Лише не подумайте, що я займаюся саморекламою. Просто дивна історія вийшла із моїм скромним трудом – книгою «Таємний агент Микола Гоголь».

Почнемо з того, що для літературознавців, які займаються Гоголем, не є секретом те, що об’єкт їхнього дослідження, сиріч Микола Васильович Гоголь, знаменитий письменник, із «Шинелі» якого ледь чи не вийшла, як вважає дехто, російська література, працював на російську охранку. Про це є свідчення Фаддєя Булгаріна – знаного в «Гоголівські часи» письменника і видавця, який (це добре відомо) був платним агентом ІІІ Відділення імператорської канцелярії, котре, власне, в той час у царській Росії виконувало приблизно такі функції, як КГБ у СРСР чи ФСБ в Росії нинішній. Звісно, не всі літературознавці вірять Булгаріну. Адже вважати літературну знаменитість агентом охранки якось не дуже добре.

Я ж опублікував кілька статей, в тому числі на російській мові, де, спираючись на окремі моменти біографії Гоголя, а також на його твори, показав, що свідчення Булгаріна щодо агентурної діяльності відомого письменника не є безпідставними. Ці статті є в Інтернеті – їх легко знайти. Вони не викликали якогось ажіотажу в російських чи проросійських мас-медіа.

З часом я розширив доказову базу, звернувшись, зокрема, до аналізу знаменитого твору Гоголя «Тарас Бульба». Адже в цьому творі, зрештою, як і в інших творах письменника, знайшли відображення певні моменти його біографії. І вони прочитуються. Так з’явилася згадувана моя книга. До речі, її повна назва – «Таємний агент Микола Гоголь, або Про що розповідає «Тарас Бульба».

Ось ця книга, точніше її назва, й викликала «благородне» обурення в російських та проросійських мас-медіа.

Коли книга була надрукована, мені запропонували провести її представлення в Рівненському краєзнавчому музеї. «Для приколу» вирішили зробити це 12 липня – на день Петра й Павла. Адже я – Петро. На представленні були місцеві мас-медіа, в т. ч. й телебачення. Ввечері цього дня телевізійники подали коротку інформацію про цю подію.

Як ця інформація, котра переважно поширювалася в межах Рівненської області, стала відома російським пропагандистам, можна лише здогадуватися. Але вже наступного дня, а також протягом наступного тижня в російських і проросійських мас-медіа з’явилося чимало матеріалів, які у відповідному ключі інтерпретували цю подію. Загалом аналіз цих матеріалів свідчить, що це була своєрідна інформаційна кампанія, котра мала централізований характер. Так, сайт «Колокол Россиии» подав статтю під титлом «Гоголь стал жертвой «свидомой» шпиономании. Украинские СМИ объявили великого писателя русским шпионом», яка пізніше була використана іншими російськими й проросійськими мас-медіа. На сайті «Политнавигатор» уже 13 липня з’явилася стаття «Телевидение Западной Украины сообщило, что Николай Гоголь был агентом российских спецслужб». Починалася вона такими словами: «На Украине объявили писателя Николая Гоголя агентом российских спецслужб. Целую книгу об этом написал житель города Ровно Петр Кралюк». Подібних статей у російських мас-медіа з’явилося більш ніж достатньо. Всі вони, здавалось би, були написані «під копірку». Переважно різнилися лише назви. Іноді, правда, траплявся справжній «креатив». Зокрема, на сайті «Zelv.ru» була подана стаття «В Украине Гоголя посчитали «агентом Кремля». Певно, редактори сього «серйозного» сайту не відають, що в часи Гоголя столицею Росії була не Москва з її Кремлем, а Петербург.

Просто дивує агресивна безграмотність російських пропагандистів. Звісно, «Таємного агента Миколу Гоголя» вони не читали. Тим паче, що книга тільки вийшла. І в Росії-матушці її, звісно, немає. Діяли ці пропагандисти за принципом: «Я не читал – зато осуждаю». Проте можна було прочитати мої статті про Гоголя. Зробити це в часи Інтернету нескладно. А ще справжнім «перлом» було те, що мене російські пропагандисти обізвали «жителем города Ровно». Знову ж таки нескладно з Інтернету, зокрема із всевідаючої Вікіпедії, дізнатися, що я живу не в Рівному, а в Острозі. Дехто з моїх знайомих і друзів почали сміятися: мовляв, мерія Рівного тепер повинна мене зробити хоча б почесним громадянином цього міста. Словом, рівень компетентності російської пропаганди лише викликає іронічну посмішку.

Та, схоже, компрометація моєї книги була розрахована не стільки на читача великороського, скільки на читача малоросійського. Пересічного великороса Гоголь, певно, не дуже цікавить – як, зрештою, і вся література великоросійська. І чи вийшла ця література із «Шинелі» агента царської охранки, чи з чогось іншого – це йому, схоже, «фіолетово».

Інша справа – читач малоросійський. Він, звісно, є людиною «російської культури». І для нього Гоголь – свій, рідненький. Адже цей класик хоча й хохол, зате писав «культурною» російською мовою. І коли малоросійська людина дізнається, що Гоголь не просто російський письменник, а ще й російський агент, то стає йому якось некомфортно. Тому російські пропагандисти вирішили тиснути на «болючий мозоль» нашого малоросіянина.

