Останнім часом в Україні спостерігаємо наростання радикальних настроїв. І, схоже, що викликано це не тільки і не стільки причинами внутрішніми, скільки втручанням ззовні.

На жаль, народ наш, який не стільки апелює до розуму, скільки до «серця», легко «ведеться» на яскраві зовнішні дійства. Це розуміють фахівці із російських спецслужб. Тому, розробляючи операції, враховують вказану нашу ментальну рису.

Це було видно вже під час Майдану, коли раптом з’являтися радикали, що вели довірливих людей на штурм, який закінчувався кривавим побиттям. При цьому ці провокатори вчасно зникали. Або коли радикали влаштовували екзекуцію тому чи іншому «злому» чиновнику, знімаючи це все на відео. А потім те відео раптом з’являлося в російських мас-медіа і подавалося як демонстрація «звірств українських фашистів».

Причини любові Путіна до правих

Звісно, російські спецслужби, які мають за плечима велику традицію, працюють системно. Мають вони в Україні розгалужену сітку агентури не лише в коридорах влади, мас-медіа, церкві, проросійських організаціях, а й серед політичних сил, що декларують свій патріотизм та українськість. Схоже, зараз якраз настав час для російської агентури, яка приховалася під маркою «патріотів», «радикалів», «борців за справедливість».

Чому так відбувається? Бо Путін, який сподівався захопити значну частину України, і в плані зовнішньополітичному, і військовому, програв. Йому вдалося «прихопити» Крим, дестабілізувати ситуацію на Донбасі. Але це далеко не те, що йому хотілося зробити. Він зустрівся з протидією міжнародного співтовариства й військовим опором українців.

Далі йти в «лобову атаку» немає смислу. Треба перебудуватися. Зараз Путін та його агентура, ймовірно, роблять ставку на дестабілізацію України, її «розхитування». Якраз тут можуть придатися «патріоти» й «радикали».

«Сміттєва люстрація», бунт «дембелів» та безчинства «націоналістів» перед Верховною Радою

Нещодавно в Україні політиків та чиновників, які підтримували колишній режим Януковича, почали «люструвати» у своєрідний спосіб – кидати в сміттєві баки. Такі дійства можна розглядати як реакцію людей на відсутність реальної люстрації колишніх владців. Чималий відсоток людей підтримує такі дії.

Але давайте подивимося, що реально дала ця «люстрація». Відразу кидається в очі: «люстрували» в означений спосіб зовсім не стовпів режиму Януковича. Під «роздачу» потрапив не перший і навіть не другий ешелон, а так собі – «дрібнота», якої не шкода. Наприклад, першою резонансною жертвою «сміттєвої люстрації» став депутат Верховної Ради Віталій Журавський. Якоїсь помітної ролі в Партії регіонів цей чоловік не відігравав. Звісно, дотримувався «лінії партії», голосував, як наказували. На телеекранах особливо не світився. І на тобі – його першого «люстрували сміттєвим баком». Те саме можна сказати й про багато інших жертв цієї «люстрації».

Ця «люстрація» для нашого суспільства, як на мене, мала більше негативу, аніж позитиву. Внісши елементи соціально-політичного розколу, вона продемонструвала багатьом, що можна чинити розправу з опонентами в незаконний спосіб. А це, вважайте, уже крок до анархії, руйнування правової системи. Що, власне, й потрібно Путіну. Водночас ця «люстрація» показала українців в очах Заходу далеко не в найкращому світлі. Спостерігаючи за дикунськими картинками цієї «люстрації», цивілізовані країни, певно, тепер не дуже поспішатимуть нам на допомогу.

Ще один чинник, який намагалися й намагаються використовувати російські спецслужби, це спеціальне роздмухування пацифістських настроїв у суспільстві. І, відповідно, організація різноманітних «антивоєнних акцій». Чи не найбільшою удачею тут стали виступи нацгвардійців 13 жовтня, що відбувалися в Києві й Харкові. Ніби основною їхньою вимогою стала вимога демобілізації. Хоча, насправді, чітких вимог ці протестувальники так і не озвучили. Уже сьогодні зрозуміло, що згадані виступи аж ніяк не були стихійними. Готувалися вони заздалегідь. Та й під час цих виступів було видно, як працювали з нацгвардійцями «відповідні люди».

Масштабні виступи під Верховною Радою праві радикали організували на Покрову, 14 жовтня. Ніби основною їхньою вимогою було визнати ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Під час виступів дійшло до штурму Верховної Ради, бійок. Як результат – депутати повтікали із зали. Тому засідання довелося закрити.

Для чого був влаштований сьогодні "патріотичний" цирк біля Верховної Ради?

По-перше, аби налякати східняків бандерівцями, "українським фашизмом" і т.д. При цьому створивши гарну картинку для російського телебачення, яке так люблять дивитися в Україні (особливо на Сході й Півдні). А заодно й полякати наївних росіян у самій Російській Федерації.

По-друге, представити Україну як варварську країну в очах Заходу. Думаю, нинішні події під Верховною Радою серйозно попсують наш імідж в очах західних партнерів.

По-третє, "патріотичний" цирк зірвав прийняття законів, які мали на меті покращити ситуацію з АТО.

Як бачимо, з допомогою т.зв. «українських націоналістів» Путін та його компанія можуть досягати непоганих результатів.

