В Україні є одна вірна прикмета: як тільки наближаються вибори, політики починають піднімати питання про статус російської мови.

От буквально і напередодні місцевих виборів команда Президента дістала козирну карту – у Верховній Раді зареєстровано законопроект «Про мови в Україні», авторами якого є член Партії регіонів Олександр Єфремов, лідер Компартії Петро Симоненко та депутат від Блоку Литвина Сергій Гриневецький. Ним фактично пропонується надати російській мові статус другої державної.

Ні-ні, в документі жодним словом не обумовлено, що російська стає другою державною. Автори кажуть, що єдиною державною мовою на території держави України залишається українська (інакше їм довелося би вносити зміни до Конституції). Натомість у документі з являється таке поняття як «регіональна мова».

Згідно із проектом російська, як і ще 14 мов, одержить статус регіональної мови там, де проживають хоча б 10 % його носіїв. В українських реаліях це значить, що російська мова може витіснити українську у більшості областей України.

Чому я так думаю? Давайте подивимось, що пропонується в законопроекті. А пропонується у ньому надати якнайширші повноваження «регіональним» мовам. Я далеко не наївна людина і тому правильно розумію підміну понять «російської» мови на «регіональну». Адже не пам’ятаю, щоб якась інша національна меншина України, крім російської, заявляла про те, що «ущемляють їх права на вільний розвиток і національну самоідентифікацію». Хоча на території України російська мова присутня в усіх сферах громадського життя. Більше того, по-суті, вона домінує в бізнесі, в Інтернеті, на музичних радіостанціях, сфері послуг, розваг та шоу-бізнесі тощо.
Єдине, чого у неї немає, так це статусу державної мови. Новий Закон про мови, у разі його прийняття, фактично надаватиме російській повноваження державної мови.
Отож, перш за все законопроектом пропонується дозволити використовувати російську (регіональну) мову у діловодстві і ведені документації органів влади. На практиці це означає, що практично вся документація перейде на російську, а чиновникам не обов’язково буде навіть знати державну українську мову. Процитую перший пункт статті 12.
«Основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова. У межах територій, на якій поширена регіональна мова… в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування нарівні з державною мовою використовується ця регіональна мова (читай — російська, — авт.). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову».

Цей приклад доводить лише одне — мета авторів законопроекту не розвиток регіональних мов, а підвищення статусу однієї мови — російської.
Українську ж вони відправляють на «задвірки». При цьому не позбавляючи її статусу державної. З одного боку. З другого — чим не закріплення також статусу за російською мовою, враховуючи, що добра половина України «завдяки» насильній русифікації царської Росії, а потім радянської влади, є російськомовною? Хіба ми з вами не пам’ятаємо, як нашу з вами материнську мову, мову, якою творили Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко звели до статусу «селянського наріччя». Пам’ятаєте, Емський указ імператора Олександра ІІ 1876 року категорично забороняв переклади, наукові й освітні тексти українською мовою. Імперська влада завжди з особливою люттю обрушувалася на український переклад, бо розуміла: мова, якою перекладають Шекспіра, Бальзака, Байрона — то вже не «наріччя».
Історія повторюється. Тільки вже не царські урядники і не радянські чиновники з Москви нищать нашу з вами душу, нашу сутність, якою є мова. Це роблять наші доморощені політикани. І роблять треба сказати по єзуїтські витончено.
Вони не забороняють українську мову. Вони дозволяють тільки якнайширше використовувати російську.
В української ж мови забирають майбутнє.
Поясню що маю на увазі. Попереднє керівництво країни розуміло глибину проблеми двомовності України. І ніхто насильно не заставляв жителів Донецька, Севастополя, Одеси, Харкова змінювати своє мовне середовище, вивчати українську мову. Проте діти цих зрусифікованих колись українців вчили у школах мову своїх пращурів. І для них це було необхідністю, адже мовою освіти, науки дотепер в Україні була українська. Так поступово наші молоді співгромадяни опановували українську мову. І до цих пір це не було ніякою проблемою.
Нинішні ж автори мовного закону хочуть поламати цю практику. Ніхто нібито не забороняє віддавати дітей в школи з українською мовою навчання. Але…
Візьмемо статтю 21 пропонованого закону.
Пункт 7. В Усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і російської мови. Об’єм вивчення російської мови визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цієї мови на відповідній території.
Пункт 8. У державних і комунальних загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком української мови та літератури).
Тести зовнішнього незалежного оцінювання уже цього року було дозволено перекладати на російську. Тепер ще й співбесіду до вузів пропонують проводити мовою, яку обере сам абітурієнт. Мовою науки також стає російська. Перелік сфер, куди ще допускають російську (регіональну) мову можна продовжувати.
«У сфері надання послуг поштового зв’язку і телекомунікацій в Україні вживаються державна мова і РОСІЙСЬКА, інші регіональні мови» (ч.1 ст.26).
«Адреси відправника та одержувача поштових відправлень, телеграм, що пересилаються в межах України, мають виконуватися державною мовою або РОСІЙСЬКОЮ мовою» (ч.2 ст.26).
«Рекламні оголошення, повідомлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця» (ч.1 ст.27). Хотілося би побачити на території України рекламні ролики болгарською мовою.
А прикривають свій ганебний закон його автори Європейською хартією про мови. Мовляв, вона гарантує розвиток усіх мов. Тільки добродії Єфремов, Симоненко та Гриневецький напевно ту хартію в очі не бачили, адже хартія говорить, що захист міноритарних мов і мов менших не повинен відбуватися за рахунок звуження застосування офіційної мови. А все викладене вище просто волає про урізання можливостей розвитку і застосування у державі Україна української мови. Отже, вся ідеологія законопроекту прямо суперечить нормі міжнародного права!
Та нинішня влада звикла маніпулювати правом. Їй не звикати.
Прикро констатувати, але на 20 році незалежності, у разі прийняття закону, Україну чекає повальна русифікація. А далі що — Україна знову стане суб’єктом Федерації сусідньої держави? Можливо, нинішня влада забула, або й не знає одну важливу річ: мова в будь-якій країні є символом і опорою державності. Знищуючи українську мову, влада знищує українську державність. То чи треба нам така влада?