Cтрайк працівників Луцького підприємства електротранспорту став першим серйозним, але, ймовірно, не останнім індикатором глибокої системної кризи в комунальних підприємствах міста Луцька.
Громада міста є ВЛАСНИКОМ комунальних підприємств. Але ми часто про це забуваємо. А міський голова, виконавчий комітет та міська рада лише здійснюють управління цим майном. Адже, згідно ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - «...міські ради представляють відповідні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування. Стаття 17 цього ж Закону каже, що «відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами та організаціями, що перебувають в комунальній власності відповідних громад будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.» Стаття 42 вказаного Закону регламентує повноваження міського голови, серед яких «забезпечує в межах наданих законом повноважень...на відповідній території...додержання Конституції та Законів України...». В іншій частині цієї статті читаємо – призначає на посади та звільняє з посад керівників ...підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності...». До відання виконавчих органів рад, роботою який і керує міський голова разом з радою, згідно ст.27 належить «забезпечення збалансованого економічного соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.»
Чим же відрізняються підприємства комунальної власності від підприємств інших форм власності? Основною метою діяльності всіх підприємств є отримання прибутку шляхом виробництва та збуту товарів і послуг. Для комунальних підприємств, в ідеалі, ця мета теж актуальна, адже частка податку на прибуток комунальних підприємств потрапляє до міського бюджету. Якщо ж комунальні підприємства не є прибутковими, або звільняються від сплати частки прибутку, як це практикується місцевими радами, в тому числі Луцькою міською, у них залишається лише одна мета – надання послуг, що мають соціальний компонент і не можуть бути надані підприємствами інших форм власності. Це важливо!
 
Тепер скажіть, будь ласка, яку соціальну функцію виконують маршрутні таксі придбані за кошти бюджету, до того ж у лізинг? Вони надають більше прав для проїзду пільгових категорій, ніж приватники? Ні! Вони працюють на невигідних, але потрібних маршрутах? За невеликими винятками - НІ! За первинною ідеєю, вони мали б приносити прибуток і перекривати збитки від роботи електротранспорту, але, скажіть, будь ласка, чи конкурентоздатне комунальне підприємство в порівнянні з підприємцем, що знаходиться на єдиному податку? Теж, однозначно – НІ! То, звідки, цікаво, з точки зору авторів «лізингової схеми» мали братися прибутки?
Чи ефективно було використано кошти міського бюджету, трудові ресурси комунального підприємства в реалізації цього проекту? Як бачимо – ні! Чи забезпечив міський голова дотримання законодавства, насамперед про працю та соціальний захист, місяцями спостерігаючи за зростанням заборгованості на підприємстві? НІ! Чи забезпечено було тривалий час право на проїзд пільгових категорій, зрештою право просто отримати послугу проїзду під час страйку? Відповідь та сама!
 Тепер ми чуємо про винних у цій ситуації – державу, що невчасно перераховує субвенції, працівників, що, бачите, не дотримались законної процедури страйку, так, ніби той відчай, до якого їх довели тривалою невиплатою зарплати, ще давав можливість витримувати якусь процедуру.  Підприємство електротранспорту завершило 9 місяців поточного року зі збитком у 7,5 мільйонів гривень. Скажіть, ці збитки формувалися за один день? Чи за місяць? Чи не було зрозуміло на початку року, що через кризу впаде обсяг перевезень, а, відповідно – надходження. Чи незрозуміло було, що діятиме та сама, дійсно почасти несправедлива і неефективна система перерахунку державних компенсацій? Було! Якщо тарифи на перевезення були збиткові, то хто заважав планово і поступово їх оптимізувати? Не шоково, як було зроблено тепер, а розумно, щоб люди могли спланувати свої витрати, щоб цей захід не руйнував родинні бюджети. А що було зроблено з цього приводу міською владою? Читаємо розділ «Транспорт» Програми соціально-економічного розвитку міста на 2008 рік. Серед цілей і пріоритетів «розвиток пасажирського електротранспорту, розвиток міського комунального автотранспорту на базі вказаного підприємства, а перед тим в Програмі вже констатується, що за 2007-ий, некризовий рік обсяг перевезень електротранспортом зменшився майже на третину в порівнянні з минулим роком. Читаємо Програму соціально-економічного розвитку на 2009-ий рік. Те саме: «продовження розвитку комунального електротранспорту на базі Луцького підприємства електротранспорту, оновлення парку тролейбусів...» Тільки «розвиток комунального автотранспорту» вже вилучено. А де рішення про оптимізацію структури підприємства, про врахування кризових явищ тощо. Ні слова! 
