Чому ми маємо так багато проблем? Чому ми їх не вирішуємо, а колекціонуємо, щоб потім з почуттям огиди, але з плаксивим виразом обличчя про них говорити? Двадцять чотири роки плачу та скреготу зубами, прицмокувань від згадки про те, як живе Європа та нестримним бажанням зганяти в Росію на заробітки. Навіть зараз, коли в її особі маємо ворога нашої незалежності.

Конкретних рецептів вирішення проблем в наших містах в цьому тексті не даватиму, бо треба окреслити основне. Основне сховано в нас самих, тобто в нашій свідомості. В одному відомому радянському фільмі один головний герой каже, що безлад починається в голові людини. Це не він придумав, про це говорять всі світові релігії, так само як і про те, що порядок, рух вперед, розвиток, вдосконалення також є продуктом людської свідомості.

Витоки проблем можна перекласти на ворогів – зовнішніх, внутрішніх, чим ми успішно кілька десятиріч займаємось, але від цього наше життя суне не до кращого, а до гіршого. Вороги ворогами, але жити треба нам. І якщо ми цих ворогів досі не побороли, не знищили, то не залишається нічого іншого, як вдосконалюватись для:

а) вдосконалення нашого життя,

б) успішного протистояння нашим ворогам.

Ну це за умови, що ми насправді хочемо жити і жити краще.

З чого мабуть варто почати? З оцінки, як ми робимо наше життя та життя наших дітей, онуків. Чи будуємо ми майбутнє, чи ремонтуємо вчорашнє. Це особливо легко можна дослідити на прикладі наших доріг. Всі знають, що доріг в нас немає. Взнали не так давно, після того, як побували в Європі та Білорусії. Чому там дороги нормальні, а в нас…? Та тільки тому, що там дороги – це складова суспільної комунікації, це можливість пересуватись з пункту А в пункт Б, це можливість пожежній, швидкій, іншій допомозі безперешкодно і вчасно прибути до особи, яка цієї допомоги потребує. Ну а далі можна говорити про збереження справності автотранспорту та фізичне здоров’я осіб, що в ньому перебувають.

Словом, дороги – це фактор збереження життя людини, а не предмет гордості чи звітності перед керівництвом вгорі. Натомість, ми думаємо не про себе, а про керівництво і старанно, перед його приїздом, або напередодні великого свята, чи перед виборами, замазуємо ями латками, чим успішно дуримо самих себе.

Вода! Вода є, але питної мало. Погані водогони, замулені криниці, отруєна земля. Чому? Та тому, що ми на воду дивимось не як на необхідну складову нашого організму, а як на рідину, в якій можна випрати шкарпетки та якою на мить можна втамувати спрагу, зварити борщик. Вживаємо, бо рідке, а потім успішно інвестуємо в аптечний бізнес. Ми і наші діти весь час лікуємось.

Каналізація. Або відведення нечистот. Це відокремлення нежиттєздатного, шкідливого від життєспроможного та життєдайного. Очевидні речі? Бо це стосується продовження життя, забезпечення майбутнього, а ми? В нас каналізація, очисні споруди, вигрібні ями, септики – це для звітності перед високо стоячим керівництвом, а не для збереження здоров’я і життя. Замість вкласти гроші в якісні дороги, якісну воду, ефективну каналізацію, ми витрачаємось на таблетки та ритуальні послуги. Окиньте оком наші міста України, на кожному кроці аптеки і ритуальні послуги. На чому так буйно процвітає цей бізнес, який не рідко міститься в одному приміщенні з продажу товарів для дітей, або харчів?

З освітою, медициною в нашому суспільстві поводяться, як з жінками. Раз на рік, тобто на «8-оє марта» посмішки, тости, букетики, а потім з ними цілий рік роблять все, що кому хочеться. Незалежність – це 24 серпня: урочисті засідання, вінки, букети, бенкети, а потім цілий рік використання незалежності для персональних побутових та комерційних потреб.

Ми живемо погано, бо ми себе не поважаємо, ми не думаємо про прийдешнє, про наших нащадків в ньому. Згадаймо. Німецька якість – це те, що робиться не для звітності та само задурювання, а для конкретного життя.

Нам вдалось зрівнятись з найбіднішими народами і щоб не зрівнятись з небіжчиками, оголосили децентралізацію. Для чого? Та для того, щоб чиновникам та місцевим депутатам поменшало можливості все звертати на столичне чи обласне керівництво. Тепер не виконувати те, що зверху іде, а щогодини вмикати мозок на вирішення проблем. Та ще яке вирішення. Тепер нам доведеться перейти від ремонту вчорашнього, що так допомагає щось лишати в своїй кишені, до розбудови майбутнього. Світлого сьогодні в нас немає, не потурбувались, розтринькали все, що мали, в минуле вороття немає. Щоб усвідомити, спробуйте випити і з’їсти те, що доїли вчора. Одним словом маємо таке-сяке минуле, невеселе сьогодні і шанс по людські жити завтра. Але поки що шанс.

Отже під акомпанемент децентралізації потрібно:

1. навчитись поважати своє та життя своїх нащадків, не плутаючи життя, здоров’я з таблеткою;

2. признатися самим собі, що ми всі попередні роки не готували собі свого майбутнього, і саме тому опинились в такому невеселому сьогодні, або перенести відзначення Дня Незалежності до Москви;

3. назавжди відмовитись від методів вирішення проблем, завдяки яким ці проблеми не зменшуються, а розростаються; навчитись співставляти методи з усвідомленою позитивною метою, як ложку з ротом;

4. вчитись всьому ефективному та прогресивному, і не соромитися вчитися, якщо хочеться бути чиновником чи депутатом; пам’ятати, що зайвою може бути чарка чи порція шинки, але не спричинять заворот кишок знання про людське життя;

5. перестати красти, або принаймні, як казав один радянський гуморист – красти принаймні з прибутків, а не видатків;

6. назавжди відігнати від влади і ніколи до неї не допускати тих, хто може використати владу виключно для власних потреб; коли влада належатиме народу завдяки раціональному використанню ним права обирати та бути обраним, то влада буде для людей;

7. завжди пам’ятати, що чиновник і депутат – це не синонім порядності і мудрості, це лише можливе поєднання в окремих випадках, а в ширшому плані – за умови пильного нагляду людей за їхньою діяльністю;

8. весь час пам’ятати, що ніхто замість нас не облаштує нам наше життя; натомість, якщо хтось з боку візьметься облаштовувати наше життя, то виключно для своїх потреб, як селянин голубить свою худобу для добре попоїсти, коли вона досягне товарної якості;

9. щоразу зважати на те, що ми маємо дуже товстий шар проблем і зменшити його можна лише за певний час й за фахового підходу до справи, а тому ставитись до обіцяльників перетворити все на краще з неділі на понеділок, як до торговців овочами, вирощених на стимуляторах росту, або м’яса, зрощеного на хімії;

Вероніка Романович