(до 17-ої річниці незалежності України) 
 
Пригадується однойменна книга колишнього президента України Леоніда Кучми, в якій, на диво, цікаві та мудрі думки не лише зі сфери політики, а й культури, історії України. Чомусь вкрадається думка чи дійсно цю книгу написав Кучма, а не якийсь найнятий письменник.
По-перше, тоді часу просто фізично він не мав, будучи президентом, а, по-друге, ну не могла людина, котра часто демонструвала антиукраїнські погляди, настільки тверезо та мудро розважати на теми минулого та майбутнього України, переживати за її долю. Зрештою, не мені судити кому дійсно належать авторство цієї цікавої книжки. Мене більше хвилює проблема конфронтації всього українського та російського.
Нещодавно був у Криму. Чудова погода, шикарні краєвиди, приємні місцеві жителі ніяк не гармоніювали до прикрого сервісу, захмарних цін, поодиноких брутальних, шовіністично налаштованих, туристів. Найбільше вразили останні, себто туристи. На щастя, переважна більшість була приязною та доброзичливою. На жаль – траплялися винятки. Саме до них варто зарахувати людей, котрі насолоджуються природою України, а коли до них звертаються українською, то, швидше, з нахабством, ніж з подивом говорили: «А ми развє в Украінє?». Мовна ситуація в державі не була б такою страшною, коли б не зважити, що вона прямо впливає на політичну.
У Криму вдалося познайомитися із цікавою людиною, вченим-філологом із Луганська Олексієм Неживим. Він розповів смішну історію про те як він вирішив попити соку зі своїми друзями. Пан Олексій підійшов до продавщиці і попросив склянку соку з гліду. Та здивовано перепитала:
- С чєго-чєго?
- Глі-ду!
- У мєня такого нєт!
- Ну, як же, ось стоїть на прилавку, - посміхався пан Олексій.
- Пальцем пакажитє! – злостилася жінка у фартушку.
- Ми ж цивілізовані люди. Чому маю тут пальцями вказувати, - вирішив пожартувати вчений.
- Тагда у мєня нєт такова сока! Нє мєшайтє работать! – не на жарт розсердилася працівниця торгівлі.
- Ну, ось! Біля яблучного! – нарешті вирішив підказати.
- Так ето ж із бояришніка!
- Ти ба! А в нас у селі його називали глодовим, а як в місто привезли, то й назву іншу вигадали!
В Україні практично немає об’єднуючих факторів. Українців не об’єднує ні мова, ні релігія, ні культура... Швидше – це роз’єднуючі фактори. Важка ситуація і з сусідами. Один знайомий поляк колись жартував, що, може, в них і не найкраще геополітичне місцезнаходження, однак його найбільше радує те, що Україна врешті стала незалежною і Польща тепер не є безпосереднім сусідом Росії. «Тепер Вам нехай голова болить!» - сміявся він.
Нам ще довго доведеться мати клопоти не лише через енергетичну залежність. Росіяни хочуть мати підконтрольні держави-сусіди, тож будуть фінансувати політиків, підприємців, партії, церкви, аби повністю не втратити віжки керування, що належали їм раніше.
Світ буде існувати доти, поки матиме полюси. Йдеться не лише про північний та південний географічні протилежності. Донедавна існували дві могутні сили: США та СРСР. Більшість країн досі зацікавлені, щоб у світі не було лідера. Після розпаду країни Рад Росія намагається і надалі залишатися світовою потугою і зовсім не хоче поступатися ні в чому американцям.
«Нехай собі змагаються!» - можемо сказати обом суперникам, якби лише ми від цього не страждали. На жаль, так не буває. Кожна держава, тим більше така велика, як Україна, є гравцем на політичній карті. Хтось більшим – хтось меншим. Кимось будуть жертвувати, з думкою когось рахуватимуться. На жаль, неможливо бути до кінця незалежним у цій суперечці. Громадяни України вирішують під чиє крило ліпше потрапити їм, а політичні сили під час виборчих перегонів набирають на цій конфронтації голоси.
Світ, попри глобалізаційні та гуманістичні процеси, надзвичайно жорстокий. У чому найсвіжішим живим прикладом є для нас Грузія. Тож Україні так само нелегко відстоювати свою незалежність, суверенність нині, як і сімнадцять років тому. Лише від наших політиків та громадян залежатиме чи нашу землю продовжуватимуть деякі невігласи називати російською.
Адже так хотілося б, щоб Україна, пройшовши багатовіковий опір кривдникам, зберегла свій колорит та національну ідентичність, і щоб ніколи не стала ані Росією, ані США, ані Португалією, ані Ямайкою...