Російське імперське мислення – це комплекс «запозичень» (якщо не сказати – крадіжок). Будівничі Російської імперії, серед яких було й чимало українців, відмовилися від свого реального спадку – політичних традицій Золотої Орди. Натомість привласнили спадок Київської Русі – тут якраз «відпрацювали» українські інтелектуали, які в XVII-XVIIIст. масово виїжджали до Московії-Росії на службу. Можна пригадати київський «Синопсис», котрий «обґрунтував» походження російських царів від правителів Київської Русі і який став підручником історії в Московії. Можна ще пригадати історичні та політичні праці Феофана Прокоповича та інших.

Проте не лише давньоруським спадком живилася російська імперська свідомість. Апелювала вона також до спадку Візантії, точніше – Ромейської імперії, звідки в Київську Русь прийшло християнство, а також деякі політичні й культурні традиції. Звідси формула «Москва – третій Рим». Мовляв, Московія-Росія є продовженням візантійських політичних традицій («другого Риму»), які, в свою чергу, дісталися від «Риму першого», тобто античної Римської імперії. Саме з Візантії був навіть запозичений герб Російської імперії – двоголовий орел. А у ХІХ ст. Росія заявляла про свої претензії на «візантійську спадщину»: втручалася в справи Османської імперії, яка значною мірою цю спадщину якраз і перейняла; йшла визволяти від турків православні балканські народи і навіть прагнула оволодіти Босфором і Дарданеллами.

З того часу багато води протекло цими самими Босфором і Дарданеллами, суттєво змінилася політична карта світу. Але, виявляється, «візантійська мрія» російських імперців не зникла. Це дало знати про себе під час нинішнього загострення російсько-турецьких відносин, коли турецькі військові збили російський літак, який залетів на їхню територію. Відповідно, в Росії почалася антитурецька істерії.

При чому ця істерія часто набирає карикатурних форм. 25 листопада у Держдумі Російської Федерації підтримали ідею повернути християнам собор Святої Софії Константинопольської, яка давно вже, близько п’яти віків, є мусульманською мечеттю Айя-Софія. Зокрема, з таким закликом до Туреччини звернувся депутат від Комуністичної партії Російської Федерації, координатор міжфракційної депутатської групи щодо захисту християнських цінностей Сергій Гаврилов. «Ми очікуємо від турецької сторони дружнього кроку – повернення собору Константинопольської Софії християнській церкві, – заявив він. – Російська сторона готова брати участь матеріально, а також залучити до відновлення вселенського християнського пам'ятника кращих російських реставраторів і вчених. Цей крок допоміг би Туреччині та ісламу продемонструвати, що добра воля вище політики!»

Все це, м’яко кажучи, виглядає смішно. Російські імперці, очевидно, вирішили пригадати старі добрі часи, коли їхні предки в ХІХ столітті брали на себе роль захисників християн у Османській імперії. Але ж цієї імперії вже немає. А нинішня Туреччина, фактично, є державою національною, де явно домінують турки й мусульманське населення. Чого, до речі, не скажеш про Росію, яка є конгломератом різних народів, котрі дотримуються різних віросповідань.

Смішно виглядає й те, що з такою заявою виступає депутат-комуніст. Не секрет, що нинішні комуністи давно вже знаходяться на «підтанцьовці» в режиму Путіна і озвучують те, що їм кажуть їхні хазяї. Але ж могли піарщики цього режиму подумати над тим, що таку «оригінальну ідею» не варто вкладати в уста комуністів, котрі свого часу зробили чимало для руйнування християнських (і не лише християнських) святинь у Росії, на інших теренах СРСР та так званого «соціалістичного табору».

Звісно, заява комуніста Сергія Гаврилова залишиться лише заявою. Правда, вона може викликати небажаний для російських очільників ефект. Чи не буде ця заява розцінена деякими мусульманами, передусім у Туреччині, як спроба забрати в них їхні святині, як такий собі новий «хрестовий похід»? Адже колишня візантійська Софія для них стала святинею – Айя-Софією. І чи не спробують мусульманські країни, передусім та сама Туреччина, використати ісламський чинник для розвалу Росії? Адже на її теренах проживає велика кількість мусульман. І ця кількість зростає з кожним роком.

Мимоволі пригадується народна мудрість: «Якщо Бог когось хоче покарати – забирає в нього розум». Може, й справді Бог забрав розум у нинішніх стовпів імперської Росії?

Петро КРАЛЮК