Спостерігаючи за тим, що діється в нашому інформаційному просторі, не перестаєш дивуватися. Напевно, нам серйозно шкодить «свобода слова». Бо чимало інформації, яка в нас активно тиражується останнім часом, призвана хіба що посіяти паніку й безнадію – якості далеко не найкращі, особливо тоді, коли народ веде війну з агресором.

Зокрема, на День соборності люди з високих кабінетів повідомили, що Росія готує нам «широкомасштабний наступ». Зрозуміло, ця «гаряча новина» відразу облетіла мас-медіа. Не без того, що Росія активізувала свої наступальні дії на Донбасі. Чому це вона робить – поговоримо далі. Але чи можна всерйоз говорити про «широкомасштабний наступ»? Нинішнє «ополчення» т.зв. ДНР і ЛНР (хай навіть підсилене частинами Російської армії) навряд чи здатне на таке. «Ополченці» добре вміють стояти на блокпостах, «віджимати» там гроші, але не йти в наступ. Для цього потрібно перекинути на Донбас чималі сили регулярної Російської армії. Але уже сьогодні видно, що російські військові не горять бажанням воювати в Україні, незважаючи на всі зусилля російського агітпропу. Та й наступ цей вартуватиме для сторони, яка наступає, чималої крові.

Звичайно, готуватися до різних воєнних несподіванок з боку росіян треба. Але для чого заявляти про «широкомасштабний наступ»? Для того, щоб привернути увагу США, ЄС? Але там не гірше, а то й краще, ніж у київських кабінетах, знають, що діється на Донбасі. Чи це потрібно для того, щоб виправдати прорахунки нашого командування? Звісно, прорахунки можуть бути. Ніхто не святий. Всі ми допускаємо помилок. Але принаймні на помилка треба вчитися, а не виправдовувати їх «широкомасштабним наступом».

Не знаю, чи прораховували ті, хто закидав тезу про «широкомасштабний наступ», який буде від цього резонанс у нашому суспільстві? Хоча що тут прораховувати? Панічні настрої. Почуття безнадії: куди, мовляв, нам воювати проти сильної Російської армії. І це якраз тоді, коли анонсована нова хвиля мобілізації.

Звісно, останнім часом Росія активізувалася. Є намагання з її боку натиснути на Захід. У Франції відбулися «дивні» терористичні акти, які нібито здійснювалися ісламістами. Хоча вже сьогодні тут проглядається «рука Москви». Було сподівання, що Захід злякається «ісламської загрози» й піде на контакти з Росією, принаймні пом’якшить санкції. Однак цього не сталося. Навіть у Франції, де традиційно були сильні проросійські настрої і де зараз чи не найбільше потерпають від санкцій проти Росії, ставлення до Кремля більш ніж прохолодне. Загалом на Заході як не сприймалася, так і не сприймається агресивна політика Росії. Ні про яке пом’якшення санкцій не йдеться.

Майже синхронно з терористичними актами у Франції почалися терористичні акти в Україні, організовані російськими спецслужбами, й активізація російських військ на Донбасі. Деякі експерти вважають, що це потрібно Росії, аби поторгуватися на переговорах, навіть налякати Захід. Можливо, такі ілюзії й справді притаманні деяким високопоставленим російським політикам. Але не Росія, а Захід зараз є сильнішою стороною. До того ж набагато сильнішою – і в плані економічному, і у військовому. Навіть якби Росія наважилась на широкомасштабний наступ в Україні, що б це їй дало? Налякало Захід? Та Захід би вдався б до нових економічних кроків, спрямованих проти Росії. І чи змогла б Росія це пережити, коли її економіка вже почала серйозно валитися? Та й в плані дипломатичному Росія нічого б не виграла. Вона і так перебуває в ізоляції. А після цього ізоляція ще більше би посилилась. Навіть найближчі союзники Росії по СНД починають від неї дистанціюватися.

«Наступ на Донбасі», радше, є конвульсіями путінського режиму. Чимось вони нагадують конвульсії режиму Януковича річної давності, коли приймалися диктаторські закони 16 січня, були спроби зачистити Майдан, зрештою дійшло до розстрілів демонстрантів. Нинішній «наступ на Донбасі» в основному розрахований на «внутрішнє споживання». У Росії, де економічні проблеми серйозно загострилися, путінському режиму необхідно хоч якісь маленькі перемоги. Найкращою перемогою було б взяття Донецького аеропорту, який уже давно набув символічного значення. Не виключаю, що взяття цього об’єкту спеціально приурочувалося до 22 січня – Дня злуки. Це ж у старих «добрих» більшовицьких традиціях прив’язувати якісь свої «перемоги» до відповідних дат! Тому будьмо готові до чергових наступів росіян 22 лютого, 1-2 травня і особливо 9 травня. Не здивуюся, якщо вони влаштують нам якусь капость і 8 березня.

Як на мене, зовсім не випадково саме 22 січня в Донецьку влаштовується черговий «парад військовополонених», здійснюється обстріл автобусної зупинки, де гинуть люди, а після цього спеціально сюди привозиться український полонений, над яким «обурені донецькі» влаштовують самосуд. І все це робиться на камери для російських медійників. При цьому останніх зовсім не цікавить, як таке бузувірство буде сприйняте в цивілізованому світі. Головне, щоб ці кадри на ура сприйнялися в Росії та маріонеткових «ДНР» і «ЛНР».

Тому схоже, що «широкомасштабний наступ» росіян на Донбасі – це передусім наступ інформаційний. Який, здається ми успішно проґавили.

Кралюк Петро