Якщо ще до вчорашнього дня я сумнівався, чи потрібні дострокові вибори, то відтепер остаточно утвердився в думці. Потрібні! Причому, не стільки позачергові парламентські чи президентські, як, насамперед, до місцевих органів влади. Депутати Верховної Ради України, як не крути, таки отримали шанс пройти «чистилище» достроковим звітом перед громадою. Інша справа, звичайно, які висновки зробили після цього основні політичні гравці.
 
Олександр Мороз та його прихильники відчули реакцію людей на його «неприродній» союз з регіоналами у неприкритій боротьбі з вчорашніми соратниками по Помаранчевій коаліції. І – не обрали соціалістів у парламент.
Здавалося б, відтоді кожен довгожитель політичного Олімпу мав би раз і назавжди затямити: треба не тільки гідно приходити до влади, спираючись на співпрацю з соратниками по боротьбі з «антинародним режимом», а й так само гідно виконувати певні повноваження. Як не виходить – дякувати за увагу та терпіння, одягати «шинелю» і йти туди, звідкіля прийшов.
 
Аж, ні… «Колода карт» з «тузами», «королями», «дамами», «валетами» і навіть «шістками» продовжує свій броунівський рух, де кожна «масть» намагається стати «козирною», а коли вже не вистачає місця для бурі в цій склянці води на Печерських пагорбах, колода починає розкидатися по містах, районах та областях держави. І тоді в бій вступають фракції чи депутатські групи, які за партійно-блоковим принципом були сформовані ще в березні 2006 р. Й починає з’ясовуватися, що місцеві органи влади замість того, щоб дбати про цивілізовані умови життя в кожному волинському селі, селищі, місті та районі для кожної волинської родини раптом починають виконувати невластиві для себе функції «вершителів доль» геополітичного масштабу. Яскраве свідчення: поголовні сесії з приводу того, хто кого підтримує – главу держави чи главу уряду…
 
 Але ж, погодьтеся, що громадяни, які два роки тому голосували за список тієї чи іншої партії в ту чи іншу міську, районну чи навіть нашу обласну раду, вже встигли змінитися. Змінилася й їхня оцінка ефективності роботи своїх посланців в органи представницької влади, і вже багато з тих, хто голосував, наприклад, за партію «Б», сьогодні за жодних обставин її не підтримає, а віддасть перевагу партії «А».
 
Чимало депутатів місцевих органів влади, до речі, самі дають привід для подібних змін у настроях суспільства. Яскравий приклад – Луцька міська рада. Її «конституційну» більшість складає Блок Юлії Тимошенко, доволі суттєва кількість голосів у «Нашої України», є ще мандати й у ПРП, УНП, Партії Регіонів…
 
Ніколи не забуду, як чи не вперше за всю свою історію міська рада одноголосно (!!!) проголосувала за зменшення тарифів за комунальні послуги. Це й не дивно: Юлія Тимошенко якраз проголосила новий стратегічний курс, і, відвідуючи міста України, особисто брала участь в «історичних» сесійних засіданнях. Чимала кількість депутатів, звичайно, розуміла, що це недешевий популізм, адже суворі економічні розрахунки вже тоді казали, що вартість послуг з централізованого постачання гарячої води треба не зменшувати, а – навпаки – збільшувати!
 
Але ніхто не осмілився у присутності Юлії Володимирівни, голови обласної ради Анатолія Грицюка і Луцького міського голови Богдана Шиби встати і про це публічно заявити. Чому? По-перше, мабуть, не вистачило громадянської мужності. По-друге, хотілося подобатися «електоратові», який, безумовно, підтримує зменшення цін та тарифів і жодним чином не схвалює їх зростання бодай на копійку…
 
Юлія Володимирівна поїхала… А ринково-недолугі тарифи залишилися, щомісяця спустошуючи й так далеко не розкошуючі структури, які займаються теплопостачанням. І нарешті сталося те, що й мало статися після депутатського «одобрямса» Луцької міської ради: пан Кропива, який невідомо,  як став власником комунальної котельні, почав диктувати умови: або місто віддасть йому з десяток мільйонів, або він не подаватиме людям гарячу воду. І – закрив «краник». Так, як одразу після Помаранчевої революції зробив «Газпром» на російсько-українському кордоні.
 
І поки обурені люди пікетують три орендованих бізнесменом кабінети в офісі колишнього шовкового комбінату, поки триває безкінечна судова тяганина, поки – найстрашніше! – в трубах багатьох багатоповерхівок немає гарячої води, з’являється інформація з  міської організації БЮТ: раз, мовляв, міський голова Богдан Шиба (не так давно залишив лави партії «Батьківщина» лише з йому особисто відомих мотивів) не забезпечив лучан гарячою водою, раз під загрозою початок опалювального сезону, то біло-сердешні не відкидають варіанту висловлення двома третинами голосів депутатського корпусу недовіри мерові обласного центру та проведення позачергових виборів міського голови.
 
Шановні, а чи не пора навчитися бачити не лише власні та чужі прорахунки, а й відповідати за власні помилки? Хто голосував у присутності Юлії Тимошенко за зменшення й тоді збиткових тарифів? Фракція БЮТ? І всі інші, нині сущі в міській раді? Так. І чи не ви це формували склад виконавчого комітету? Так. А раз так, то треба говорити не тільки про голосування за висловлення недовіри Богданові Шибі, а й автоматично оголошувати дострокові вибори депутатського корпусу міської ради. Разом голосували – разом і відповідайте. Це буде, принаймні, чесно. Перед самими собою, і – перед лучанами.
 
Проте так само точно я переконаний не тільки в тому, що дострокові вибори потрібні, бо абсолютно з таким самісіньким переконанням знаю: їх не буде! У нас депутати можуть змінити партійність, прізвище і навіть стать, але коли йдеться про те, щоб визнати власну неспроможність виконувати делеговані громадою повноваження (бо хибне рішення – це і є неспроможність!) і, поклавши на стіл «мандат», піти працювати на основне місце роботи, то тут – зась! Так само вперто ніхто не хоче змінювати виборчого законодавства, щоб депутатів обирали не за партійними чи блоковими списками, а – в кожному конкретному окрузі, де різні партії пропонуватимуть громаді свого представника, а люди оберуть, на їхній погляд, найдостойнішого.
 
Бо це – психологія кулеметників-смертників: коли тебе прикували цепом до валуна, коли в диску лише визначена кількість патронів, а надії на порятунок від своїх, які вже давно відступили, майже ніякої, то залишається лише до останнього патрона відстрілюватися і до останньої миті існування втішатися, що безнадійна пальба відбере життя в якомога більшої кількості тих, хто наступає в повен зріст…
 
Володимир ДАНИЛЮК
голова Луцької міської організації Народної Партії (Блок Литвина)