Політика Ватикану щодо Східної Європи, зокрема України, далеко не завжди відзначалася адекватністю й далекоглядністю. Принаймні Ватикан не раз і не два мав можливості утвердитися в цьому регіоні – було це і за княгині Ольги, і за князя Романа Мстиславовича, якому папа римський навіть дав королівську корону, і в кінці XVI ст., коли з’явилася ідея універсальної унії католиків і православних. Проте ці можливості або були втрачені, або реалізовані лише частково. Схоже, Ватикан не дуже розуміє східноєвропейські реалії. Чи не хоче їх розуміти? Зразком цього нерозуміння є й Гаванська декларація, укладена папою Франциском й патріархом московським Кирилом.

У нинішніх умовах, коли зберігається збройний конфлікт між Росією й Україною, в якому Московська патріархія відіграє не останню роль (принаймні в плані ідеологічному), зустрічатися папі римському з московським патріархом і підписувати спільну декларацію, не дуже добре. Тим паче, що в цій декларації йдеться також про Україну. Маються на увазі пункти 25-27 цього документу. Зокрема, в пункті 25 йдеться про співіснування греко-католиків і православних, в 26 – про збройний конфлікт на Донбасі, котрий представлений як внутрішній, власне «протистояння в Україні». А в 27 пункті йдеться про розкол в православ’ї України. Тобто складається враження, що в Гавані високі церковні ієрархи, поміж інших питань, вирішували без України українські питання. Правда, ніби від України був митрополит Антоній (Паканич), якого патріарх Кіріл представив як «заступника керуючого нашої церкви в Україні» (дуже красномовне представлення!). При цьому папа Франциск не взяв із собою представників з України, зокрема главу Української греко-католицької церкви Святослава (Шевчука).

Гаванська декларація викликала негативний резонанс в Україні. Звісно, іноді звучали голоси, що не все так погано. Але в українських мас-медіа переважали негативні оцінки. Навіть говорилося, що це є церковний «пакт Молотова-Ріббентропа». Негативна оцінка Гаванської декларації була подана у випуску «Телевізійної служби новин» каналу «1+1», який дивляться мільйони глядачів.

Загалом зважену, але негативну оцінку дала Гаванській декларації прес-центру Української православної церкви Київського патріархату. Зокрема, в 3-му пункті цієї заяви говорилося таке:

«Наша Церква поділяє висловлене багатьма розчарування окремими пунктами спільної Декларації глав Католицької Церкви і Московського Патріархату, підписаної 12 лютого 2016 р. у Гавані, зокрема пунктами 25, 26 та 27 цього документу. Ми приєднуємося до критичних оцінок, які з цього приводу прозвучали від ієрархів, священиків, мирян, вчених Греко-Католицької і Римсько-Католицької Церков, світських оглядачів, представників громадянського суспільства як в Україні, так і закордоном.

Вказані вище пункти Декларації пройняті духом гірших зразків світської дипломатії, сповнені двозначних натяків, необ’єктивних оцінок та безпідставних тверджень. На наше переконання у документі, який має свідчити віруючим і світу позицію Церков, краще було би взагалі не торкатися порушених у пунктах 25-27 тем, ніж висвітлювати їх у такій формі».

Спеціально в цій заяві звертається увага, що українські питання вирішувалися без України:

«Для Київського Патріархату є неприйнятною практика дипломатії, коли рішення про Україну і українські церковні та суспільні справи ухвалюють без представників України, ігноруючи їхню думку і позицію. Мюнхенська змова 1938 р. та її гіркі наслідки свідчать: питання про нас не можна вирішувати без нашої участі.

На жаль саме такими є пункти 25-27 Декларації. Питання Української Греко-Католицької Церкви (п. 25) не враховує думку і позицію цієї Церкви. Оцінки «конфлікту в Україні» (п. 26) повністю ігнорують його головну причину – російську збройну, політичну, економічну та інформаційну агресію проти України, порушення Росією міжнародних угод і норм міжнародного права, окупацію Російською Федерацією Криму і частини Донбасу. Оцінка ситуації у Православній Церкві в Україні (п. 27) ігнорує той факт, що причиною її розділення є порушення канонів саме Московським Патріархатом.

Сподіваємося, що у майбутньому при підготовці документів, які стосуються оцінок ситуації в Україні, дипломатія Ватикану, як суб’єкта міжнародного права і міждержавних відносин з Україною, братиме за взірець для себе кращі, а не гірші зразки».

