Становлення громадянського суспільства та його інституцій є однією з головних складових переходу від авторитаризму до демократії. Ще до проголошення незалежності, в Україні розпочався активний процес формування політичних партій та громадських рухів, широкої мережі недержавних громадських організацій, становлення незалежних засобів масової інформації, які утворюють структуру громадянського суспільства.
Взаємини державної влади і громадянського суспільства реалізуються в двох основних формах: вплив (прямі зв’язки) та взаємодія (прямі і зворотні зв’язки). Співпраця громадянського суспільства з державою в демократичному режимі повинна відбуватись на рівноправних засадах, коли суспільні інститути мають можливість впливати та контролювати діяльність влади.
На жаль, роки незалежності в Україні дають підстави вважати, що роль держави в суспільстві залишається й надалі монопольною, хоча про розбудову основ громадянського суспільства можновладці часто не перестають повторювати.
Необхідно усвідомити, що громадянське суспільство і правова держава – це два полюси, які не можуть існувати один без іншого. Але центральним, домінуючим все ж таки є поняття “громадянське суспільство”. Усі розмови про правову державу в Україні залишаться лише розмовами доти, доки не сформується громадянське суспільство.
В Україні системна взаємодія держави з громадянським суспільством лише формується, відсутні дієві механізми впливу на формування та реалізацію соціально-економічної політики, налагодження спільних кроків у розв’язанні актуальних проблем громади. Необхідно визнати, що існуючі взаємовідношення “держава – громадянське суспільство” – це лише контурна нормативно-правова схема, не наповнена реальним змістом.
В той же час  громадянському суспільству притаманний фрагментарний рівень, слабкість недержавних організацій (надалі – НДО) та їх коаліцій, неефективність влади у вирішенні соціальних проблем, залежність бізнесу від влади, особливо на місцевому рівні, за таких умов міжсекторна співпраця, не завжди будується на партнерських засадах, має місце переважання одного сектору над іншим, що в кінцевому результаті не сприяє покращенню соціально-економічного становища громади.
Разом з тим, діюче законодавче поле надає широкий спектр прав та можливостей об’єднанням громадян. Громадські організації мають право виступати учасниками цивільно-правових відносин, представляти та захищати свої законні інтереси у державних та громадських органах, брати участь у політичній діяльності, вносити пропозиції до органів влади і управління.
Тобто, громадські організації виступають повноправним суб’єктом політичних відносин, можуть, за законом,  здійснювати вплив на учасників політичного процесу.
За роки незалежності новостворені всеукраїнські та місцеві НДО фактично відображають суспільну реакцію  на процеси трансформації переходу до ринкового суспільства. Вони намагаються налагодити механізми відповідальності та підвищення ефективності дій влади у відстоюванні інтересів та потреб своїх членів.
Багато НДО заповнюють ніші, в яких держава більше не надає послуг, за які вона несла відповідальність раніше. Також ці організації починають брати на себе завдання підвищення громадської поінформованості та посилення відповідальності уряду за прийняття рішень.
У співпраці НДО та влади, існує цілий ряд нерозв’язаних проблем. Насамперед це: слабка інституційна спроможність міських та районних НДО; фактична відсутність коштів на місцевому рівні на підтримку проектів НДО; адміністративно-командні методи роботи у співпраці з громадськими інституціями та нерозуміння переходу до демократичних форм управління державою за рахунок розвитку та розширення впливу громадянського суспільства.
Запровадження моделей успішної взаємодії у виробленні та реалізації державної політики за участю НДО залежить від не лише місцевих органів самоврядування, але й від центральних органів влади – Президента України, Кабінету міністрів та Верховної ради України.
Необхідними кроками на цьому шляху мають бути:
створення передумов для впровадження інноваційних підходів для вирішення місцевих проблем із залученням місцевого бізнесу та громадських організацій, - т. зв. моделей регіонального розвитку;
надання організаційної, фінансової підтримки громадським організаціям через конкурси соціальних проектів;
сприяння децентралізації влади в Україні – збільшенню частки реальних повноважень органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень,  спрямованих на розв’язання проблем місцевої громади.
Вибори Президента України 2004 року переконали, що в країні існує значна база для розбудови громадянського суспільства. Це підтвердила активна участь громадян, підприємців, громадських організацій та партій у демонстраціях протесту проти фальсифікацій, що засвідчили здатність суспільства впливати на владу в критичних ситуаціях.
Але, після закінчення „помаранчевих подій”, влада не запропонувала суттєвого покращення становища громадянського суспільства, не були впроваджені відповідні зміни до чинного законодавства (в т.ч. податкового) щодо врегулювання діяльності громадських організацій тощо.
Вперше в Проекті Програми Кабінету Міністрів України «Український прорив» визначено співпрацю з громадянським суспільством одним з пріоритетних напрямів, що свідчить про намір коаліції на чолі з Блоком Юлії Тимошенко налагодити системну взаємодію на рівноправних засадах інститутів громадянського суспільства та органів державної влади. Впевнений, від такої взаємодії отримають користь всі соціальні групи населення, а громадянське суспільство буде реально захищати права та інтереси  громадян України.
Микола Іванюк,
політолог,   
депутат Луцької міської ради (фракція БЮТ)