Істерія прогинання Києва перед Кремлем набирає все більше обертів. Підлабузники сприймають все на «ура», що виходить з «білокам’яної». Пам’ятники та портрети Сталіну, переписування історії, здача українських інтересів, підприємств, територій тощо. Навіть ветеранів та День Перемоги використовують сліпо і цілком свідомо для знеславлення останніх. Ніби хочуть завчасно загнати їх у сутінки історії, ніби їх ніколи й не було.

Пропаганда по знищенню пам’яті просто зашкалює. Особливо яскраво проходить операція «Георгіївська стрічка». На Волинь завезено близько 300 тисяч таких стрічок, які нібито мають символізувати підтримку ветеранів війни. А насправді? Насправді кольори цієї стрічки не мають жодного відношення до радянських ордену Слави чи Гвардійського знаку. А в Червоній армії елітними були саме гвардійці, а не якісь нікому невідомі «георгіївці».

Та й взагалі: нагорода орденом чи медаллю, крім ювілейних, - це відзначення подвигу конкретної людини чи військового формування. Носити нагороди та їх стрічки мають лише ті, хто на це заслужив: збивав ворожі літаки, підбивав ворожі танки, топив ворожі кораблі, вбивав ворогів. Цікаво, це за які «подвиги та кількість збитих» будуть причеплені ці стрічки до одягу, до машин, до дерев, до прапорів тощо? А потім – викинуті просто на асфальт, як сміття. Так «георгіївці»?

Пам’ятник Сталіну в Запоріжжі при відкритті забрав чергові жертви – від сонячного удару пенсіонерка померла, а троє ветеранів потрапили до реанімації. Місцеві комуністи так і заявили: «Вона померла гідною смертю, перед Сталіним!». Вони навіть не потурбувались про «швидку» допомогу, яка обов’язкова на таких заходах. Хоча це й не дивно. Як казав Сталін: «Смерть однієї людини – це трагедія, а багатьох – статистика». Для комуністичного режиму «статистика» була і залишається понад усе.

Голодомори (1921-го, 1933-го, 1946-го років), репресії проти «ворогів народу», ГУЛАГи, Громадянська війна, локальні інтернаціональні та загарбницькі війни, Друга Світова війна. За все своє існування СРСР жодного року не провела без війни. Бо лише масові криваві жертви підтримували режим комуністичних нелюдів під червоним прапором. Таким же, як і у нацистів в Німеччині. Нічого дивного: близнюки за планами світового панування та за своїми діями по знищенню людства.

Цілком логічним у цьому контексті будуть і вітання не ветеранів Радянської армії, а… гітлерівців з Днем Перемоги. Хоча чому будуть? Вони вже в Росії є. В Челябінську, Пермі офіційно губернаторами та міськрадами найняті дизайнери на листівках та плакатах до Дня Перемоги малюють німецьких солдат та офіцерів вермахту. У центрі Москви, біля храму Всіх Святих, стоять два пам’ятники російським імперським офіцерам. Зокрема: воякам 15 Кавалерійського козачому корпусу СС та отаманам Шкуро, Краснову, фон Паннвіцу, Султан-Гірей Кличу, Доманову. Серед них і кавалерам гітлерівського Залізного Хреста.

Тим, кого за співпрацю з гітлерівцями, за організацію козачих частин вермахту та СС у січні 1947 року за вироком Військової колегії Верховного суду СРСР було повішено. В грудні 1997 року Військова колегія Верховного суду РФ залишила попередній вирок в силі і нікого не реабілітував. Більшість з них за Першу Світову мали Георгіївські хрести на стрічках. Саме на тих стрічках, які пропонують вдягти на вшанування. Так хто кого вшановує цими «георгіївськими» стрічками? Вояків вермахту?!