Попри те, що козаки створювали для Речі Посполитої проблеми, ставлення до них на рубежі XVI-XVIІ ст. в цій державі загалом було позитивним. Цікаво, що перші панегіричні писемні твори, в яких описуються звитяги козаків, зустрічаються не стільки в українській літературі, скільки в літературах «латинських» народів, зокрема в літературі польській.

ЧИТАТИ ПОПЕРДНІЙ БЛОГ ПРО КОЗАКІВ: ПОЛЬСЬКИЙ ІТАЛІЄЦЬ ПРО УКРАЇНСЬКИХ КОЗАКІВ

З XVI ст. дійшли згадки про те, що поширювалися пісні про братів Струсів, які загинули в боротьбі з татарами. Струси належали до подільської шляхти і були пов’язані з козаками. Найбільш відомий серед них – Яків Струс, що був брацлавським старостою. Зокрема, Струс як герой боротьби з татарами фігурує в поезії Миколи Сенп-Шаржинського (бл. 1550-1581). Останній народився під Львовом і жив там. Тому для нього проблеми боротьби з турками й татарами були близькі й зрозумілими. Писав він польською мовою і вважається одним із найбільш оригінальних польських ренесансних поетів. Струс постає в Сенп-Шаржинського як ідеал самотнього рицаря, що мужньо протистоїть сильнішому ворогові.

Проте головним польським співцем козаччини в зазначений період можна вважати Мартина Пашковського (точні роки життя невідомі, жив на рубежі XVI-XVIІ ст.). Про цього автора нам відомо небагато. Походив він, ймовірно, із середовища середньозаможних шляхтичів. Дотримувався кальвіністського віровизнання. Служив при домах заможних магнатів, зокрема Плазів та Любомирських. Видав низку книжок: «Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, в[еликого] царя московського, проти Шуйського та інших зрадників» (Краків, 1608), «Візерунок вічної слави старих савроматів для заохоти молоді, щоб наслідували їхні справи» (Краків, 1613), «Битва знаменита... мужніх поляків року 1620 і нещаслива їхня поразка під Цецорою» (Краків, 1620) та ін. У деяких виданнях він звертався до української тематики. Це – «Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить» (Краків, 1608), «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами» (Краків, 1615), «Розмова козака запорозького з перським гінцем» (Краків, 1617) тощо. У цих творах велика увага приділена питанням нападів татар на українські землі, перебуванню в турецькому полоні українців, боротьбі козаків з татарами й турками.

Розуміння проблеми захисту українських земель від татар звучить у творі «Уураїна, татарми терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить»:

«Згляньтесь на мене, сини мої милі,

Ранену тяжко, рятуйте в цій хвилі,

Ще й нагадайте, як Вас доглядала,

Все, шо надав Бог, для Вас віддавала.

Кожен про мене з синів хай подбає —

Навіть священик мій біль забуває.

Самаритянин коронний лікує,

Рани криваві він сам завізує.

Ви ж потурбуйтесь, синове кохані,

Виродком жоден із Вас хай не стане,

Допоможіте Самаритянові

Любе здоров’я вернуть мені знову.

Де ж оборонці поділися Ваші,

Де Боратинські і Струси де наші?

Де Вишневецький Дмитро, козак милий,

Де Претвич, інші вкраїнськії сили?

Де це Рожинські і де ті гетьмани,

Що переможно ішли на погани,

Де той Збаразький страшний для полови,

Дім де Острозьких, до бою готовий?

Аж під Очаків поганців як гнали,

То не одному і голову втяли.

Досить полону збирали і лупів,

Сот кілька клали поганців докупи.

Нині ж зі мною, погляньте, що чинять:

Рвуть мене, з Вас же сміються і кпинять.

Йдуть за полоном, коли заманеться —

По кілька тисяч відразу береться!

Та оборони нема й на окраєць,

Тому й гадають, що з Вас кожен — заєць.

Сльози криваві за це проливаю,

З жалю на полі я обімліваю».

А ось ще один фрагмент, де згадуються князівські й шляхетські фамілії як оборонці Русі:

«Вас є немало, синочків моторних,

В ліс заженете розбійників чорних.

Сім воєвод є самих українців,

Досить князів, що долають чужинців.

Старости стануть при тому потужно,

Здавна уміють змагатись оружно.

Є пани Гульські, Потоцькі, Течинські,

З мужнім Острозьким князі є Рожинські,

Із Чарторию з князями Збаразькі,

Із Вишневецьким могутні Заславські,

З Струсом, Претвйчем є мужні Гербурти,

З шляхтою стануть повіти до гурту.

Весь люд коронний об’єднаний вийде».