Схожа ситуація в багатьох інших комунальних підприємствах. Тому ми говоримо сьогодні про системну кризу. Насамперед – кризу управління. НЕЕФЕКТИВНЕ управління майном громади. Візьмемо для прикладу новостворене підприємство «Автопарксервіс», якому в свій час пропонували віддати в обслуговування ринки. Воно теж потрапило в списки боржників із заробітної плати. Скажіть мені, як може виникнути заборгованість у підприємства, що не має практично жодних затрат? Лише збирає кошти на переважно діючих до того стоянках. Тут теж проблема державних субвенцій чи інших зовнішніх факторів? А ефективно на Ваш погляд не оплачувати так званим ЖЕКам (власне ЖКП) послуг з прибирання міста, натомість оплачувати неякісні, як на мене, послуги сумнівної приватної компанії. Інша проблема в цій сфері – тендер на прибирання виграє комунальне підприємство «Луцькспецкомунтранс», а послуги, знов таки надає приватна компанія. Зауважу, бюджет послуги на цей рік становить не мало, не багато – майже 7,5 мільйонів гривень. А, якщо пригадуєте, для цього підприємства теж за кошти бюджету і теж в лізинг купувалась техніка (понад 3,5 млн.грн.). Для чого ж було витрачати кошти громади, щоб згодом замовляти послугу в приватних структур, причому за прихованою схемою, як полюбляє говорити міський голова - «непрямим шляхом».
Подібна ситуація в житлово-комунальних підприємствах, чи так званих ЖЕКах. Станом на 1 вересня 7 комунальних підприємств цієї галузі та приватне ТзОВ «МЖК» входили до списку боржників із зарплати. (загальна сума на 1.09.09 – понад 2 млн.грн.) Ці підприємства також мають заборгованість із податкових, пенсійних, соціальних платежів, боргують підрядникам за виконані роботи. Зауважу – рівень виконання видаткової частини міського бюджету за 9 місяців поточного року в галузі житлово-комунального господарства становить трохи більше 63%, в той час, коли видатки на органи управління здійснені на 88,5%, засоби масової інформації профінансовано на 72,9%, культура – майже на 93%, фізична культура та спорт – більше ніж на 80%. Ось так розставляє пріоритети  міська влада. Нічого не заперечую проти спорту чи культури, але, всі розуміють, коли сотні чи й тисячі людей місяцями не отримують зарплатню – їм далеко не до спортивного азарту чи втіхи від мистецьких шедеврів.
Ми чуємо з вуст міських керівників, що проблеми житлово-комунального господарства – це заборгованість населення за послуги ЖКП та неокупні тарифи. Але ж заборгованість населення – явище постійне. Воно має два аспекти – об’єктивну нездатність оплачувати послуги – меншою мірою і, в більшості – небажання їх сплачувати, а це вже робота для юридичних підрозділів тих же ЖКП та й виконкому з міськрадою. Тарифи – інструмент, який так само залежний винятково від волі та рішень місцевої влади. Якщо не намагатись бути добренькими і не бавитись у популізм, то вже давно тарифи мали бути приведені у відповідність до затрат, але в законний спосіб, логічно і поступово, а не так, щоб викликати тотальний спротив громадян і вмотивовані претензії контролюючих структур.
І останнє, повернемось до бюджету міста, адже це основний інструмент впливу на ситуацію. Видатки на комунальне господарство у 2008-му році становили понад 50 мільйонів гривень, у 2009-му – менше 10-ти мільйонів, видатки на органи управління: у 2008-му – 25 мільйонів, у 2009-му – більше 23 мільйонів. Теж до питання про пріоритети. Як не з’являться борги, якщо фінансування галузі зменшено у 5 разів, а фінансування органів управління менше, ніж на 10-%...
Як загальний висновок, можна сказати, що критична ситуація на комунальних підприємствах викликана не лише і не стільки зовнішніми факторами, як системною кризою управління, хибними пріоритетами, відсутністю прогнозування та планування, зрештою – нехтуванням законодавчими вимогами до ефективного та належного управлінням майном та ресурсами територіальної громади