Своє незадоволення Гаванською декларацією висловив у спеціальному інтерв’ю глава Української греко-католицької церкви Святослав (Шевчук). Він сказав: «Безперечно, цей текст викликав глибоке розчарування серед багатьох вірних нашої церкви та й просто небайдужих громадян України. Сьогодні багато хто звертався до мене з цього приводу і говорив, що почувається зрадженим Ватиканом, розчарованим половинчастістю правди в цьому документі і навіть непрямою підтримкою з боку Апостольської столиці агресії Росії проти України. Я, безперечно, розумію ці почуття».

Щодо римо-католиків в Україні, то їхні церковні ієрархи воліють зберігати мовчання. Хоча серед духовенства й мирян має поширення негативна оцінка Гаванської декларації.

Зрештою, мовчать і «канонічні православні», тобто представники т. зв. Української православної церкви. Вони намагалися декларувати якусь свою «самостійність». А тут Кіріл у Гавані однозначно заявив, що вони «наша церква», тобто російська. Зрештою, що можуть сказати адепти цієї церковної структури. Адже стільки часу вони культивували ненависть щодо католиків, а тут їхній патріарх із римським папою, якого вони ледь не дияволом іменували, цілуються.

Ми далеко не все знаємо, що стоїть за Гаванською декларацією, про що таємно в Гаванському аеропорту домовлялися Кіріл і Франциск. Деякі експерти припускають, що не останню, якщо не першочергову роль тут відіграє фінансовий інтерес. Річ у тім, що фінансові інституції Ватикану не контролюються антикорупційними структурами США й Західної Європи. А раз так – то російській владі вигідно вкладати туди свої кошти. Не так давно з папою зустрічався президент Росії Володимир Путін. Франциск навіть дав йому медальйон. Наївно вважати, що це був просто жест ввічливості.

Схоже, Росія й Ватикан мають зараз якийсь спільний серйозний інтерес, про який ми не знаємо. А Гаванська декларація – лише вершина айсберга.

Інше питання – як спрацює ця «вершина».

Що вона може дати Ватикану? За великим рахунком – нічого, окрім іміджевих утрат. Не думаю, що католики зустріли її з ентузіазмом. Певно, значна частина з них просто не звернула на цю декларацію увагу. А ті, хто звернув, радше, оцінив негативно, ніж позитивно. Декларація стала розчаруванням для греко-католиків й римо-католиків не лише України, а й Польщі, Литви, інших прибалтійських країн, де не вітають контакти римського престолу з головним ідеологом «русского мира», тобто патріархом Кірілом.

Складається враження, що Гаванська декларація підніме авторитет московського патріарха. Адже він знайшов порозуміння з главою найбільшої християнської церкви! Але, як говорилося, для католицького світу цей документ вартує небагато – навіть викликає негативну реакцію. Щодо світу православного, то тут теж Кірілу не варто розраховувати на іміджеві дивіденди. Для більшості православних церков контакт патріарха московського з римським папою не є цікавим. Якщо ж говорити про адептів російського православ’я, серед яких сильні антикатолицькі настрої, то для них «сердечна зустріч» папи й патріарха, радше, непорозуміння.

Безперечно, Гаванська декларація має помітні українські аспекти. Вони були важливими як для Кіріла, так і для російської пропаганди, котра зробила з Гаванської декларації топ-новину.

Але який, насправді, для України був її пропагандистський ефект?

З одного боку, вона продемонструвала непрофесійність української дипломатії. Остання практично нічого не зробила, щоб стати на заваді прийняттю Гаванської декларації. Адже про її підготовку було відомо давно.

Боляче вдарила ця декларація про престижу Української греко-католицької церкви. Вона показала, що Ватикан не зважає в своїй політиці на цю церкву й на її главу. Зараз перед її вірними постала дилема вибору між українським патріотизмом і вірністю Ватикану.

Вдарила Гаванська декларація й по Римо-католицькій церкві в Україні. Якщо в останні часи тут поступово формувалася толерантність до римо-католиків з боку православних українців, то тепер, схоже, зростуть антикатолицькі настрої.

Сумнівно, що зросте імідж т. зв. Української православної церкви. Під час зустрічі у Гавані, як уже говорилося, її представили маріонеткою Московського патріархату.

Може, це виглядає парадоксально, але Гаванська декларація сприятиме зростанню іміджу Української православної церкви Київського патріархату. Адже ця церква зайняла чітку патріотичну позицію щодо цього документу і ще раз позиціонувала себе національною церквою українців, котра не залежить ні від Москви, ні від Риму. А це не може не імпонувати українцям, градус патріотизму яких помітно зріс під час нинішньої російсько-української війни.

Петро Кралюк