У наведених фрагментах, як і загалом у цій поетичній книзі, Пашковський говорить про необхідність об’єднання всіх сил українського пограниччя, щоб протистояти татарській загрозі. Тут мають об’єднатися як багаті магнати, князі, шляхтичі, так і

прості козаки. Між ними ніби й немає різниці. Поет пропонує своєрідний пантеон героїв українського пограниччя – Боратинські, Струси, Вишневецькі, Претвичі, Ружинські, Збаразькі, Острозькі, Заславські, Чарторийські, Гульські, Потоцькі, Течинські, Гербути. Все це князівські й шляхетські фамілії. При цьому, як бачимо, не звертається увага на конфесійні відмінності. Серед представників названих фамілій були і православні, й католики, і протестанти. Але для автора вони – один народ.

Це, зокрема, простежується в такому заклику:

«Славний народе сарматського спадку,

Гада страшного не бійся нападку!

О дорогії і милії діти,

Русьтесь а, бо мати одна є у світі».

Судячи з цих слів, Пашковський дотримувався міфічної теорії сарматизму. Згідно з нею, шляхта Речі Посполитої, незалежно від конфесійної приналежності, є одним народом, який веде початок від сарматів. Автор закликає дати відсіч нападникам і оборонити Русь. Звідси й заклик – «русьтесь», що можна зрозуміти: мовляв, ставайте патріотами Русі.

Захист кордонів Русі, який здійснюють і князі, й шляхтичі, й козаки, – це справа християнська. Не даремно Пашковський звертається до християнської символіки. Зрештою, говорить про богоугодність цих діянь: адже «війни — святі, як боронять свободу». Головне в цих війнах, вважає автор, єдність сил. Тоді можна здолати бусурман:

«Гог і Магог вас не здужає строгий,

Ні медіан по дунайські пороги,

Ні перекопські царі або ж беї,

Кервібурнаси ані Бечкереї.

Вас обіцяв Бог Сіону святого

Скрізь рятувати від лиха такого.

Боже, що маєш таїну-відраду,

Просим із сховку вина з твого саду.

Кров’ю твоєю ті лози щепились,

Щоб у саду тім хрущі не роїлись.

Будуть в опіці нехай християни,

Ми ж тебе завжди хвалить будем, Пане!».

Вартим уваги є твір Пашковського «Дії турецькі і змагання козацькі з татарами». Його можна вважати своєрідною поетичною енциклопедією козацького життя. Автор протиставляє два світи – християнський і мусульманський. Мусульманський світ для християнина – це світ неволі, знущань і розпусти. Тому християнин, знаючи, що це може йому дорого коштувати, намагається втекти з того ворожого світу. У зазначеному творі зустрічаємо класичні «козацькі сюжети», що ввійшли і до народних дум, і відобразилися в художній літературі. Це – татарський полон, ризикована втеча з турецького неволі, переслідування втікачів, захоплення бранцями турецької галери тощо.

Є в творі й опис життя запорозьких козаків. Пашковський розповідає, де перебувають вони. Йдеться також про їхній побут:

«Пожива — саламаха, горіхи ще водні,

Усякий звір до того і риби всеплодні.

Тим живляться всечасно, як вепри в обозах,

Бо в зимі і у літі живуть у тих лозах».

Звичайно, є в творі й про напади козаків на татар і турків. Пашковський виводить образ шляхтича Кимиковського, який опиняється в татарському полоні. Втікає з нього до козаків. І воює з ними проти бусурман:

«В рік потім Кимиковський утік до козацтва,

До славних запорожців — вояків-юнацтва,

Пробув поміж козацтвом він три чверті року,

Ні в чому не порушив жолдакського б кроку.

Де міг, чинив татарам всілякії шкоди,

Показував улуси, козацтво приводив

Туди, де мали бути татарські осіддя,

Бо знав, де найбагатші; за свого провіддя,

Татарські усі справи добряче спізнавши,

Чинив, як це годиться для витязя завше:

З’являв, де в них загони, де кіш розбивали,

Над котрою рікою улусом стояли,

Де їхнії добитки і де хоронили

Користі, а де юрти свої становили».

Окрім нападів на татар, Кимиковський разом з козаками воює також проти турків на морі:

«З козаками ходив він на Чорнеє море,

Караван не один там, бува, воду поре,

Під Білагрод ходили; з добром із чималим

Корабель там турецький, армату забрали».

Пашковський, ймовірно, добре орієнтувався в козацьких справах. Судячи з усього, мав контакти з козаками та їхніми ватажками. Звідси доволі об’єктивне зображення козацтва та його діянь. Хоча не без того, що поет у деяких моментах ідеалізував та міфологізував козацтво.

Отже, в Пашковського козаки постають борцями проти мусульманського світу. У цьому сенсі – вони захисники християнства, точніше християнської Європи. При цьому не зверталася увага на конфесійні відмінності серед християн. Також козацтво в Пашковського не постає у вигляді якоїсь плебейської маси. Це передусім воїни, серед яких зустрічаються шляхтичі й навіть князі.

Кралюк Петро