Інформація про книгу «Таємний агент Микола Гоголь», подана у відповідним чином, відразу ж з’явилася в проросійських мас-медіа в Україні. Вже 13 липня на сайті «Харьков. Новостное агенство» була стаття «Агент Гоголь: мирового классика назвали «сотрудником» спецслужб России». Починалася вона такими словами: «Украинские средства массовой информации обвинили классика русской литературы Николая Гоголя в работе на российские спецслужбы. Как сообщает телеканал «Ровно-1», автор книги «Тайный агент Николай Гоголь, или О чём рассказывает «Тарас Бульба» доказывает, будто бы знаменитый писатель тайно работал на спецслужбы Российской империи». Особливо відзначилася т. зв. «Рабочая газета», що виходить у Києві. Цей колишній друкований орган компартії і далі продовжує пропагувати компартійні ідеї, які зараз все більше нагадують ідеї «русского міра». «Рабочая газета» постаралася. У своєму випуску № 80 за 15 липня з’явилася чималенька стаття Євгенія Короткова «Памфлетон». У ній автор не повторював ті нісенітниці, які поширювали «Колокол России» та інші російські сайти. Він, зрозуміло, не читавши книгу, почав вдаватися до своїх «оригінальних» домислів. Політ фантазії пана, чи то гаспадіна-таваріща, Короткова просто вражає. Ось, приміром, початок статті: «Житель города Ровно (ох, знову це Ровно! – П.К.) Петр Кралюк написал книгу, а местное телевидение ее разрекламировало. Суть книги такова – Гоголь был агентом российских спеслужб… И, неуловимый подтекст, «стучал» на «солнце русской поэзии» А. С. Пушкина». Щодо «неуловимого подтекста» и «стучания» на «солнце русской поэзии», то це, звиняйте, на совісті гаспадіна-таваріща Короткова. У моїй книзі такого немає.

А ще цікаво було спостерігати, як «мульку» про мою «гоголівську книгу» інтерпретували т. зв. «новоросійські» мас-медіа, що працюють на Донбас. Тут, схоже, російські пропагандистські куратори дали своїм медійним васалам установку причепити цю «сенсацію» до теми декомунізації. А декомунізацію добрі донбасці бояться акі чорт ладану. Ось що, приміром, писав сайт «Донбасс. Центр» в статті «Маразм в квадрате: «декоммунизация» Гоголя»: «…в свет вышла очередная серия украинского маразматического сериала под названием «Декоммунизация». Чиновники, можно сказать, носом рыли в поисках очередного врага народа. Наконец то чудо совершилось. Следующей жертвой декоммунизации должен во что бы то ни стало стать украинский писатель Николай Васильевич Гоголь». Сама стаття, як на мене, якраз і є чудовим зразком абсурду, чи то «маразму в квадраті». Цікаво інше. У ній, на відміну від подібних матеріалів у російських та малоросійських мас-медіа, Гоголя чомусь назвали не «русским», а «украинским писателем». Невже обмовка по Фрейду? Чи, може, в новоросійських мас-медіа затаїлись укропи-підпільники, котрі тихенько, як ті короїди, руйнують «русскій мір» на благословенному Донбасі? І, знаєте, ця друга версія, на мою думку, не така вже й далека від правди. Коли я читав окремі матеріали й переглядав телесюжети про свою книгу в «новоросійських» мас-медіа, то мимоволі закрадалася думка, що вони підігрують мені. Деякі матеріали виглядали відносно об’єктивно й давали зрозуміти, що Гоголь справді працював агентом ІІІ Відділення. Словом, Донбас «порожняк не гонить»!

Загалом проаналізувавши російську пропагандистську кампанію проти моєї книги «Таємний агент Микола Гоголь», можу сказати наступне.

По-перше, російська пропаганда відверто антиінтелектуальна і відзначається некомпетентністю. Вона переважно зорієнтована на примітивну публіку, яка не відзначається ні поінформованістю, ні аналітичністю. Звісно, така публіка її сприймає.

По-друге, російська пропаганда відзначається агресивністю. Є намагання одним ударом «убити» ворога-жертву, зокрема принизити й образити її. Певно, є сподівання, що жертва не зуміє вистояти. Хоча насправді за такою агресивністю майже нічого не стоїть. Тому якщо жертва це розуміє і готова протистояти, ефективність такої пропаганди помітно зменшується.

По-третє, сильною стороною російської пропаганди є її технічність. Тобто вона має відносно ефективні схеми для поширення інформації. При чому це поширення є централізованим.

Якщо ж говорити про Україну, то не секрет, що тут російська пропаганда має чимало агентів, котрі при потребі створюють «шумовий ефект». При цьому певним чином враховується український контекст.

І – на завершення. Спостерігаючи за війнушкою російських пропагандистів проти моєї книжиці «Таємний агент Микола Гоголь», хочеться перекласти її на «общепонятний», а також подати до неї передмову, де би ця війнушка була б описана. Вийшло б некепське видання. Може, взяти й зробити таке?..

Петро КРАЛЮК