не можна гарантувати, що якась із партій погодиться висунути його кандидатом у депутати і таким чином він зможе взяти участь у виборах. Цього партія не може гарантувати навіть своїм членам.
Ще одним прикладом сумніву у конституційності нового виборчого закону є формування районних і обласних рад на пропорційній основі. Відповідно до Конституції, це ради, які представляють \"спільні інтереси громад\".
Проблемною є ситуація, коли значна частина депутатів обласної ради є мешканцями обласного центру, і тому окремі райони області не мають достатнього представництва в обласній раді.
- Постійна війна за владу вже давно всім набридла. Причиною народного спротиву у 2004 році був Кучма і „кучмізм”, у 2007 — „спотворення” волі виборців при формуванні коаліції та спроба зробити переворот шляхом конституційної реформи. Тепер Україна, виявляється, потребує „любих друзів” месії та “Залізної Жанни”, яка понад все хоче стати першою жінкою і Президентом України!
Якщо ми говоримо про громадянське суспільство, то чи не на часі не тільки говорити, але й дбати про конкретну громаду? Дійове самоврядування є основою майбутнього „громадського” (від слова „громада”) суспільства. Якщо створити умови для розвитку громад, чітко визначивши повноваження і ресурси, процес піде дуже швидко, бо свідомість буде підкріплюватися конкретними прикладами. Проте, так сталося, що більшість цих питань мусить бути розв’язана в столиці, у Парламенті, що ж лишається нам на місцях?
На моє переконання,  виділені курсивом песимістичні констатування непогано поінформованого луцького оптиміста – прямий наслідок прорахунків, політичних еліт, і закономірний етап розвитку українського типу демократії…
Тому нам, представникам третього сектору, політикам, посадовцям, просто громадянам держави, слід не переривати діалог і усіма зацікавленими сторонами, аби здійснити зрушення у суспільстві, котрі, врешті-решт, покращать соціально-економічні відносини, піднімуть добробут населення і пом’якшать напругу в українському соціумі…