19 листопада 2015 року на сайті Верховної Ради України оприлюднено петицію «Про узгодження роботи органів виконавчої влади з вимогами перетворення України з посттоталітарної на демократичну державу».

З текстом Петиції можна ознайомитись і підписати – Електронні петиції ВРУ.

Петиція пропонує реструктурувати місцеві органи виконавчої влади, запровадити принципово нові засади кадрового забезпечення реформованих органів влади.

2017 року на заміну обласним, районним державним адміністраціям мають прийти виконкоми. Таке заплановано в контексті майбутньої адміністративної реформи, метою якої є зміна системи місцевого врядування. Місцеве врядування має бути самодостатнім, що виражатиметься не тільки в праві самостійно вирішувати певні місцеві питання, а і що найголовніше – бути спроможними ці питання вирішувати. Просто свобода і просто бюджетні кошти, без відповідних спеціалістів ситуацію не змінять.

За станом на сьогоднішній день, ми маємо стару пострадянську систему місцевого врядування. Саме систему, бо врядування забезпечується: 1) працівниками певного типу, 2) структурою державних адміністрацій, виконкомів міських, сільських рад, 3) пострадянськими традиціями, службовими правилами та нормативними документами.

Рано чи пізно Верховна Рада прийме необхідні закони, щодо децентралізації, починаючи з Конституції України. Прийме, бо є зобов’язання перед Європейськім Союзом та й державна казна значною мірою залежить від європейської, американської фінансової та політичної допомоги.

А от з традиціями, службовими правилами та працівниками органів виконавчої влади, справи є непростими – не поспішають «кадри», від першого і до останнього, щось змінювати з постсоціалістичного на європейське. Значною мірою це стосується і місцевого депутатського корпусу.

Реформувати країну можна: а) за наявності в центрі, областях, районах, містах, селах лідерів, бажаючих і спроможних здійснювати реформи; б) за наявності порозуміння між органами влади і суспільством щодо суті, мети та складності перетворення країни з одного стану на інший; в) за наявності в місцевих органах виконавчої влади належної кількості спеціалістів, фаховість яких відповідає,навіть не новим умовам урядування, бо цього ще немає, а творенню нового місцевого врядування. Але не можна оминути і того, що справи в країні залежать від кількості представників влади, які дуже добре знають, що дуже добре можна жити в дуже цивілізованій, розвинутій у всіх напрямках країні, а не в дуже «класній» конторі.

Що з переліченого ми маємо? З переліченого ми маємо реформаторські рухи в столиці і трохи десь в регіонах. А з іншого маємо металевий спокій місцевої влади і непохитне стояння на місці.

Немає чому дивуватись. Роками місцеві органи виконавчої влади формувались під владні бажання чергового Президента України та на догоду великому бізнесу. Оскільки між потребами першого і другими не було особливої різниці, то вони легко домовлялись. Формальні і неформальні можновладці діяли за давньосхідним правилом – «хочеш перемогти силу, що протистоїть тобі – очоль її». І ще за часів Президента Кучми усі ограни влади в Україні перетворились з реальних органів управління на незалежні від суспільства, «формально неприватні комерційні підприємства», зареєстровані як органи влади (виконавчої, судової і правоохоронної). А тому й досі в Україні будь-який чиновник, суддя, прокурор, податківець, правоохоронець, в своїй роботі домовляється, погоджує свої дії, не з законом, а з черговим «партнером по бізнесу», тобто з іншою «приватною» державною чи місцевою конторою, або представником капіталу, сформованого на несплаті податків. Власник приватизованого орган владу розраховується з її працівниками з державного, місцевого бюджету, а ще не заважає красти, тобто брати і вимагати хабарі.

Головним «досягненням» приватизованих органів влади є їхній «унікальний» кадровий склад. Будь-яка приватизована владна контора формувалась за принципами: малограмотність (не фаховість), слухняність, злодійкуватість. Малограмотність сприяє хабарництву, хабарництво породжує корупцію, яка спирається на слухняність та відданість начальству. Злодійкуватість – посилює слухняність. Ну а сліпа відданість начальству забезпечується розвинутим почуттям суспільної безвідповідальності. Мовляв, до біса той народ, мені моє життя забезпечує мій начальник.

Приватизовані органи влади заповнювались і заповнюються родичами; знайомими; запропонованими від впливових людей, як правило під виглядом того, що це, наприклад, «патріоти», «майданівці», а ще за хабарі. Головне, аби не потрапили справжні фахівці. Фахівці становлять велику загрозу для сучасної системи місцевого і державного врядування. Вони можуть викрити розумову убогість керівників та працівників кабінетів, чим внести смуту в голови членів суспільства, страх і невпевненість в голови чиновників, правоохоронців, суддів. Страх зруйнує корупційні схеми, єдине джерело матеріального забезпечення української бюрократії.

А якщо, а це треба зробити, фахівцям призначити нормальну платню, то для когось прийде армагеддон, або просто кінець.

Старі кадри не потрібно вмовляти, наставляти, лякати чи братись перенавчати. Ті, хто може змінитись – зміниться сам. Як з колишніми комсомольцям, частина яких на початку 90-их минулого сторіччя пішла в бізнес, а частина в запій.Значна частина колишніх ніколи не зможе поміняти «блага» на фахову працю.

Потрібно створити принципово нову систему, яка б бажання красти перетворювала на непосильну важку працю, щоб до органів виконавчої влади прийшли ті, через кого підуть реформи, ті, хто складе виконкоми, відмінні не назвою, а своєю суттю.