Анатомія однієї «правої» провокації

На початку жовтня в соціальних мережах та на електронних ресурсах почали з’являтися повідомлення про те, ніби в Острозі на свято Покрови, тобто на 14 жовтня, готується захоплення храмів Московського патріархату. Також говорилося, що студенти й викладачі Острозької академії поширюють листівки із відповідними закликами, вимагаючи забрати храми в «москалів». Навіть з’явилися зображення цих листівок на електронних ресурсах. Правда, в Острозі таких листівок щось не було видно. Але для розробників спецоперацій хіба це має значення. Головне, щоб інформація пішла «гуляти» в Інтернеті. І якась частина публіки її сприйняла всерйоз.

Та це ще було не все. 14 жовтня центральні російські телеканали, зокрема 1-ий канал, розповсюдили інформацію, що студенти й викладачі Острозької академії поширюють вищезгадані листівки. Відповідно, робився натяк, ніби готуються штурми церков Московського патріархату в Острозі. Можна уявити реакцію довірливих глядачів як у Росії, так і в Україні. Паралельно в деяких храмах Української православної церкви (УПЦ) Московського патріархату Острожчини прозвучали проповіді, в яких говорилося, ніби на їхню церкву почнуться гоніння.

Звісно, як не було листівок, так і не було гонінь. 14 жовтня ніхто храмів Московського патріархату ні в Острозі, ні в його околицях не чіпав. Відповідно, виникає питання, звідки такі інформаційні провокації та дезінформації? Хто за ними стоїть? І для чого це робиться?

Почнемо з того, що конфесійна ситуація в Острозі й на Острожчині виглядає далеко не найкращим чином. Наприклад, у Острозі різні соціологічні дослідження показують, що добра половина населення є прихильниками Українського православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП). Є, окрім того, адепти римо-католицької церкви, а також різних протестантських конфесій. Хоча є й чимало прихильників Московського патріархату. Проте вони поступаються прихильникам патріархату Київському. Незважаючи на таку ситуацію, прихильники Московського патріархату були і є набагато краще забезпечені культовими приміщеннями, аніж прихильники Київського. Наприклад, до 2005 р. Московський патріархат володів у Острозі двома великими храмами – старовинним Богоявленським собором та Воскресенською церквою. До того ж у околиці Острога він мав і має великий Межиріцький Святотроїцький монастир. У той час прихильники Київського патріархату мали лише невеличку капличку, яка не могла вмістити всіх охочих.

Чому так склалося, що меншість мала все, а більшість – практично нічого? Спрацювали тут різні чинники. Але далеко не останню роль у цьому відіграла влада, яка потурала Московському патріархату.

За президенства Ющенка ситуація почала дещо змінюватися. У 2005 р. більшість прихожан і сам священик Воскресенської церкви виявили бажання перейти до УПЦ КП. Це викликало різку протидію з боку Московського патріархату. Звідусіль спеціально завозилися прихильники цієї конфесії, аби протестувати проти переходу храму до Київського патріархату. Конфлікт набув гострої форми. Питання мав вирішити суд. Тут вчасно втрутилися депутати Верховної Ради від Партії регіонів. І суд вирішив справу на користь прихильників Московського патріархату, пославшись на… постанову собору «православної Російської Церкви від 7 липня 1918 року» (саме так зазначено в рішенні Рівненського міського суду).

У Острозі вірні Київського патріархату почали відновлення старовинної церкви святого Дмитра. Однак для цього потрібен час. Відбудова церкви триває до дня сьогоднішнього.

Цього ж 2005 р. на території Острозької академії почав діяти храм преподобного Федора Острозького, висвячений патріархом київським Філаретом. Зараз він задовольняє потреби вірних УПЦ КП, хоча його відвідують представники різних конфесій. Однак поява цього храму викликала негативну реакцію з боку прихильників Московського патріархату. А окремі представники духовенства цієї конфесії дозволяли собі під час проповідей паплюжити Острозьку академію. Для них вона стала чи не найбільшим ворогом.

Події останнього часу похитнули позиції Московського патріархату в Рівненській області. Тут, як і в деяких інших районах України, почався відхід віруючих від цієї конфесії. Навіть окремі парафії виявили бажання перейти до УПЦ КП. І хоча в Острозі й Острожчині таких переходів немає, незадоволення духовенством Московського патріархату є. Передусім за його непатріотичну позицію в умовах нинішньої неоголошеної війни з Росією.

Звісно, до духовенства Московського патріархату є багато питань і претензій. Але викладачі й студенти Острозької академії не вважають, що делікатні релігійні питання можуть вирішуватися силовими методами. Тим більше, що в ній навчаються й працюють представники різних конфесій. А на відділенні релігієзнавства навчалися й навчаються деякі священики Московського патріархату. Зрештою, в академії ніколи не виникало конфліктів на релігійному ґрунті.

Тому розповіді про те, ніби викладачі й студенти Острозької академії закликали штурмувати храми Московського патріархату, абсолютно не відповідають дійсності й є провокаційними. Звісно, в нас немає стовідсоткових доказів, хто організовував ці провокації. Але, враховуючи те, як ці інсинуації розповсюджували російські мас-медіа, можна прийти до певних висновків. Чи не попрацювали тут спецслужби «братньої» нам країни, які, ймовірно, мають чимало своєї агентури в релігійному середовищі?

Не виключено, що й далі російські спецслужби використовуватимуть «правих радикалів» у своїх цілях. Тим паче, що ґрунт для цього є.

Петро КРАЛЮК