Історично склалося, що «постсовкова» еліта не асоціює себе з державою Україна. Політикум в кращому випадку бачить себе представником неіснуючого радянського простору, в гіршому, – відверто сповідує імперську ідеологію сусідньої і, на жаль, недружньої держави. Погано те, що, навіть в нинішній ситуації, коли недружність російської влади сформувалась в ідеологему, частина нашої владної еліти без вагань знехтувала національними інтересами. 
Хоча все це погано маскується під соусом політичної боротьби з «тиранією Ющенка». Або, як у випадку з головною трудівницею країни, ховається за маскою показної дипломатичності. 
На відміну від нашого політикуму у російського немає вагань. Ми, - скаже переважна частина російської еліти, - профільна нація східноєвропейського регіону. То ж прагнення «дрібних» народів до самовизначення «профільною» нацією сприймається, як замах на життєві інтереси Росії. І – крапка. 
На жаль, життєві інтереси сусідньої держави значною частиною української еліти користуються куди більшою повагою ніж національні інтереси. Іншою частиною тієї ж еліти завищені претензії сусідньої держави сприймаються як даність. 
Найсмішніше те, що на побутовому рівні практично усі невдоволені зростаючими апетитами російських колег. Навіть так звані «проросійські» політики розуміють, що цікаві російським неоімперіалістам тільки як витратний матеріал, тому і не бажають потрапити «під крило» «старшої сестри» не менше за ультра націоналістів. Щоправда мотивація одних – ідеологічна, інших – економічна. Адже майже усі, навіть проросійськи налаштовані політики воліють бути першими в невеликій державі, ніж десятими в великій імперії.
Чому ж досі панує розкол щодо питання україно-російських взаємин у політикумі?
Тому що він панує загалом в Україні. Тому що третина громадян України навідріз відмовляється ідентифікувати себе українцями. При цьому ці люди залишаються електоратом, беруть участь у виборах, а отже створюють нішу для «проросійських» політиків. 
Коло замкнулося. Еліта прагне до влади. Української влади. І для цього готова назватися хоч рогатим, якщо третина населення, крий Боже, оголосить себе відьмаками. 
За даними останнього спільного опитування (український КМІС та російська Левада-Центр) думку про об‘єднання України та Росії в єдину державу підтримують 23,1% українців, і… 11,8% росіян.
Простіше кажучи преважній більшості росіян ми взагалі не цікаві. Ні як держава, ні як нація. За цим же опитуванням, половина росіян вороже ставляться до України. 
Неважко здогадатися, що неприємні для нас усіх дані соцопитувань – результат роботи потужної пропагандистської машини авторитарної за своїм характером російської влади. Втім грунт для пропаганди є. За сотні років існування Російської імперії вже сформувалася нація, яка переконала у своєму домінуванні. І це просто історичний факт.
Росія сьогодні, як ніколи, впевнена в своєму історичному призначенні покровительки «малих» народів. Агресивні заяви російського президента, які сприймаються частиною наших політиків, як вияв нелюбові до нинішнього українського Президента, насправді замаскований випад проти України як такої.
Політичні розбіжності можуть призвести лише до одного – втрати незалежності. Або, як показав сумний приклад Грузії, – до втрати частини територій. До слова, грузини зрештою об‘єдналися, не зважаючи на політичне забарвлення. Щоправда пізно – коли російські танки підійшли до околиць Тбілісі…
Окрім того, еліта не може бути елітою без вкоріненості в суспільство, щоденного сприйняття, розуміння і втілення бажань та прагнень свого народу. Адже еліта не самодостатня суспільна верства, тим більше еліта в громадянському суспільстві не спадкова, належність до неї не купується і не продається.
Нинішня криза в україно-російських стосунках, як ніколи, вимагає консолідації української еліти поміж собою і головно з народом. Нехай на ситуативних засадах: економічного інтересу з одного боку та національної самосвідомості - з іншого. Але негайної консолідації, яка б виключала різночитання переконань українського істеблішменту з російського боку. 
Така консолідація неминуча. Якщо тільки в наших політиків залишився інстинкт самозбереження…