Знову на наших просторах бродить (чи блудить?) привид – привид федералізму. З’являється він вчасно – якраз тоді, коли Україна переживає кризу. Якщо не помиляюсь, це вже третє пришестя цього привиду.



Де б «свідомих українців» не чіпали «несвідомі» східняки
Перше відбулося на зорі нашої незалежності. І тоді, як не дивно, привели цього привида націонал-демократи. Певно, багато хто забув, що тоді ідею федералізації України висунув В’ячеслав Чорновіл. Чим він керувався – можна зрозуміти. Націонал-демократи мали підтримку лише в західних областях. Центр, Південь і Схід були для них регіонами, де їхній вплив був незначним. Тому була спокуса з допомогою федералізму створити таке собі гетто, де би «свідомих українців» не чіпали «несвідомі» східняки.
Через якихось півтора десятиліття ситуація повторилася. Але повторилася, так би мовити, навпаки. Тепер привид федералізму з’явився не на Заході, а на Сході. Думаю, багато хто пам’ятає Сєвєродонецький з’їзд регіоналів з їхніми федералістичними гаслами. Тоді «регіональні східняки», зрозумівши, що втрачають ґрунт під ногами в загальноукраїнських масштабах, вирішили створити для себе гетто хоча б на «крайньому Сході». Чим це закінчилось, сподіваюся, всі пам’ятають: як прийшов привид федералізму, так і пішов.
Принаймні згадані два пришестя цього привиду показують, що він не є ознакою сили тих, хто його «приводить». Радше, ознакою слабкості. Сподіваюся, сьогодні маємо те саме.



Регіональний корабель дав тріщину
«Федералістичні голоси» почали в нас лунати ще в кінці минулого року. Деякі регіональні депутати, точніше депутатки, на Донбасі почали говорити: мовляв, на Сході й на Заході живуть різні люди, тому шлях федералізації України неминучий. Що тут спрацювало, коли була озвучена ця зеломудра мисль? Чи то м’якість жіночої натури? Чи, може, жіноча інтуїція підказала, що регіональний корабель дав тріщину й тому треба рятувати хоча б своє регіональне гетто? А, може, одне й друге.
Однак через місяць після згаданої заяви регіональної депутатки з Донецька (депутатки не такої вже й розпареної) прозвучали серйозні федералістичні заяви з мужніх чоловічих уст. Зокрема, з уст уславленого депутата Верховної Ради Колесніченка. Мовляв, не заважайте «західники» нам «східнякам» жити. Тут ще й комуністи вигулькнули. Вважайте, сиділи два місяці, коли в Києві вирував Євромайдан, тишком-нишком, як миші під віником, а тут на тобі – федералістичноюмислію розродилися: не треба, кажуть, нам тепер ніякого Президента України, а треба Україну на федеральні частки покраяти. Не знаю, чи видатний регіональний інтелектуал Колесніченко іже з комуністичними товаришами до такої геніальної ідеї самі додумалися, чи хтось їм ззовні підказав. Думаю, що друге. Бо в нашій «братній Росії» давно гадають, як би то Україну федералізувати, а потім поділити. Зараз, коли стало ясно, що не вдасться нашим «братам» проковтнути всю Україну, то знову витягнули вони з нафталіну стару ідею федералізації нашої держави, сподіваючись, що хоч частину її вдасться з’їсти. А оскільки в наших «братів» є чимало своїх людей в Україні, то й стали ці людці водити привида-федераста. Правда, не знаю, чи щось із того водіння путнє вийде. Адже за часів незалежності в нас з’явилося чимало всеукраїнських фінансово-економічних груп. Чи потрібна, приміром, федералізація АВК з Донецька? Невже вона погодиться втратити західноукраїнський ринок? А як поставиться до федералізації Київстар? А фінансові імперії Ахметова, Фірташа?..
Так що давайте не будемо перебільшувати ризиків федералізації. Звісно, вони є. Але ризики ці не стільки внутрішні, скільки зовнішні. То, може, поки привид федералізації не розгулявся в Україні, послати його туди, звідки він прийшов – у Росію. Там для нього, до речі, непочатий край роботи.