Коли недавно на очі потрапило мені повідомлення про підготовку російськими спецслужбами операції «російська осінь», яка має на меті дестабілізацію в східних регіонах України, я сприйняв це з певним скептицизмом. Адже, здавалось би, в нас нормалізувалася ситуація. Держава уникла дефолту. Фінансова ситуація відносно стабільна. Ціни «зупинилися». Державні органи хай зі скрипом, але працюють.

Однак події, що сталися у Верховній Раді і біля неї в останній день літа, підштовхують до думки, що «російська осінь» – не така вже й фантастика.

Взагалі розібратися в київських подіях 31 серпня 2015 року – складно. Можливо, прийдешні історики будуть ламати голову, що тоді насправді відбулося. Чи це була політична комедія, розіграна по нотах, чи імпровізація, чи відверта провокація, чи, можливо, ситуація вийшла з під контролю.

Те, що відбувалося в стінах Верховної Ради, радше, нагадувало комедію. Парламентарії чудово розуміли, що Захід, передусім Німеччина та Франція, вимагають від України виконання так званих Мінських домовленостей. Хоча всі також розуміють, що цим домовленостям – гріш ціна. Відповідно до них, Україна має змінити Конституцію, провести децентралізацію влади і в перспективі надати окремим районам Донбасу особливий порядок управління. Певно, є розуміння того, що внесення відповідних змін до Конституції та «усамостійнення» окремих районів Донбасу не приведе до миру. Зрештою, в суспільстві існує негативне ставлення до цих конституційних змін, передусім щодо особливого статусу Донбасу. І на це не можна не зважати.

Низка політичних сил (Радикальна партія, Самопоміч, БЮТ), зорієнтованих на патріотичний електорат, не могли підтримати вказаних зміни. Проте можна було обійтися без їхніх фракцій при голосуванні у Верховній Раді. Блок Петра Порошенка й Народний фронт знайшли собі союзників серед колишніх регіоналів та Опозиційного блоку. Тобто

у них цілком вистачало голосів, щоб протягнути зміни до Конституції в першому читанні.

Тому блокування трибун, палкі патріотичні промови – все це, схоже, було більше зорієнтоване на електорат, а не на те, щоб зірвати голосування щодо конституційних змін. Словом, така собі гарна картинка.

Проте організатори цього політичного шоу не врахували те, що в суспільстві останнім часом значно зросло соціальне невдоволення. Причин для цього достатньо. Справа не лише у війні. Маємо чи мали зростання податкового тиску, тарифів за побутові послуги, ріст безробіття, падіння курсу гривні, масштабні валютні спекуляції, розгул корупції, яка, схоже, ніяк не зменшилась – радше, навпаки. І все це на фоні дивних реформ, які, насправді, не покращують ситуацію, а лише ускладнюють життя багатьох людей. До цього «реформаторства» варто додати недолугу кадрову політику, коли високі державні посади займають люди без належної освіти та досвіду. А ще ми маємо владно-олігархічні розбірки, безвідповідальні й неправдиві заяви наших очільників. І нарешті – зубожіння широких верств населення та збагачення окремих олігархів. Більшість людей, які сподівалися на покращення, зараз страшенно розчаровані. Декого це остаточно дістало.

Проте, схоже, наша влада живе в іншій реальності. Вона далі займається політичними ігрищами, не розуміючи, що грається з вогнем. Україна – це не Росія й не Білорусь. Народ у нас бунтівний. До того ж останнім часом він все більше починає жити в такій собі анархічній реальності, коли зброя вирішує якщо не все, то багато що. Тут достатньо лише іскри, щоб стався вибух.

Такою іскрою й стало обговорення у Верховній Раді змін до Конституції. Навіть якщо ці зміни треба було приймати сьогодні і вже, то можна було хоча б провести серйозну роз’яснювальну роботу. І не підвищувати політичними ігрищами градус напруги. Зрештою, можна було затягнути й заговорити ці зміни. Чи наші парламентарії не вміють такого робити?

Переконаний, більшість з людей, які прийшли до Верховної Ради, коли обговорювалися зміни до Конституції, не дуже розуміли, про що йдеться (якщо взагалі розуміли). Вони вийшли на протест – бо так далі жити не можна.

Не беруся судити, чи цей мирний протест переріс у криваве протистояння спонтанно, випадково, чи все таки була провокація. І хто її організував. Тут є різні версії. Навіть не знаю, чи колись ми довідаємося правду.

Але факт залишається фактом – у нацгрвардійців кинули бойову гранату. Є ранені, є й загиблий. Це – страшна тенденція. І якщо її розумно (підкреслюю – розумно) не зупинити, нас можуть чекати дуже неприємні події.

Тим паче, що незабаром відбудуться вибори до місцевих органів влади, які обіцяють бути жаркими. Якщо наші головні політичні гравці не домовляться між собою і не укладуть угоду, щоб більш-менш толерантно вести виборчу кампанію, може статися багато неприємного. У нинішній соціально напруженій ситуації людей не так складно організувати на масові протести – якщо не в масштабах всієї країни, то принаймні в масштабах певних регіонів. Достатнім може виявитися те, що десь вибори пройшли нечесно, їх фальсифікували і т. ін.

Не виключаю, що над цим активно працюють російські спецслужби. І при найменших можливостях вони спробують організувати у тих чи інших містах та регіонах «російську осінь».

Звісно, нинішній чорний четвер – це ще не кінець чи початок кінця для нинішньої влади, як дехто вважає. Але це серйозна мітка для неї. І якщо не будуть зроблені адекватні висновки, то події для владоможців розвиватимуться не найкращим чином.

Що ж робити?

Передусім перестати обманювати. Не малювати радужні перспективи, а говорити з людьми про реальний стан речей і як вийти з цього стану. Народ не такий у нас дурний, як здається нашим власть імущим. Й перестати розігрувати політичні ігри, які лише збурюють людей.

А взагалі було б ідеально, якби влада хоча б трохи цікавилася реальними потребами людей і думала над тим, як би їм їх не ускладнювати, а хоча б трохи полегшувати життя. Проте, схоже, це зі сфери фантастики.

Петро КРАЛЮК