Впровадження зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти – яскрава, місцями суперечлива сторінка вітчизняної освіти та культури. Пам’ятаю, коли проект лише стартував постійно з’являлися думки: «Та невже таке можливо!?», «А як відреагує суспільство на новацію?», і «Хто ж оті сміливці, що зазіхнули на створювану роками систему підбору, відбору, добору і відсіювання абітурієнтів?»…
Пройшло кілька років - система запрацювала, вузи отримали якісно інше студентство, з’явилася надія на оздоровлення вищої школи від ганебної практики хабарництва при вступі… Та, нажаль, такий  спосіб контролю виявився не зручним для геополітичного бачення освіти командою нового Президента, котрого обрала собі Україна.
У передвиборчій програмі В.Янукович запропонував відмовитися від системи обов’язкового зовнішнього тестування, дозволяючи вступати до ВНЗ за атестатами, отриманими до 2009 року, а також запровадити право вибору мови при складанні тестування.
 Дмитро Табачник  - новий Міністр освіти та науки наполягає, що зовнішнє тестування - фарс. Адже, на його думку, абітурієнт може придбати довідку про приналежність до тієї чи іншої категорії пільговиків, тестування відбувається за 2-3 місяці до закінчення навчального процесу і взагалі, така система іспитів психологічно травмує школярів.
Відтак, Україна отримала полярність поглядів і у питаннях освіти, при зміні провладних політичних еліт.
І хоча сьогодні важко заперечувати той факт, що зовнішнє незалежне оцінювання, попри всі його недоліки, виглядає набагато ефективнішим, аніж стара пострадянська система вступу, існує реальна можливість вкотре переформатувати  у цій частині освітню галузь.
Здається, що команда Президента  незадоволена не стільки системою тестування, скільки слабкою керованістю процесу з боку «потрібних» людей. А ще на порядку денному – мега завдання: здобути прихильність значної частини електорату, що оцінить своєрідне повернення у минуле і віддасть свої голоси на відтермінованих місцевих, а може, й парламентських виборах за ПР.
Що ж, у команди Президента в арсеналі заходів за для покращення культурно-освітнього рівня країни є низка ідей, що дійсно можуть зацікавити освітян – управлінців.
Так, планується збільшити університетську автономію у питаннях прийому абітурієнтів, формуванні навчальних програм та організації джерел фінансування. Себто ВНЗ матимуть  право здійснювати набір абітурієнтів  за декларацією цілей, котру вони виявлятимуть шляхом співбесід на вільну тематику, (тобто й надалі буде  вестися видача дипломів державного зразка зі зростанням обсягів навантаження власних викладачів).
Цікавим також є намір нової президентської команди на законодавчому рівні збільшити кількість бюджетних місць у державних вишах до 75%, тобто у 1,5 рази. (Якщо так, то невдовзі кількість місць в українських ВНЗ може перевищити кількість випускників шкіл).
Очевидно, що автономія ВНЗ тлумачиться новим міністром освіти та науки як повна методологічна  та фінансова незалежність від держави. У повітрі витають ідеї раз і назавжди заборонити МОН узгоджувати університетські навчальні програми та проводити акредитацію вишів, і перевести ВНЗ на баланс місцевих рад. 
Що ж,  наскільки ефективними виявляться дії нової влади у галузі освіти покаже час, а поки що громадськість (Громадянська мережа ОПОРА та ВГО Комітет виборців України) стурбовано сприйняли нещодавні заяви Віце-прем’єр-міністра В.Семиноженка щодо введення подвійних стандартів під час вступної кампанії до вищих навчальних закладів (ВНЗ) у цьому році, а також наміри відмовитися від обов’язкового зовнішнього незалежного оцінювання та введення додаткових вступних іспитів ВНЗ.
Фактично конфронтаційні погляди опозиційних та провладних команд на освіту ризикують знівелювати роль тестування, як інструменту у досягненні рівного доступу до вищої освіти, а, відтак,  надбання реформи можуть бути помножені на нуль. Освітяни вкотре отримають вказівку реформуватися по іншому… і нас може очікувати прогнозоване повернення назад… А, можливо, повернення назад – це крок у перед? Цікава софістика чи не так?. У будь-якому разі, зміна курсу призведе до неминучих втрат, то скільки ж втрачатимемо невже настільки багаті?!